Diana Makarova · Я пам'ятаю прем'єру цієї пісні.

[don_katalan]

Ми сиділи в холодній кімнаті старого будинку. Будинок вже давно був в аварійному стані, кімнати аж волали, потребуючи ремонту - але на ремонт грошей не було. Часом не було грошей і на їжу.
Але ми все одно жили славно й весело. Якщо немає грошей на їжу - ми вирощували їжу і їли її, чесно слідкуючи, щоб навіть хліба було порівну на всіх. Звичайно, наші діти знали, що ми тихцем відмовимось від хліба на користь дітей. Але одразу поділити мали. Колись до нас приїхав багатий гість з друзями і, пошпортавшись в машині, знайшов снікерс. Він брав снікерс в дорогу, їдучи до нас. Для себе брав. Забув з'їсти. Тож знайшовся гостинець дітям. Діти прийняли гостинець, зиркнули на нас - ми їм кивнули. Діти пішли на кухню і скоро повернулись, несучи тацю, на таці блюдця і на кожній частинка снікерса. Всього вісім частин. Поділено на п'ятьох дорослих і трьох дітей. Гостей було троє і всі вони привезли дітям той один снікерс.
- Для чого це? - здивувались гості.
- Ми все ділимо порівну. - м'яко пояснили ми.
Нам не було чого запропонувати гостям в той вечір. Крім цього їхнього нещасного снікерса.
- А, педагогіка. Понімаємо. - покивали гості і врочисто зжували свої крихітні порції снікерса.
Ми з чоловіком свої крихти відклали. На потім. Звичайно, після від'їзду гостей ми сказали дітям, що терпіти не можемо снікерс. І діти розділили ті крихти.
Це був тяжкий час. Недавно померла моя мама. П'ять років вона жила з тяжкою хворобою. Я пересувалась на милицях, мене було скалічено. І дуже сильно хворів син.
Це був тяжкий час. Але ми жили славно й весело.
А в той вечір старого Різдва ми сиділи в кімнаті, яка давно просила ремонту. Газове опалення не працювало. Кімната обігрівалась старим електрокаміном. Працював старенький телевізор. Ми сиділи рядком на ліжку, всі кутались в ковдри - ми дивились якийсь різдвяний концерт.
І почалась ця пісня.
Я пам'ятаю, як видихнули мої діти після останніх акордів.
Мої діти були музикантами і серйозно ставились до хороших мелодій та аранжувань. Та й взагалі якось всім нам видихнулось після останніх акордів цієї пісні.
... сьогодні й вчора приїздять мої дорослі діти.
В нас як завжди погано з грошима, ця сім'я ніколи не вміє жити з серйозною фінансовою подушкою. Але наш стіл небідний. Вчора я з переляку наготувала стільки, що всі діти везуть з собою пакети, сумки, в яких судки, банки, ще якісь склянки, заповнені холодцем і салатами, м'ясом і рибою. Від пирогів вже відмовляються, кажуть, що й так ледве встали з-за столу.
Я з переляку завжди ото так готую. Не вмію готувати мало.
Мені пишуть онуки, а найменший щебече, всівшись в бабине крісло і терзаючи електронні ігри. Говорить він при цьому англійською, забуваючись, звертається англійською й до мене, тоді мені потрібен перекладач. Але мій онук швидко похоплюється і переходить на українську мову. А може ще й на плюс дві.
В нас вже нове Різдво, насправді це не так вже і важливо, коли зустрічати Різдво. Головне, щоб була сім'я, і щедрий стіл, і любов між рідними. Тому ми завжди поминаємо тих, хто віддав за це свої життя - наших найближчих і далеких.
Нещодавно ми всі по черзі з'їздили в одне далеке село, ми ходили в гості до старої квартири в домі аварійного стану. Ми прощались, про всяк випадок. Бо фронт стає все ближчим до того дому й того села.
Та квартира вже порожня, всі наші речі я свого часу роздала по селу, геть всі. Можливо, щось можна було продати, виїжджаючи звідти, але ніколи нам не прийшла б до голови ця думка. Ми віддавали данину. Стелили дорогу позаду себе чисто і щедро, віддаючи все даром, тим, кому потрібніше.
Можливо, тому що ми знаємо ціну одному снікерсу, розділеному на вісім частин. І одній хлібині, діленій на п'ять частин. А чи на шість, коли була живою ще мама...
І срібна Марія співає для нас.
... вже по Різдві.

Watch on YouTube