Diana Makarova · МІНИ МИНУЛОГО
Dec. 22nd, 2025 05:04 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan- Ми робимо це для наших дітей!
- О так. Я не хочу, щоб моя дитина прочитала колись твори Булгакова!
- І Пушкіна!
- І ету саму, як її? Анну Ахмєтову!
... слухайте, кого ми дуримо?
Ваші діти, а мої онуки в будь-якому разі не будуть це все читати. Бо для покоління зумерів, зеток наших любимих, все це, звиняйте, крінж.
Бо покоління зумерів давно оголосило широкий спротив всім заяложеним цитатам, якими перекидались їхні батьки й діди-баби в їхньому ж зумерському дитинстві. Тому це все крінжове, старопердунське, і - що там у вас, Булгаков? Фу, крінж...
- Кто возьмет билетов пачку, тот получит...
- Водокачку!
Та зумер якщо раптом почує цю цитату - закриє вкладку і ніколи вже не відкриє. Бо він чув цю цитату від старих пердунів, батьків та мам, і пердунів найстаріших, бабусь та дідусів.
- Папа? А что папа?
- Папа оооо...
- Ну, тогда я полетел.
- Не читайте за обедом советских газет...
- Абыр... Абырвалг!
все.
Зумер драпає від цього, волаючи - Крінж, це крінж, фу, як крінжово!
Тому не бійтесь ви так за своїх дітей, вони в ті книги не полізуть. Крінж, що неясно?
До того ж вони не прощать росії жахи бомбардувань. Бачте, як елегантно я замаскувала крінжову цитату, а ви й не помітили. Але зумери все одно прохавають. Вони народились з вже вмонтованою системою спротиву радянським цитуванням, хе-хе-хе...
А от їхні діти...
а мої правнуки...
Якесь там покоління Альфа...
ці вже можуть відкопати і Булгакова, і Пушкіна, і якщо ви доживете, то згадайте моє слово - віртуальні квадробери майбутнього будуть віртуально зображати саме Кота Бегемота. Бо чому?
Бо це відкидали старі пердуни, їхні батьки, тобто, якісь зумери, фі. І ще старіші пердуни, їхні діти й баби. Отже, робити навпаки - це круто.
І ви, старий пердун, наступите на цю міну минулого. І ви, стара пердунка, будете з піною в роті доводити онуку (а я правнуку), що це крінжово - підбирати на смітнику історії імперську літературу. А цим малим буде пофіг. Для них і слово це - крінж - буде крінжовим, чи як вони там назвуть все, що фу.
Бо Вася з сусідньої віртуальної парти сказав, що віднайти стару книгу - це круто. Та ще і заборонену. Та ще й таку, якій ставили, а потім зняли пам'ятник.
А Вася знає. Знаєте, який з Васею віртуальний секс? З дитячого інтернет-садочка знаємо, черга стоїть, ми йому за це біткойнами платимо.
І ми нічого з цим не зробимо. Бо та поросль, що через покоління - підбирає те, проти чого виступали два попередні покоління. Це закон.
Закон мінування майбутнього.
Закон наступання на міни минулого.
Закон юнацького протесту проти старих пердунів.
Відречемось від старого світу, відітрем його прах з наших ніг!
Міленіали, не згадуйте цитату, навіть не напружуйтесь, у вас вона вже йде напівзабутим відлунням. Це ще можуть пам'ятати бумери, але не ви і не зети.
А альфа згадають.
І Преображенського витягнуть з могили ті самі наші альфа.
Тому кого ми дуримо, покоління Пі? Чи як там вас - міленіали. Чи ми, покоління бумер. Господи, яка гидота. Назвали ж.
Кого ми дуримо?
Ця війна пам'ятників - це наша, суто наша образа.
Бо ми колись в це вірили. Як не в одне, то в інше. Недарма кожен другий пост про Булгакова нині починається словами:
"Я прочитав Мастера і був враженим. Але пройшли роки..."
"Я раніше часто цитував професора Преображенського, але тепер..."
До речі, я терпіти не могла книги Булгакова. І всіх героїв його не терпіла. Чомусь до рвоти. Особливі позиви рвоти були на Шарікова і професора Преображенського. Вони мені здавались двома сторонами однієї медалі. А аудиторія пісяла окропом, ну ой.
А п'єсу про Турбіних сприймала, милий, милий Ларіосик!
Мастер теж вразив. Хоч була купа виписаних спірних моментів. З знаками питання.
Та мені чесно пофіг, буде стояти той пам'ятник чи ні.
І ось чому.
