Михайло Притула
Це питання настільки очевидне, що його мають автоматично ставити аналітики всіх розвідок.
І Путін це прекрасно розумів.
Власне, саме для цього евакуація і була здійснена — для того, щоб це питання виникло.
Логічний наступний крок — дзвінок або дипломатичний запит до МЗС РФ:
«Що за кіпіш?»
І от тут, за задумом Кремля, мала б пролунати відповідь важким тоном:
> «У нас є інформація про підготовку іранського ядерного удару по Ізраїлю».
Нетаньяху і Трамп (хором): «Поділіться інформацією».
Путін: «Давайте співпрацювати».
Але є нюанс.
Путін вирішив блефувати з американцями, для яких блеф у покері — національна забава.
Марна справа.
Чому це блеф, а не реальна загроза?
Справжня спецоперація з ядерним зарядом в Ізраїлі — це мінімум пів року підготовки:
логістика,
команда,
рекогносцировка,
закладка,
вивід і евакуація виконавців.
Все тихо, повільно, непомітно.
А що ми бачимо?
три авіарейси за 24 години,
публічна евакуація,
миттєві «попередження» про загрозу.
Це не операція. Це імпровізація.
Контекст критичний
США щойно:
зняли блокування з найбільших у світі нафтових родовищ;
Венесуела блискавично втрачена для Москви;
Іран хитається під ударами протестів → розблоковуються гігантські газові запаси.
Результат простий: силовики Путіна втрачають надприбутки від нафти і газу, вибудувані десятиліттями.
Путін мусить відповісти. Але…
Інструментів більше немає.
Залишилися тільки блефи.
Аналогія проста:
Школяр не готовий до раптової контрольної і телефонує в поліцію:«Школа замінована».
Це дія:
не з позиції сили,
а з відчаю.
Путін робить те саме.
Евакуація посольства = «дзвінок про міну».
«Іранська загроза Тель-Авіву» = спроба відтягнути контрольну.
Це не початок катастрофи.
Це ознака, що катастрофа для РФ уже сталася — фінансова.
Це питання настільки очевидне, що його мають автоматично ставити аналітики всіх розвідок.
І Путін це прекрасно розумів.
Власне, саме для цього евакуація і була здійснена — для того, щоб це питання виникло.
Логічний наступний крок — дзвінок або дипломатичний запит до МЗС РФ:
«Що за кіпіш?»
І от тут, за задумом Кремля, мала б пролунати відповідь важким тоном:
> «У нас є інформація про підготовку іранського ядерного удару по Ізраїлю».
Нетаньяху і Трамп (хором): «Поділіться інформацією».
Путін: «Давайте співпрацювати».
Але є нюанс.
Путін вирішив блефувати з американцями, для яких блеф у покері — національна забава.
Марна справа.
Чому це блеф, а не реальна загроза?
Справжня спецоперація з ядерним зарядом в Ізраїлі — це мінімум пів року підготовки:
логістика,
команда,
рекогносцировка,
закладка,
вивід і евакуація виконавців.
Все тихо, повільно, непомітно.
А що ми бачимо?
три авіарейси за 24 години,
публічна евакуація,
миттєві «попередження» про загрозу.
Це не операція. Це імпровізація.
Контекст критичний
США щойно:
зняли блокування з найбільших у світі нафтових родовищ;
Венесуела блискавично втрачена для Москви;
Іран хитається під ударами протестів → розблоковуються гігантські газові запаси.
Результат простий: силовики Путіна втрачають надприбутки від нафти і газу, вибудувані десятиліттями.
Путін мусить відповісти. Але…
Інструментів більше немає.
Залишилися тільки блефи.
Аналогія проста:
Школяр не готовий до раптової контрольної і телефонує в поліцію:«Школа замінована».
Це дія:
не з позиції сили,
а з відчаю.
Путін робить те саме.
Евакуація посольства = «дзвінок про міну».
«Іранська загроза Тель-Авіву» = спроба відтягнути контрольну.
Це не початок катастрофи.
Це ознака, що катастрофа для РФ уже сталася — фінансова.