![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Фронт - тил.
Офіцери - молодший особовий склад плюс молодші офіцери, вони ще не блакитна кістка.
Ті, що віддають останнє фронту - ті, що наживаються на війні.
Ті, що виїхали за кордон - ті, що лишились тут.
Ті, хто хоче миру за будь-яку ціну, та хоч і в окупації - ті, хто не здасться до смерті, бо життя під окупантом не уявляють.
Суміжники - суміжники.
(покажіть мені задоволення від роботи фронтових суміжників, воно буде рідкісним і колекційним)
МВС - СБУ.
(а, ну ці завжди)
НАБУ - ОП.
(жарт, конєшно жарт)
Азов - Третя штурмова
ТрО - ТрО
(так, ТрО буває різне, є мазані, а є нічийні, безталанні)
олдові воїни - молоді воїни.
олдові воїни, хто після 2015 - найолдовіші, хто з 2014.
А роздратування старого волонтерства рішучими діями пролісків, цих волонтерів, що вигулькнули з-під снігу лютого-березня 2022 року - приховувати неймовірно складно. Хоча ми намагаємось.
Поруч з усіми цими проваллями стара драма порошенкових-зеленських здається милою забавкою. Хоча вона нетлінна, як лото в сімейному колі на Різдво.
список можете продовжити в коментах, але є ще дві категорії, яких ніхто не назве, чиє протистояння мало хто озвучує голосно, але воно існує і може навіть вибухнути.
Це навіть не протистояння. Це злість двох груп. Яким, втім, приходиться, співпрацювати.
Професіонали і піджаки.
Якщо хочете - регуляри і парвеню.
Злість професіональних військових щодо тих, хто увірвався до армії в тому ж 2022, схожа на презирство аристократів Джона Голсуорсі, до лав яких вриваються новітні буржуа. А якщо ці буржуа ще й багатші за злиденних аристократів - о, тоді народжується класова ненависть.
Ну, це про героїв Голсуорсі, а не про наших професіоналів та парвеню. В нас ненависті не буде.
Чи буде?
Знаєте, якщо ти поклав юність і молодість на армію, пішов на фронт ще голим-босим і не сильно озброєним, звільнив таким чином пів Донбасу і значну частину Луганщини, будував кар'єру, лізучи по сходинках через академії військового мистецтва і підставляючи товаришів своїх по зброї (що, було? Булоооо, по очах бачу). А тут вискочили ці вискочки, колишні айтішники, бізнесмени, контрабандисти, депутати і - ви уявляєте? - у них з самого початку була фінансова підтримка!
... то стримати роздратування складно.
А якщо цей вискочка, піджак цей, за чотири роки пройшов всі щаблі, на які ти поклав перші вісім років війни, і ось цей ще цивільний за духом, але вже полковник, як і ти. За якихось чотри роки! З нуля!
Це боляче.
А якщо ці парвеню ще й проводять блискучі операції.
Або просто вдалі операції.
Або легко й просто народжують такий потужний піар своїм підрозділам, якого ти взагалі ніколи не зможеш зробити, бо тебе вчили не цьому...
Це теж боляче.
А якщо оцього вчорашнього вискочку, з його стрімко зробленою кар'єрою, раптом ставлять над тобою, поправши всі твої воєнні роки...
Це найболючіше.
І бізнес, бізнес. Бізнес за них. З його фінансовими вливаннями в підрозділи чи очолювані напрямки.
Бо вони красиві і піар.
Хоча гинуть так же само.
Але забезпечення краще, бо бізнеса.
А ще за них, оцих парвеню - сучасна українська влада. Бо сучасна українська влада прийшла до влади теж командою вискочок. Парвеню.
До речі, в цьому я бачу основне зерно набридлого всім протистояння порошенкових-зеленських. Типу професіоналів - проти типу парвеню.
Інша річ, що влада парвеню вже давно встигла стати професійною. Бо чого-чого, а всотати правила системи будь-який прошарок суспільства вміє швидко.
Тому ми давно вже маємо замість парвеню у владі:
- професійну дипломатію
- професійну корупцію
- професійні прослизання між крапельками "міжнародні спостерігачі - народ твоєї країни - система управління твоєю країною - фронт твоєї країни"
І це головне. В цьому суть і смисл.
В системі, братця, в системі.
Систему не проломиш так просто нічим - ані хвацьким наскоком парвеню від влади, ані відчайдушним стрибком на фронт великої кількості цивільного люду.