Мені не образливо. Бо я не вірила всім тим героям. Одразу після прочитання. Лише з Турбіними хотіла розібратись в складній каші тієї війни. Тому знаки питання в моєму конспекті свідчать.
А покоління вірили. Тому в обрАзі своїй зараз і скидають вони ці пам'ятники - тобто, йде звичайний процес переосмислення віри поколіннями. Повторюю - ЗВИЧАЙНИЙ ПРОЦЕС.
Тому, можливо, я й дочекаюсь, коли буде скинуто пам'ятник нерукотворний, наприклад, Шкляру. Який під час війни з сепаратизмом - закликав до сепаратизму:
====="– Україна ніколи не поверне кордони 2014 року. Ті люди щасливі, що живуть у Росії. Не треба забирати в людей щастя. Донбас для нас – чужа чужина. ... відрізати усю ту територію, ту нечисть від нас..."=====
(Василь Шкляр, місце цитати дам на вимогу)
сказано це було в час, коли Україна спливала кров'ю, борючись за свою соборність і неподільність, коли були загиблими і закатованими вже тисячі українців отого самого Донбасу, і кісточки закатованого шістнадцятирічного українця з Донбасу Стьопи Чубенка вже гнили в землі. І Шкляр потоптався по тих кісточках.
Але Шкляр все це казав щирою українською мовою, тому для когось він антипод Булгакову. Але для когось - одне і те ж. Тому моя образа на Шкляра сильніша, аніж ваша на Булгакова. Бо Булгаков відкрито крикнув про свою нелюбов до всього українського. А цей - приховано волає. Про таку ж саму ненависть. До українців, до українців, не сумнівайтесь.
Чи я готова до перегляду образ і правил наступним-наступним поколінням? Так, я готова. І приготувала мене до цього одна історія.
... колись до нашого Ф.О.Н.Д.у прийшла бабуся з онуком. Хлопцю було років шість. Мама його загинула на фронті, татко продовжував воювати. Портрет загиблої мами хлопчика висів у нас на стіні.
- А я люблю путіна. - раптом заявив хлопчик.
Ми отетеріли.
- В сенсі? Адже він вбив твою маму. - сказали йому наші малі діти.
- От і добре що вбив. Так їй і треба. - сказало пацанятко.
І тоді я багато що зрозуміла і багато до чого приготувалась.
Звичайно, ми пояснили нашим дітям, що в хлопчику говорить біль і образа - як сміла мама піти на фронт, покинувши його. І загинути там, покинувши його.
Звичайно, наші малі спробували це зрозуміти і не стусали того малого сироту.
Але я зрозуміла точно - ми мусімо бути готовими до того, що наші онуки чи правнуки толерують наших ворогів.
Якщо ми щось пропустимо. Щось непомітне - не помітимо...
Тому скажу вам так - звичайно, відповідь на вашу власну образу мусить бути. Валіть ті пам'ятники, викидайте з бібліотек все, написане імяреками.
І, може, ви з часом забудете, як вірили професору Преображенському і тому самому Воланду, не до ночі пом'янути, ох.
А я не забуду, як НЕ вірила.
І буду тримати напоготові конспект з виписаними рядками твору і знаками питання навпроти. Щоб коли прийде до мене правнук і скаже:
- Прабабка, а ти читала оцю книгу, що мені Вася порадив?
- Читала! - гордо відповім я і дістану старий конспект.
І хочеться вірити - покладу того віртуального Васю на лопатки всіма моїми знаками питання перед цитатами, які я буду пам'ятати. Бо я знаю, для чого я їх пам'ятаю.
Слиш, Вася, начувайся!
І коли сумнів в правоті Васі заграє в очах мого правнука - я знаю, точно знаю, я дочекаюсь від нього питання:
- Прабабка, то кому ж вірити?
І відповім заготовлене зарані:
- Нікому. Лише власній аналітиці.
а потім тихенько додам, відключивши віртуальне листування:
- Вірити нікому не варто, дитинко. Мені - можна. Хе-хе-хе...
(С)
- О так. Я не хочу, щоб моя дитина прочитала колись твори Булгакова!
- І Пушкіна!
- І ету саму, як її? Анну Ахмєтову!
... слухайте, кого ми дуримо?
Ваші діти, а мої онуки в будь-якому разі не будуть це все читати. Бо для покоління зумерів, зеток наших любимих, все це, звиняйте, крінж.
