![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanНещодавно виповнилося 200-річчя спроби збройного виступу проти російського царату, що відбулася 14 (26) грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі. Це сталося далеко від наших країв, але перед тим у Києві проходили численні зустрічі Південного товариства майбутніх повстанців, переважно дворян, відомих як декабристи. З тими зустрічами пов’язують, зокрема, старовинний особняк на Липках, у колишній Двірцевій частині Києва, на розі сучасних вулиць Михайла Грушевського, 14 і Садової, 1 (його колишня адреса – Олександрівська, 21). Спробуємо уточнити деякі подробиці щодо історичного будинку.
Одразу треба зауважити, що особняк пройшов декілька будівельних етапів (спершу був дерев'яний, потім отримав цегляне опорядження) і відомості про них доволі суперечливі. Так, відповідна стаття у Зводі пам’яток подає як одну з версій інформацію про зведення будинку в 1819 році за проектом Андрія Меленського з подальшими перебудовами (поки що не беруся її підтвердити чи спростувати). Водночас поширюється твердження, начебто «будинок № 14 раніше був домом казенної аптеки Приказу громадської опіки». Тут у мене є великі сумніви, бо вистачає планів і описів, за якими ділянка з особняком являла собою приватне домоволодіння. Так, у 1830-і – 1840-і роки вона належала генералові Шварценбергу, у 1850-і – його спадкоємцям, у 1860-і – поміщику Томарі, потім чиновнику Пясецькому. Від середини 1870-х років садибою володіла родина єврейських підприємців і меценатів Розенбергів. У 1900-і роки вона перейшла до братів-цукрозаводчиків Володимира та Костянтина Леонтовичей, котрі поділили ділянку поміж себе і звели на вільних місцях нові прибуткові житлові корпуси. Зрештою, після радянської націоналізації старий особняк перетворився на офіс.
Що ж до перебування в цих стінах членів Південного товариства, то відповідна інформація спирається, зокрема, на тісну спорідненість змовників-декабристів і масонів. Про місце зібрань масонів у Києві згадував колишній місцевий віце-губернатор Петро Селецький – мемуарист і композитор-аматор, автор відомих «Записок», оприлюднених у журналі «Киевская старина» в 1884 році. Він розповів про старезний дерев’яний будинок на узвишші у Двірцевій частині за враженням першої половини ХІХ століття: «Там в старые времена была масонская ложа, потом в здании этом помещался театр, наконец оно пришло в совершенную ветхость и служило убежищем летучим мышам».
На записки Селецького та інші подібні відомості посилався професор Київського університету Володимир Іконников у монографії «Киев в 1654–1855 гг.». Розглядаючи діяльність масонської ложі Сполучених слов’ян та пов’язаних з нею членів Південного товариства декабристів, що набувала активності під час Контрактових ярмарків у Києві, він писав: «Таким образом, контракты, как время, удобное для больших собраний и совещаний, приобрели политический характер. Собрания эти происходили в частных домах, напр. у кн. Волконского, у предвод. двор. Олизара и др., на обедах и вечерах». Примітка: «В старое время указывали деревянный дом в Липках, против Царского сада, на пригорке, где обыкновенно происходили эти совещания».
Згодом, у 1917-му, видатний український мистецтвознавець та історик Костянтин Широцький уже конкретно стверджував у своєму путівнику «Киев»: «На углу Садовой улицы в усадьбе Леонтовича находится (теперь перестроенный) домик, в котором собиралась киевская масонская ложа, основанная в 1818 г. для объединения здешних славянских элементов (Общество соединенных славян, т.е. украинцев, поляков и великоруссов). На почве этой ложи позже завязалось более широкое общество Кирилла и Мефодия, известное по участию в нем Шевченка, Костомарова, Кулиша». Тут-таки Широцький зробив примітку: «В этом доме, кажется, имели совещания и декабристы».
Надалі це припущення підтвердив інший знаний історик і краєзнавець Василь Базилевич, авторитетний дослідник декабристського руху на теренах України. У ґрунтовному виданні «Київ. Провідник» 1930 року він подав споруду на розі вулиць Садової та Революції (тогочасна назва вул. Михайла Грушевського) як «будинок декабристів». Відповідний текст містить згадку про те, що на фасаді будинку в 1925-му (до сторіччя виступу на Сенатській площі) було «прибито таблицю» (себто меморіальну дошку). Власне, до тієї дати рівно 100 років тому підготували одразу дві мармурові дошки з однаковими рельєфами роботи скульптора Бернарда Кратка й написами «Тут збиралися декабристи». Рельєфи повторювали зображення п’яти профілів декабристів, страчених Миколою І, яке в середині позаминулого століття містилося на обкладинці опозиційного емігрантського альманаху «Полярная звезда» (автор – британський гравер Вільям Лінтон). Тільки п’ять зірок над профілями на дошці стали більш чіткими, схожими на етикетку коньяку… Один з пам’ятних знаків розмістили на фасаді Контрактового будинку на Подолі, другий – на згаданому особняку.