Тому ми й б'ємось об цю стіну. Об неможливість змінити армійську систему, як і систему нашої країни. Бо наче щось і робиться, ну, якщо озирнутись назад і порівняти, то точно робиться. Але стіна системи - вона, знаєте, гумова. Ти будеш в неї битись, вона буде розтягуватись, ти будеш робити маленькі кроки вперед - а потім ця стіна спружинить і як відкотить тебе назад!
І все, з чим і за що боровся, також.
Бо гумові стіни можна лише розрізати. Ну, або підірвати.
А різати нам не можна. У нас війна, ми боремось з ворогом зовнішнім. Нам ще при всьому цьому не вистачало розрізів перевороту чи підривів громадянської війни. Отоді нашій системі точно все. І прийде до нас ота система, з якою зараз б'ються на фронтах і професійні військові з 2014 року - і піджаки, парвеню, вихідці року з 2022.
Та й останні вже давно професіонали у військовій справі. Бо, скажемо чесно - останні чотири роки нашої війни йдуть рік за п'ять. І як би я, наприклад, не переконувала себе, що якогось бригадного генерала немає за що поважати, і боже збав поважати командуючого якихось там сил, бо я маю хорошу пам'ять і знаю їхнє минуле - а поважати їх за щось таки й приходиться.
І як би не було прозоро й ясно, що прийшли вони на битву, як на платформу для майбутньої політики, і вам ця політика не надто сподобається, якщо, наприклад, враховувати, що на Хрещатику пів року тому зігували саме підлеглі когось з цих новітніх героїв.
Ага.
Та в курсі він був, в курсі. Він любитель таких методів.
Але зараз герой війни і на білордах. Кажуть, заслужено.
Чекай-чекай, то ти за кого? За професійну армію чи цих, як ти кажеш, піджаків?
Я за армію. За українську армію я.
Але коли в нас попросить допомоги якийсь комбат і якийсь взводний - ми оберемо взводного. Так допомога прийде до фронту точніше і безпосередніше.
А коли в нас попросить підмоги якийсь розпіарений підрозділ з новітніх - і репана піхота, та нехай теж з новітніх. Ми все одно оберемо репаних, брудненьких. Бо красивим і піаристим і без нас є комусь допомагати. А в тих, хто не може двох слів зв'язати у власному піарі, шансів на допомогу менше.
А гинуть всі однаково.
Та все ж люди люблять все красиве, ошатне, і щоб на білбордах і як в кіно. Доведено соціальним аналізом всередині волонтерської тусовки - донатори охочіше допомагають молодим, красивим волонтеркам, аніж старим, битим війною, траханим реальністю, волонтерам. І волонтеркам.
Бо отут ми підходимо до ще одного провалля, і воно нездоланне.
Глядацький зал - сцена.
Як би цинічно не звучало, але затяжні війни неминуче стають сценою, де все відбувається в прямому ефірі. А за глядачів тут вболівальники, донатори, ті, в кого серця краються, і ті, кому просто інтересно. І начебто глядачі в залі не можуть реально впливати на перебіг бойових дій. Але на донати точно можуть.
Тому якась забута Богом і людьми тридцятка програє у отриманні допомоги якомусь красивому Ахілесу.
Хоча воюють і ті, і ті.
То ти за професіоналів, олдів і все таке?
Ой, та ні. Я наче маю бути за парвеню. Бо я й сама парвеню. Бо я чудово знаю, як вноситься свіжий подих новеньких ентузіастів в стару, покриту мохом систему.
Але тут от в чому річ.
Я за армію.
За українську армію я.
Всю.
Олдову і парвеню.
Професійну і піджачну.
НГУ і ЗСУ.
ГУР і МВС.
Погранці теж воюють, до речі. Ви навіть не уявляєте, чого вони зазнали на початку повномасштабного.
Ну, що ТрО, що ТрО? Хто там кричить з партеру, що ТрО забули? ТрО це те саме що ЗСУ ̷т̷і̷л̷ь̷к̷о̷ ̷д̷и̷к̷е̷. Тому, звичайно, ми й за ТрО.
Та й таке.
Тут мали б бути реквізити допомоги фронту. А будуть вони в коментах. Гайда з нами разом допомагати старим і новим, професійним і піджачним.
Та власне, Україні.