Бо покоління зумерів давно оголосило широкий спротив всім заяложеним цитатам, якими перекидались їхні батьки й діди-баби в їхньому ж зумерському дитинстві. Тому це все крінжове, старопердунське, і - що там у вас, Булгаков? Фу, крінж...
- Кто возьмет билетов пачку, тот получит...
- Водокачку!
Та зумер якщо раптом почує цю цитату - закриє вкладку і ніколи вже не відкриє. Бо він чув цю цитату від старих пердунів, батьків та мам, і пердунів найстаріших, бабусь та дідусів.
- Папа? А что папа?
- Папа оооо...
- Ну, тогда я полетел.
- Не читайте за обедом советских газет...
- Абыр... Абырвалг!
все.
Зумер драпає від цього, волаючи - Крінж, це крінж, фу, як крінжово!
Тому не бійтесь ви так за своїх дітей, вони в ті книги не полізуть. Крінж, що неясно?
До того ж вони не прощать росії жахи бомбардувань. Бачте, як елегантно я замаскувала крінжову цитату, а ви й не помітили. Але зумери все одно прохавають. Вони народились з вже вмонтованою системою спротиву радянським цитуванням, хе-хе-хе...
А от їхні діти...
а мої правнуки...
Якесь там покоління Альфа...
ці вже можуть відкопати і Булгакова, і Пушкіна, і якщо ви доживете, то згадайте моє слово - віртуальні квадробери майбутнього будуть віртуально зображати саме Кота Бегемота. Бо чому?
Бо це відкидали старі пердуни, їхні батьки, тобто, якісь зумери, фі. І ще старіші пердуни, їхні діти й баби. Отже, робити навпаки - це круто.
І ви, старий пердун, наступите на цю міну минулого. І ви, стара пердунка, будете з піною в роті доводити онуку (а я правнуку), що це крінжово - підбирати на смітнику історії імперську літературу. А цим малим буде пофіг. Для них і слово це - крінж - буде крінжовим, чи як вони там назвуть все, що фу.
Бо Вася з сусідньої віртуальної парти сказав, що віднайти стару книгу - це круто. Та ще і заборонену. Та ще й таку, якій ставили, а потім зняли пам'ятник.
А Вася знає. Знаєте, який з Васею віртуальний секс? З дитячого інтернет-садочка знаємо, черга стоїть, ми йому за це біткойнами платимо.
І ми нічого з цим не зробимо. Бо та поросль, що через покоління - підбирає те, проти чого виступали два попередні покоління. Це закон.
Закон мінування майбутнього.
Закон наступання на міни минулого.
Закон юнацького протесту проти старих пердунів.
Відречемось від старого світу, відітрем його прах з наших ніг!
Міленіали, не згадуйте цитату, навіть не напружуйтесь, у вас вона вже йде напівзабутим відлунням. Це ще можуть пам'ятати бумери, але не ви і не зети.
А альфа згадають.
І Преображенського витягнуть з могили ті самі наші альфа.
Тому кого ми дуримо, покоління Пі? Чи як там вас - міленіали. Чи ми, покоління бумер. Господи, яка гидота. Назвали ж.
Кого ми дуримо?
Ця війна пам'ятників - це наша, суто наша образа.
Бо ми колись в це вірили. Як не в одне, то в інше. Недарма кожен другий пост про Булгакова нині починається словами:
"Я прочитав Мастера і був враженим. Але пройшли роки..."
"Я раніше часто цитував професора Преображенського, але тепер..."
До речі, я терпіти не могла книги Булгакова. І всіх героїв його не терпіла. Чомусь до рвоти. Особливі позиви рвоти були на Шарікова і професора Преображенського. Вони мені здавались двома сторонами однієї медалі. А аудиторія пісяла окропом, ну ой.
А п'єсу про Турбіних сприймала, милий, милий Ларіосик!
Мастер теж вразив. Хоч була купа виписаних спірних моментів. З знаками питання.
Та мені чесно пофіг, буде стояти той пам'ятник чи ні.
І ось чому.
Мені не образливо. Бо я не вірила всім тим героям. Одразу після прочитання. Лише з Турбіними хотіла розібратись в складній каші тієї війни. Тому знаки питання в моєму конспекті свідчать.
А покоління вірили. Тому в обрАзі своїй зараз і скидають вони ці пам'ятники - тобто, йде звичайний процес переосмислення віри поколіннями. Повторюю - ЗВИЧАЙНИЙ ПРОЦЕС.