Щоправда, подільська дошка донині не збереглася. Скільки пам’ятаю, вона зникла ще в 1990-і роки, під час капітального ремонту Контрактового будинку, перетвореного на біржу. Сподіваюся, що принаймні на Грушевського, 14 пам’ятний знак з профілями декабристів залишили на своєму місці (це, до речі, найстаріша меморіальна дошка на київських фасадах). Перевірити важко, бо там немає зони для прогулянок.
У 1949 році виникла ще одна ювілейна потреба кудись «прибити таблицю» – з нагоди 150-річчя О. С. Пушкіна. І старовинну будівлю було використано знову. Цього разу її безпідставно «призначили» резиденцією генерала Миколи Раєвського, де у 1821 році зупинявся Пушкін. Потім Київський міськвиконком присвоїв старовинній споруді на Липках статус пам’ятки історії місцевого значення з формулюванням «Меморіальний будинок, в якому в 20-х рр. ХІХ ст. збиралися декабристи «Южного общества» на чолі з Пестелем П. І., перебував Пушкін О. С.». Проте у 1989-му архівістка Тетяна Слюдикова довела, що насправді Раєвський у ті роки мав зовсім іншу оселю в теперішньому Кріпосному провулку (не збереглася), тож перебування Пушкіна в «меморіальному будинку»можна назвати міфом.
Разом з тим, версія про зібрання декабристів у цих стінах, що її підтримали К. Широцький та В. Базилевич, начебто не спростована і заслуговує на довіру. Узагалі в Києві було виявлено чимало місць, пов’язаних із декабристським рухом. Мабуть, далеко не всі тогочасні вподобання діячів Південного та Північного товариств нині нам близькі. Але здається цікавим і важливим, що на українській землі два століття тому готували вирок російському царату. Це мало й відчутні практичні наслідки. Якщо в Петербурзі повсталі підрозділи просто стояли на площі, аж поки урядові війська не розстріляли їх картеччю, то на Київщині відбувся реальний збройний виступ. 10–15 січня 2026-го мине двісті років відтоді, як батальйони Чернігівського полку піднялися проти царського режиму, навіть захопили місто Васильків, але не були підтримані й зазнали розгрому. У цих подіях брали участь декабристи Сергій Муравйов-Апостол (нащадок гетьмана Данила Апостола) та Михайло Бестужев-Рюмін, які потім потрапили до п’ятірки засуджених на страту.
Проте нинішня офіційна ідеологія на все це не зважає. Принаймні, у 2022 році вулицю Декабристів у Дарницькому районі столиці України перейменували на вулицю Братства тарасівців (українська таємна політична організація кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка обстоювала ідейні погляди Тараса Шевченка). Саме такий вибір виглядає доволі незвично. Адже добре відомо, що Кобзар особисто зустрічався з учасниками декабристського руху, зі щирою повагою писав про них у поезіях та у щоденнику. Новітня Шевченківська енциклопедія відзначає: «Погляди Шевченка на декабризм, будучи цілком історичними, зіграли видатну роль в утвердженні образу «апостолів свободи» у громадській свідомості». Тож важко сказати, чого більше у згаданому перейменуванні – незнання спадщини Тараса Шевченка чи цілковитої байдужості до його думки…
Але повернемося до особняку на Липках. Хотілося б іще висловити припущення стосовно одного з етапів його реконструкції. За поширеною візуальною оцінкою, портик з чотирма пілонами, увінчаний куполом, набув остаточного вигляду десь наприкінці ХІХ століття. Я теж поділяю цю думку і нагадую, що на той час будинок належав родині Розенбергів. Це прізвище ми нині пов’язуємо насамперед із «синагогою Розенберга» на Щекавицькій, 29. Її засновник, меценат Габріель Розенберг, якраз жив на Садовій, 1. У 1895 році, коли синагога почала діяти, була ще чинною заборона царської адміністрації зводити в Києві (вилученому з «межі осілості») юдейські сакральні будівлі; можна було лише пристосовувати для цього звичайні споруди. Тому, як відомо з архівних матеріалів, спершу Розенберг погодив у міській управі проєкт власного, начебто житлового, будинку, а потім у губернському правлінні – «пристосування» його під молитовню. Причому на проєкті архітектора Миколи Гарденіна фасад, витриманий у східній манері, мав бути