Коротше Англія котилась в безодню
Jun. 26th, 2025 04:02 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
відкрив для себе, яким жахливим скандальним урядом був той англійський уряд, що керував Британією весь час поки йшла війна проти Бонапарта.
Серед британців було багато прихильників Наполеона. Ця точка зору ніколи не будувалася на симпатії, а на переважно внутрішніх розкладах. Часто за принципом "коли євтушенко за колхози, тоді я проти колхозів".
Блокада приносила величезні збитки одним та фантастичні здобутки іншим. Дрібні компанії вклалися в контрабанду і мали зиск, а великі компанії не могли опанувати таке мистецтво дрібної "зділки" та банкрутили. Але саме вони сиділи в парламенті і тому кидалися з крайнощів у крайність: то знищити Францію, то негайно з нею домовитись.
Урядові міністри змінювалися як в калейдоскопі. Особливо військові та іноземних діл. Як тільки колега опинявся в відставці, він починав торпедувати свого наступника, а той - попередника.
Кожен міністр критикувався одразу з трьох сторін полемістичного простору: що надто воює, що замало воює і що не так, не правильно воює.
Як тільки одна партія приймала рішення висадитися в Іспанії, інша негайно починала вимагати щоби військо йшло до Німеччини. І навпаки. Варто було змінитися кріслам, змінювалася і позиція.
Міністри мали такий нервовий ненормований день, що швидко вмирали від інфарктів та інсультів. Вони не могли передбачити завтрашній день.
Два міністри відділалися краще всіх: через різне бачення правильної війни з Бонапартом, та публічну підозру один одному що він таємно працює на французів, вони викликали один одного на дуель. І були обидва негайно звільнені.
Король повільно сходив з розуму. У приступах затьмарення він вважав себе абсолютним монархом і рубив самі вдалі коаліції, відхиляв проекти.
Щоби його позбутися, на регента покликали його старшого сина Вельського, але той теж був не подарунок. Він загруз у родинних скандалах, переслідував пресу, яка пише про його особисті стосунки.
Преса створювала образ "об'єктивний", тобто десь той що я вам тут малюю. Вона критикувала всіх, звісно, не кожне видання кожного, але в суммі всі здавалися погані.
Талановиті полководці виявлялися хабарниками, кумами та марнотратниками, а чесні люди програвали битви на рівному місці.
Дипломатія падала в таку прірву, що нагадувала безодню.
Бонапарт обігрував Англію на всіх поворотах.
Він залучив навіть Московію на англофобії.
Особливо негарно вийшло з Америкою. Молоді США тоді були невтральні, але на всяк випадок Бонапарт і Британія кожен наклали на них санкції, бо підозрювали в тіньовій торгівлі.
Тоді уряд США цинічно й публічно оголосив, що якщо одна з сторін конфлікту негайно і в повному обсязі зниме з них блокаду, тоді уряд США приєднається до нього в блокаді проти його суперника. Бонапарт митєєво зняв санкції - і Британія отримала удар ще й від того боку (так назрівала "друга війна за незалежність" 1812 року, коли США вирішили "звільнити" від Британії Канаду).
Коротше Англія котилась в безодню.
Проблема була лише в тому, що всі інші гравці грали ще гірше. Тому Англія випадково перемогла.
===
Viktor Pushkar
Наполеон не міг виграти стратегічно. Бо замахнувся на надто великі і різноманітні території. Також, він мав суперечливу і непривабливу ідеологію. З одного боку, ось вам свобода-рівність-братерство, з іншого - ось імператор, який ставить своїх маршалів королями. І деякі його методи роботи з окупованими територіями підозріло нагадували геноцид.
---
Алі Татар-заде
з одного боку "не міг виграти" (знаємо ми тепер, бо умні), з іншого - ніхто б не досяг стільки як він за такий вражаючий час. В тій же Англії про нього писали стосовно ідеології, що він поєднав усе що мусить ненавидити рояліст та республіканець
відкрив для себе, яким жахливим скандальним урядом був той англійський уряд, що керував Британією весь час поки йшла війна проти Бонапарта.
