Едуард Рубін · Географія страху

[don_katalan]

Сенегал.
Ви уявляєте, де це? Я — насилу. Це десь там, де завжди тепло, де пальми, банани і зовсім немає снігу.
І ось там, біля берегів цієї далекої Африки, раптом тоне танкер. Називається MERSIN. Прапор панамський, власник турецький, а душа — глибоко російська (судячи з того, що він тільки за цей рік 13 разів заходив у порти рф). Любив, мабуть, берізки, Усть-Лугу і запах нафти.
І ось він тоне. Вода вже по палубу.
Вибухів ніхто не чув. Дірок у борту не видно. Але турецька преса авторитетно заявляє: «Це українські дрони».
У Сенегалі.
Дрони.
Ви відчуваєте розмах? Ви відчуваєте цей політ фантазії?
Це ж як він летів, той дрон? Тиждень? Два? Візу в повітрі оформлював? Зупинявся на дозаправку в Гібралтарі? Купував магнітики? І таки наздогнав!
І знаєте, що я вам скажу?
Не треба це спростовувати.
Не треба махати руками і кричати: «Та ви що, у нас батарейки не вистачить!».
Тссс. Мовчіть. Робіть загадкове обличчя. Посміхайтеся кутиками очей.
Нехай думають, що у нас дрони на ядерній тязі.
Нехай вірять, що ми можемо дістати їх навіть у джакузі на Мальдівах.
Нехай капітан десь в Індійському океані прокидається в холодному поті від дзижчання комара.
Страх — це таке паливо, яке дорожче за нафту. Якщо вони повірять, що ми всюди — вони ніде не почуватимуться як вдома.
Але Сенегал — це все-таки екзотика. Це гастролі.
А нам би повернутися до класики. Ближче до рідних берегів.
Там, на півночі, є таке море — Балтійське. І є там одне «вікно», яке дехто колись прорубав у Європу. Протяг звідти страшний. Тягне гниллю, сирістю і мазутом.
От там би зараз попрацювати. Не в Африці. А прямо біля підвіконня.
Щоб це вікно не просто зачинити, а забити дошками. А краще — залити бетоном. Ґрунтовно.
Щоб жодна тріска з краденою нафтою звідти більше не випливла.
Тож нехай у Сенегалі — бояться. А в Балтиці — йдуть на дно.
#Сенегал #санкції #тіньовийфлот #гумор #геополітика