фото Pavlo Abramov
Фронт - тил.
Офіцери - молодший особовий склад плюс молодші офіцери, вони ще не блакитна кістка.
Ті, що віддають останнє фронту - ті, що наживаються на війні.
Ті, що виїхали за кордон - ті, що лишились тут.
Ті, хто хоче миру за будь-яку ціну, та хоч і в окупації - ті, хто не здасться до смерті, бо життя під окупантом не уявляють.
Суміжники - суміжники.
(покажіть мені задоволення від роботи фронтових суміжників, воно буде рідкісним і колекційним)
МВС - СБУ.
(а, ну ці завжди)
НАБУ - ОП.
(жарт, конєшно жарт)
Азов - Третя штурмова
ТрО - ТрО
(так, ТрО буває різне, є мазані, а є нічийні, безталанні)
олдові воїни - молоді воїни.
олдові воїни, хто після 2015 - найолдовіші, хто з 2014.
А роздратування старого волонтерства рішучими діями пролісків, цих волонтерів, що вигулькнули з-під снігу лютого-березня 2022 року - приховувати неймовірно складно. Хоча ми намагаємось.
Поруч з усіми цими проваллями стара драма порошенкових-зеленських здається милою забавкою. Хоча вона нетлінна, як лото в сімейному колі на Різдво.
список можете продовжити в коментах, але є ще дві категорії, яких ніхто не назве, чиє протистояння мало хто озвучує голосно, але воно існує і може навіть вибухнути.
Це навіть не протистояння. Це злість двох груп. Яким, втім, приходиться, співпрацювати.
Професіонали і піджаки.
Якщо хочете - регуляри і парвеню.
Злість професіональних військових щодо тих, хто увірвався до армії в тому ж 2022, схожа на презирство аристократів Джона Голсуорсі, до лав яких вриваються новітні буржуа. А якщо ці буржуа ще й багатші за злиденних аристократів - о, тоді народжується класова ненависть.
Ну, це про героїв Голсуорсі, а не про наших професіоналів та парвеню. В нас ненависті не буде.
Чи буде?
Знаєте, якщо ти поклав юність і молодість на армію, пішов на фронт ще голим-босим і не сильно озброєним, звільнив таким чином пів Донбасу і значну частину Луганщини, будував кар'єру, лізучи по сходинках через академії військового мистецтва і підставляючи товаришів своїх по зброї (що, було? Булоооо, по очах бачу). А тут вискочили ці вискочки, колишні айтішники, бізнесмени, контрабандисти, депутати і - ви уявляєте? - у них з самого початку була фінансова підтримка!
... то стримати роздратування складно.
А якщо цей вискочка, піджак цей, за чотири роки пройшов всі щаблі, на які ти поклав перші вісім років війни, і ось цей ще цивільний за духом, але вже полковник, як і ти. За якихось чотри роки! З нуля!
Це боляче.
А якщо ці парвеню ще й проводять блискучі операції.
Або просто вдалі операції.
Або легко й просто народжують такий потужний піар своїм підрозділам, якого ти взагалі ніколи не зможеш зробити, бо тебе вчили не цьому...
Це теж боляче.
А якщо оцього вчорашнього вискочку, з його стрімко зробленою кар'єрою, раптом ставлять над тобою, поправши всі твої воєнні роки...
Це найболючіше.
І бізнес, бізнес. Бізнес за них. З його фінансовими вливаннями в підрозділи чи очолювані напрямки.
Бо вони красиві і піар.
Хоча гинуть так же само.
Але забезпечення краще, бо бізнеса.
А ще за них, оцих парвеню - сучасна українська влада. Бо сучасна українська влада прийшла до влади теж командою вискочок. Парвеню.
До речі, в цьому я бачу основне зерно набридлого всім протистояння порошенкових-зеленських. Типу професіоналів - проти типу парвеню.
Інша річ, що влада парвеню вже давно встигла стати професійною. Бо чого-чого, а всотати правила системи будь-який прошарок суспільства вміє швидко.
Тому ми давно вже маємо замість парвеню у владі:
- професійну дипломатію
- професійну корупцію
- професійні прослизання між крапельками "міжнародні спостерігачі - народ твоєї країни - система управління твоєю країною - фронт твоєї країни"
І це головне. В цьому суть і смисл.
В системі, братця, в системі.
Систему не проломиш так просто нічим - ані хвацьким наскоком парвеню від влади, ані відчайдушним стрибком на фронт великої кількості цивільного люду.