Серед британців було багато прихильників Наполеона. Ця точка зору ніколи не будувалася на симпатії, а на переважно внутрішніх розкладах. Часто за принципом "коли євтушенко за колхози, тоді я проти колхозів".
Блокада приносила величезні збитки одним та фантастичні здобутки іншим. Дрібні компанії вклалися в контрабанду і мали зиск, а великі компанії не могли опанувати таке мистецтво дрібної "зділки" та банкрутили. Але саме вони сиділи в парламенті і тому кидалися з крайнощів у крайність: то знищити Францію, то негайно з нею домовитись.
Урядові міністри змінювалися як в калейдоскопі. Особливо військові та іноземних діл. Як тільки колега опинявся в відставці, він починав торпедувати свого наступника, а той - попередника.
Кожен міністр критикувався одразу з трьох сторін полемістичного простору: що надто воює, що замало воює і що не так, не правильно воює.
Як тільки одна партія приймала рішення висадитися в Іспанії, інша негайно починала вимагати щоби військо йшло до Німеччини. І навпаки. Варто було змінитися кріслам, змінювалася і позиція.
Міністри мали такий нервовий ненормований день, що швидко вмирали від інфарктів та інсультів. Вони не могли передбачити завтрашній день.
Два міністри відділалися краще всіх: через різне бачення правильної війни з Бонапартом, та публічну підозру один одному що він таємно працює на французів, вони викликали один одного на дуель. І були обидва негайно звільнені.
Король повільно сходив з розуму. У приступах затьмарення він вважав себе абсолютним монархом і рубив самі вдалі коаліції, відхиляв проекти.
Щоби його позбутися, на регента покликали його старшого сина Вельського, але той теж був не подарунок. Він загруз у родинних скандалах, переслідував пресу, яка пише про його особисті стосунки.
Преса створювала образ "об'єктивний", тобто десь той що я вам тут малюю. Вона критикувала всіх, звісно, не кожне видання кожного, але в суммі всі здавалися погані.
Талановиті полководці виявлялися хабарниками, кумами та марнотратниками, а чесні люди програвали битви на рівному місці.
Дипломатія падала в таку прірву, що нагадувала безодню.
Бонапарт обігрував Англію на всіх поворотах.
Він залучив навіть Московію на англофобії.
Особливо негарно вийшло з Америкою. Молоді США тоді були невтральні, але на всяк випадок Бонапарт і Британія кожен наклали на них санкції, бо підозрювали в тіньовій торгівлі.
Тоді уряд США цинічно й публічно оголосив, що якщо одна з сторін конфлікту негайно і в повному обсязі зниме з них блокаду, тоді уряд США приєднається до нього в блокаді проти його суперника. Бонапарт митєєво зняв санкції - і Британія отримала удар ще й від того боку (так назрівала "друга війна за незалежність" 1812 року, коли США вирішили "звільнити" від Британії Канаду).
Коротше Англія котилась в безодню.
Проблема була лише в тому, що всі інші гравці грали ще гірше. Тому Англія випадково перемогла.
===
Viktor Pushkar
Наполеон не міг виграти стратегічно. Бо замахнувся на надто великі і різноманітні території. Також, він мав суперечливу і непривабливу ідеологію. З одного боку, ось вам свобода-рівність-братерство, з іншого - ось імператор, який ставить своїх маршалів королями. І деякі його методи роботи з окупованими територіями підозріло нагадували геноцид.
---
Алі Татар-заде
з одного боку "не міг виграти" (знаємо ми тепер, бо умні), з іншого - ніхто б не досяг стільки як він за такий вражаючий час. В тій же Англії про нього писали стосовно ідеології, що він поєднав усе що мусить ненавидити рояліст та республіканець