Тому, можливо, я й дочекаюсь, коли буде скинуто пам'ятник нерукотворний, наприклад, Шкляру. Який під час війни з сепаратизмом - закликав до сепаратизму:
====="– Україна ніколи не поверне кордони 2014 року. Ті люди щасливі, що живуть у Росії. Не треба забирати в людей щастя. Донбас для нас – чужа чужина. ... відрізати усю ту територію, ту нечисть від нас..."=====
(Василь Шкляр, місце цитати дам на вимогу)
сказано це було в час, коли Україна спливала кров'ю, борючись за свою соборність і неподільність, коли були загиблими і закатованими вже тисячі українців отого самого Донбасу, і кісточки закатованого шістнадцятирічного українця з Донбасу Стьопи Чубенка вже гнили в землі. І Шкляр потоптався по тих кісточках.
Але Шкляр все це казав щирою українською мовою, тому для когось він антипод Булгакову. Але для когось - одне і те ж. Тому моя образа на Шкляра сильніша, аніж ваша на Булгакова. Бо Булгаков відкрито крикнув про свою нелюбов до всього українського. А цей - приховано волає. Про таку ж саму ненависть. До українців, до українців, не сумнівайтесь.
Чи я готова до перегляду образ і правил наступним-наступним поколінням? Так, я готова. І приготувала мене до цього одна історія.
... колись до нашого Ф.О.Н.Д.у прийшла бабуся з онуком. Хлопцю було років шість. Мама його загинула на фронті, татко продовжував воювати. Портрет загиблої мами хлопчика висів у нас на стіні.
- А я люблю путіна. - раптом заявив хлопчик.
Ми отетеріли.
- В сенсі? Адже він вбив твою маму. - сказали йому наші малі діти.
- От і добре що вбив. Так їй і треба. - сказало пацанятко.
І тоді я багато що зрозуміла і багато до чого приготувалась.
Звичайно, ми пояснили нашим дітям, що в хлопчику говорить біль і образа - як сміла мама піти на фронт, покинувши його. І загинути там, покинувши його.
Звичайно, наші малі спробували це зрозуміти і не стусали того малого сироту.
Але я зрозуміла точно - ми мусімо бути готовими до того, що наші онуки чи правнуки толерують наших ворогів.
Якщо ми щось пропустимо. Щось непомітне - не помітимо...
Тому скажу вам так - звичайно, відповідь на вашу власну образу мусить бути. Валіть ті пам'ятники, викидайте з бібліотек все, написане імяреками.
І, може, ви з часом забудете, як вірили професору Преображенському і тому самому Воланду, не до ночі пом'янути, ох.
А я не забуду, як НЕ вірила.
І буду тримати напоготові конспект з виписаними рядками твору і знаками питання навпроти. Щоб коли прийде до мене правнук і скаже:
- Прабабка, а ти читала оцю книгу, що мені Вася порадив?
- Читала! - гордо відповім я і дістану старий конспект.
І хочеться вірити - покладу того віртуального Васю на лопатки всіма моїми знаками питання перед цитатами, які я буду пам'ятати. Бо я знаю, для чого я їх пам'ятаю.
Слиш, Вася, начувайся!
І коли сумнів в правоті Васі заграє в очах мого правнука - я знаю, точно знаю, я дочекаюсь від нього питання:
- Прабабка, то кому ж вірити?
І відповім заготовлене зарані:
- Нікому. Лише власній аналітиці.
а потім тихенько додам, відключивши віртуальне листування:
- Вірити нікому не варто, дитинко. Мені - можна. Хе-хе-хе...
(С)
no subject
Date: 2025-12-22 04:09 pm (UTC)Я не розумію чому весь цей бруд буде цікавий моїм правнукам? Вони стануть істориками і захочуть розібратися? Для цього треба бути вченим, а не пропагандоном і тому я можу не хвілюватися.
А то що цей кацапський бруд буде змитий новитньою исторією, то я в цьому даже і не сумневаюся!
І нехай ці ганебні виртухаї засунуть у сраку свого Штірліца-Тіхонова з Мюллером-Броневим...
no subject
Date: 2025-12-22 07:27 pm (UTC)no subject
Date: 2025-12-22 09:47 pm (UTC)no subject
Date: 2025-12-22 09:50 pm (UTC)А хомо совєтікус таки на того карчагіна того. В чому прикол?
no subject
Date: 2025-12-22 10:04 pm (UTC)no subject
Date: 2025-12-22 10:33 pm (UTC)Для деяких мотивація в вигляді грошей і всяких плюшок, як то безвідповідальність - то для поліцаїв.
no subject
Date: 2025-12-22 11:42 pm (UTC)no subject
Date: 2025-12-23 01:16 am (UTC)