увінчаний невеликим куполом характерної форми зі шпилем, але зрештою замовник відмовився від нього – мабуть, аби не «дешифрувати» завчасно свій намір. Лише під час останньої реставрації синагоги, що завершилася у 2003 році, цей купол таки встановили за первинним задумом. Тепер порівняємо його з куполом над портиком колишнього особняку Розенберга. Бачимо відчутну схожість – тим паче, що за старими фото купол на особняку теж був увінчаний шпилем, що його нині втрачено. Тому дозволю собі припустити, що наявний портик на Липках було виконано в ті ж 1890-і роки й, можливо, також за проєктом Миколи Гарденіна. Але поки що це – гіпотеза, яка потребує документального підтвердження…
Наостанок – доволі виразний малюнок з одної дитячої книжки про Київ, що її оформляли художники Вадим Вересюк, Євген Ільницький, Євген Сендзюк. Тут змовники-декабристи якраз зображені на тлі історичного особняка на Липках. Тільки ілюстратори не врахували, що за часів Південного товариства фасад будинку був зовсім інший…
===
Alexey Paschenko
Декабристы планировали перенести столицу в Варшаву (чтобы быть ближе к Европе или же, чтобы было легче потом завоевать Европу).
Кроме того, у декабристов было запланировано переселение всех евреев российской империи в Палестину (полагаясь на желание каждого иудея быть «в следующем году -в Иерусалиме»). Ну а дальше всё просто - под предлогом защиты подданных российской короны от притеснений турецкого султана, необходимо ввести войска. Ну, а потом объявить о вхождении Святой земли в состав россии
---
Михаил Кальницкий
Alexey Paschenko Характерный пример обобщенного заявления, категоричного, но не слишком правдивого. Нет смысла говорить вообще "декабристы планировали", т.к. у разных групп были разное видение дальнейшего устройства государства. Наиболее известный документ "Русская правда" был рассмотрен Южным обществом и принят в основных положениях (полностью "Русская правда" не была написана). Столицей, согласно этому документу, становился Нижний Новгород. А евреям предлагалось либо принять меры к ассимиляции, либо с помощью войск содействовать учреждению для них государства на турецкой территории "в какой-либо части Малой Азии" (а не в Палестине). Просьба в комментариях держаться ближе к фактам.
Одразу треба зауважити, що особняк пройшов декілька будівельних етапів (спершу був дерев'яний, потім отримав цегляне опорядження) і відомості про них доволі суперечливі. Так, відповідна стаття у Зводі пам’яток подає як одну з версій інформацію про зведення будинку в 1819 році за проектом Андрія Меленського з подальшими перебудовами (поки що не беруся її підтвердити чи спростувати). Водночас поширюється твердження, начебто «будинок № 14 раніше був домом казенної аптеки Приказу громадської опіки». Тут у мене є великі сумніви, бо вистачає планів і описів, за якими ділянка з особняком являла собою приватне домоволодіння. Так, у 1830-і – 1840-і роки вона належала генералові Шварценбергу, у 1850-і – його спадкоємцям, у 1860-і – поміщику Томарі, потім чиновнику Пясецькому. Від середини 1870-х років садибою володіла родина єврейських підприємців і меценатів Розенбергів. У 1900-і роки вона перейшла до братів-цукрозаводчиків Володимира та Костянтина Леонтовичей, котрі поділили ділянку поміж себе і звели на вільних місцях нові прибуткові житлові корпуси. Зрештою, після радянської націоналізації старий особняк перетворився на офіс.
Що ж до перебування в цих стінах членів Південного товариства, то відповідна інформація спирається, зокрема, на тісну спорідненість змовників-декабристів і масонів. Про місце зібрань масонів у Києві згадував колишній місцевий віце-губернатор Петро Селецький – мемуарист і композитор-аматор, автор відомих «Записок», оприлюднених у журналі «Киевская старина» в 1884 році. Він розповів про старезний дерев’яний будинок на узвишші у Двірцевій частині за враженням першої половини ХІХ століття: «Там в старые времена была масонская ложа, потом в здании этом помещался театр, наконец оно пришло в совершенную ветхость и служило убежищем летучим мышам».