Тому ми й б'ємось об цю стіну. Об неможливість змінити армійську систему, як і систему нашої країни. Бо наче щось і робиться, ну, якщо озирнутись назад і порівняти, то точно робиться. Але стіна системи - вона, знаєте, гумова. Ти будеш в неї битись, вона буде розтягуватись, ти будеш робити маленькі кроки вперед - а потім ця стіна спружинить і як відкотить тебе назад!
І все, з чим і за що боровся, також.
Бо гумові стіни можна лише розрізати. Ну, або підірвати.
А різати нам не можна. У нас війна, ми боремось з ворогом зовнішнім. Нам ще при всьому цьому не вистачало розрізів перевороту чи підривів громадянської війни. Отоді нашій системі точно все. І прийде до нас ота система, з якою зараз б'ються на фронтах і професійні військові з 2014 року - і піджаки, парвеню, вихідці року з 2022.
Та й останні вже давно професіонали у військовій справі. Бо, скажемо чесно - останні чотири роки нашої війни йдуть рік за п'ять. І як би я, наприклад, не переконувала себе, що якогось бригадного генерала немає за що поважати, і боже збав поважати командуючого якихось там сил, бо я маю хорошу пам'ять і знаю їхнє минуле - а поважати їх за щось таки й приходиться.
І як би не було прозоро й ясно, що прийшли вони на битву, як на платформу для майбутньої політики, і вам ця політика не надто сподобається, якщо, наприклад, враховувати, що на Хрещатику пів року тому зігували саме підлеглі когось з цих новітніх героїв.
Ага.
Та в курсі він був, в курсі. Він любитель таких методів.
Але зараз герой війни і на білордах. Кажуть, заслужено.
Чекай-чекай, то ти за кого? За професійну армію чи цих, як ти кажеш, піджаків?
Я за армію. За українську армію я.
Але коли в нас попросить допомоги якийсь комбат і якийсь взводний - ми оберемо взводного. Так допомога прийде до фронту точніше і безпосередніше.
А коли в нас попросить підмоги якийсь розпіарений підрозділ з новітніх - і репана піхота, та нехай теж з новітніх. Ми все одно оберемо репаних, брудненьких. Бо красивим і піаристим і без нас є комусь допомагати. А в тих, хто не може двох слів зв'язати у власному піарі, шансів на допомогу менше.
А гинуть всі однаково.
Та все ж люди люблять все красиве, ошатне, і щоб на білбордах і як в кіно. Доведено соціальним аналізом всередині волонтерської тусовки - донатори охочіше допомагають молодим, красивим волонтеркам, аніж старим, битим війною, траханим реальністю, волонтерам. І волонтеркам.
Бо отут ми підходимо до ще одного провалля, і воно нездоланне.
Глядацький зал - сцена.
Як би цинічно не звучало, але затяжні війни неминуче стають сценою, де все відбувається в прямому ефірі. А за глядачів тут вболівальники, донатори, ті, в кого серця краються, і ті, кому просто інтересно. І начебто глядачі в залі не можуть реально впливати на перебіг бойових дій. Але на донати точно можуть.
Тому якась забута Богом і людьми тридцятка програє у отриманні допомоги якомусь красивому Ахілесу.
Хоча воюють і ті, і ті.
То ти за професіоналів, олдів і все таке?
Ой, та ні. Я наче маю бути за парвеню. Бо я й сама парвеню. Бо я чудово знаю, як вноситься свіжий подих новеньких ентузіастів в стару, покриту мохом систему.
Але тут от в чому річ.
Я за армію.
За українську армію я.
Всю.
Олдову і парвеню.
Професійну і піджачну.
НГУ і ЗСУ.
ГУР і МВС.
Погранці теж воюють, до речі. Ви навіть не уявляєте, чого вони зазнали на початку повномасштабного.
Ну, що ТрО, що ТрО? Хто там кричить з партеру, що ТрО забули? ТрО це те саме що ЗСУ ̷т̷і̷л̷ь̷к̷о̷ ̷д̷и̷к̷е̷. Тому, звичайно, ми й за ТрО.
Та й таке.
Тут мали б бути реквізити допомоги фронту. А будуть вони в коментах. Гайда з нами разом допомагати старим і новим, професійним і піджачним.
Та власне, Україні.
фото Pavlo Abramov