На записки Селецького та інші подібні відомості посилався професор Київського університету Володимир Іконников у монографії «Киев в 1654–1855 гг.». Розглядаючи діяльність масонської ложі Сполучених слов’ян та пов’язаних з нею членів Південного товариства декабристів, що набувала активності під час Контрактових ярмарків у Києві, він писав: «Таким образом, контракты, как время, удобное для больших собраний и совещаний, приобрели политический характер. Собрания эти происходили в частных домах, напр. у кн. Волконского, у предвод. двор. Олизара и др., на обедах и вечерах». Примітка: «В старое время указывали деревянный дом в Липках, против Царского сада, на пригорке, где обыкновенно происходили эти совещания».
Згодом, у 1917-му, видатний український мистецтвознавець та історик Костянтин Широцький уже конкретно стверджував у своєму путівнику «Киев»: «На углу Садовой улицы в усадьбе Леонтовича находится (теперь перестроенный) домик, в котором собиралась киевская масонская ложа, основанная в 1818 г. для объединения здешних славянских элементов (Общество соединенных славян, т.е. украинцев, поляков и великоруссов). На почве этой ложи позже завязалось более широкое общество Кирилла и Мефодия, известное по участию в нем Шевченка, Костомарова, Кулиша». Тут-таки Широцький зробив примітку: «В этом доме, кажется, имели совещания и декабристы».
Надалі це припущення підтвердив інший знаний історик і краєзнавець Василь Базилевич, авторитетний дослідник декабристського руху на теренах України. У ґрунтовному виданні «Київ. Провідник» 1930 року він подав споруду на розі вулиць Садової та Революції (тогочасна назва вул. Михайла Грушевського) як «будинок декабристів». Відповідний текст містить згадку про те, що на фасаді будинку в 1925-му (до сторіччя виступу на Сенатській площі) було «прибито таблицю» (себто меморіальну дошку). Власне, до тієї дати рівно 100 років тому підготували одразу дві мармурові дошки з однаковими рельєфами роботи скульптора Бернарда Кратка й написами «Тут збиралися декабристи». Рельєфи повторювали зображення п’яти профілів декабристів, страчених Миколою І, яке в середині позаминулого століття містилося на обкладинці опозиційного емігрантського альманаху «Полярная звезда» (автор – британський гравер Вільям Лінтон). Тільки п’ять зірок над профілями на дошці стали більш чіткими, схожими на етикетку коньяку… Один з пам’ятних знаків розмістили на фасаді Контрактового будинку на Подолі, другий – на згаданому особняку.
Щоправда, подільська дошка донині не збереглася. Скільки пам’ятаю, вона зникла ще в 1990-і роки, під час капітального ремонту Контрактового будинку, перетвореного на біржу. Сподіваюся, що принаймні на Грушевського, 14 пам’ятний знак з профілями декабристів залишили на своєму місці (це, до речі, найстаріша меморіальна дошка на київських фасадах). Перевірити важко, бо там немає зони для прогулянок.
У 1949 році виникла ще одна ювілейна потреба кудись «прибити таблицю» – з нагоди 150-річчя О. С. Пушкіна. І старовинну будівлю було використано знову. Цього разу її безпідставно «призначили» резиденцією генерала Миколи Раєвського, де у 1821 році зупинявся Пушкін. Потім Київський міськвиконком присвоїв старовинній споруді на Липках статус пам’ятки історії місцевого значення з формулюванням «Меморіальний будинок, в якому в 20-х рр. ХІХ ст. збиралися декабристи «Южного общества» на чолі з Пестелем П. І., перебував Пушкін О. С.». Проте у 1989-му архівістка Тетяна Слюдикова довела, що насправді Раєвський у ті роки мав зовсім іншу оселю в теперішньому Кріпосному провулку (не збереглася), тож перебування Пушкіна в «меморіальному будинку»можна назвати міфом.
Разом з тим, версія про зібрання декабристів у цих стінах, що її підтримали К. Широцький та В. Базилевич, начебто не спростована і заслуговує на довіру. Узагалі в Києві було виявлено чимало місць, пов’язаних із декабристським рухом. Мабуть, далеко не всі тогочасні вподобання діячів Південного та Північного товариств нині нам близькі. Але здається цікавим і важливим, що на українській землі два століття тому готували вирок російському царату. Це мало й відчутні практичні наслідки. Якщо в Петербурзі повсталі підрозділи просто стояли на площі, аж поки урядові війська не розстріляли їх картеччю, то на Київщині відбувся реальний збройний виступ. 10–15 січня 2026-го мине двісті років відтоді, як батальйони Чернігівського полку піднялися проти царського режиму, навіть захопили місто Васильків, але не були підтримані й зазнали розгрому. У цих подіях брали участь декабристи Сергій Муравйов-Апостол (нащадок гетьмана Данила Апостола) та Михайло Бестужев-Рюмін, які потім потрапили до п’ятірки засуджених на страту.
Проте нинішня офіційна ідеологія на все це не зважає. Принаймні, у 2022 році вулицю Декабристів у Дарницькому районі столиці України перейменували на вулицю Братства тарасівців (українська таємна політична організація кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка обстоювала ідейні погляди Тараса Шевченка). Саме такий вибір виглядає доволі незвично. Адже добре відомо, що Кобзар особисто зустрічався з учасниками декабристського руху, зі щирою повагою писав про них у поезіях та у щоденнику. Новітня Шевченківська енциклопедія відзначає: «Погляди Шевченка на декабризм, будучи цілком історичними, зіграли видатну роль в утвердженні образу «апостолів свободи» у громадській свідомості». Тож важко сказати, чого більше у згаданому перейменуванні – незнання спадщини Тараса Шевченка чи цілковитої байдужості до його думки…
Але повернемося до особняку на Липках. Хотілося б іще висловити припущення стосовно одного з етапів його реконструкції. За поширеною візуальною оцінкою, портик з чотирма пілонами, увінчаний куполом, набув остаточного вигляду десь наприкінці ХІХ століття. Я теж поділяю цю думку і нагадую, що на той час будинок належав родині Розенбергів. Це прізвище ми нині пов’язуємо насамперед із «синагогою Розенберга» на Щекавицькій, 29. Її засновник, меценат Габріель Розенберг, якраз жив на Садовій, 1. У 1895 році, коли синагога почала діяти, була ще чинною заборона царської адміністрації зводити в Києві (вилученому з «межі осілості») юдейські сакральні будівлі; можна було лише пристосовувати для цього звичайні споруди. Тому, як відомо з архівних матеріалів, спершу Розенберг погодив у міській управі проєкт власного, начебто житлового, будинку, а потім у губернському правлінні – «пристосування» його під молитовню. Причому на проєкті архітектора Миколи Гарденіна фасад, витриманий у східній манері, мав бути увінчаний невеликим куполом характерної форми зі шпилем, але зрештою замовник відмовився від нього – мабуть, аби не «дешифрувати» завчасно свій намір. Лише під час останньої реставрації синагоги, що завершилася у 2003 році, цей купол таки встановили за первинним задумом. Тепер порівняємо його з куполом над портиком колишнього особняку Розенберга. Бачимо відчутну схожість – тим паче, що за старими фото купол на особняку теж був увінчаний шпилем, що його нині втрачено. Тому дозволю собі припустити, що наявний портик на Липках було виконано в ті ж 1890-і роки й, можливо, також за проєктом Миколи Гарденіна. Але поки що це – гіпотеза, яка потребує документального підтвердження…
Наостанок – доволі виразний малюнок з одної дитячої книжки про Київ, що її оформляли художники Вадим Вересюк, Євген Ільницький, Євген Сендзюк. Тут змовники-декабристи якраз зображені на тлі історичного особняка на Липках. Тільки ілюстратори не врахували, що за часів Південного товариства фасад будинку був зовсім інший…
===
Alexey Paschenko
Декабристы планировали перенести столицу в Варшаву (чтобы быть ближе к Европе или же, чтобы было легче потом завоевать Европу).
Кроме того, у декабристов было запланировано переселение всех евреев российской империи в Палестину (полагаясь на желание каждого иудея быть «в следующем году -в Иерусалиме»). Ну а дальше всё просто - под предлогом защиты подданных российской короны от притеснений турецкого султана, необходимо ввести войска. Ну, а потом объявить о вхождении Святой земли в состав россии
---
Михаил Кальницкий
Alexey Paschenko Характерный пример обобщенного заявления, категоричного, но не слишком правдивого. Нет смысла говорить вообще "декабристы планировали", т.к. у разных групп были разное видение дальнейшего устройства государства. Наиболее известный документ "Русская правда" был рассмотрен Южным обществом и принят в основных положениях (полностью "Русская правда" не была написана). Столицей, согласно этому документу, становился Нижний Новгород. А евреям предлагалось либо принять меры к ассимиляции, либо с помощью войск содействовать учреждению для них государства на турецкой территории "в какой-либо части Малой Азии" (а не в Палестине). Просьба в комментариях держаться ближе к фактам.