don_katalan

Diana Makarova
ВСЕ завжди закінчується раптово, і як ти до цього не готуйсь, усе одно охопить розпач, образа, жах.
Впаде інтернет і марно ти будеш терзати роутер і оновлювати телефон. Вишки не працюватимуть. Так буде говорити тобі монітор телефону, доки зовсім не згасне. Електрика теж скінчиться. На перший час тобі вистачить ліхтарика, а потім все.
Звичайно, ти готувався, ти маєш зарядну станцію, припустімо, і навіть дбаєш, щоб вона весь час стояла зарядженою. Це дасть тобі кілька годин.
Генератора ти не маєш, ймовірно. Де його ставити в квартирі, той генератор. А навіть якщо подбав про якийсь інверторний - де брати паливо?
Навіть коли ти зробив запас палива - і покажіть мені такого, хто тримає запас палива десь на лоджії - воно з часом скінчиться, а штурмувати заправки ти не підеш, бо їх вже відштурмували ті, хто подбав про генератори і зброю. Останнє ключове. Під час кінця цивілізації збирати її уламки краще, маючи при собі зброю. Набої до якої теж з часом скінчаться.
Запас продуктів ти теж не робив, ти що, панікер якийсь, скуповувати гречку й сіль? Над цими панікерами сміється весь інтернет... ах, де ж він, той інтернет? - знову оновиш ти згасаючий телефон.
Про запас медицини і навіть тактичної медицини я вже не кажу. Добре, коли є в тебе пара турнікетів та бандаж у сумочці чи рюкзаку. Не у кожного і таке є. А мати вдома певну кількість антибіотиків широкого спектру, препаратів для шлунково-кишкового, сорбентів, препаратів для очищення печінки - в сенсі? Для чого це мені?
скажеш ти і ліниво перевіриш, чи є хоч аспірин. Точно, немає. Треба буде підкупити в аптеці, подумаєш ти і знову забудеш.
- Макарова, ти перечитала Стівена Кінга. - засміється хтось мені в комент.
- Так це ж було вже... - стенуть плечима інші люди.
Люди, в яких одного разу закінчилась цивілізація. В Маріуполі, Бахмуті, Вовчанську, Купянську...
Ми знаємо про кінець цивілізації у тих містах, ми багато читали про це в інтернеті... ах, де ж той інтернет. Знову оновляємо згасаючий монітор.
Ми знаємо. Але і досі ми сміємось про спроби робити запаси гречки, солі, медикаментів...
- Атставіть паніку! - кричть хтось в інтернеті.
На ОЛХ повно продажів генераторів, зарядних станцій, які люди закупили в очікуванні блекауту, а його не сталось, так щоб повного, так щоб раз! - і блекаут. Так щоб скінчилась раптом цивілізація.
... мій товариш зі Словянську чомусь був готовим до всього ще в 2014 року. Коли про кінець цивілізації в окремо взятих містах ще й мови не було.
В мого товариша, єдиного на всій вулиці, та де там, на всьому кутку, був генератор. Тому він та його дружина зробили щось таке як комуна. Всі, хто лишився, не виїхав, потягнулись до нього і його генератора. Та там не лише в генераторі було діло. Мій товариш і група його товаришів ЗНАЛИ ЩО РОБИТИ.
Підозрюю, вони теж не знали, що робити в плані стратегії - але певна тактика в них напрацювалась миттєво. І люди йшли до них.
Так, людино, сама ти не виживеш. Коли закінчиться цивілізація.
Ти муситимеш шукати тих, хто знає, що робити. Хто підготувався. І дай Боже, аби ці люди тебе прийняли до себе. Бо коли закінчується цивілізація - багато людей перестають бути людьми.
Ні, я не перечитала Стівена Кінга. Просто цієї ночі в нас закінчилось все. Не стало електроенергії, впав, відповідно, кабельний інтернет. І впав інтернет мобільний. Оце вже злякало. Такого не було, щоб падав мобільний інтернет.
Я перевірила, чи працює мобільний зв'язок, зателефонувавши до чоловіка на сусідню тумбочку. Працював. І зв'язок, і мій чоловік, який хотів спати і моєї тривоги не розділяв. Про що заявив обурено, голосно, але цензурно. Мій чоловік не вживає обсценної лексики, тим більше в приміщенні, де присутня я чи доньки.
Потім я зателефонувала до Тигри і попросила перевірити, що в світі. У світі було спокійно. Ну, як для нашого світу 2025 року, холодного його літа. Але Тигра пообіцяла тримати в курсі.
Після цього я ще трохи полежала, перевіряючи подумки, чи ж я готова.
Рівень моєї НЕготовності зашкалював.
Ми мали:
- запас продуктів
- запас води
- агрегат, який дасть нам електрику на кілька годин
- а потім, як у чукчі, в якого ще й проїзний є - ми б підключили маленьку зарядну станцію.
- а потім, як ще один проїздний, мали б включитись два генератори на вибір бензиновий чи дизельний, ці генератори нам подарували фронтові товариші і взяли крепке слово, що ми не віддамо їх на фронт, а оскільки один з товаришів загинув, слово моє міцне як криця, Ваня, я тримаю твій генератор, я вдячна тобі, Ваня, якби не ти, ми ніколи б не лишили собі генератор
а ти, Вітя, бережи себе, пойняв? Твій генератор теж юзається нами справно.
- запас палива до генераторів в нас був теж, про це регулярно дбає Павло Абрамов, регулюючи процес створення запасу просто з фронту, приїздить друг-дембель і запасає нас паливом
- ми мали запас медицини і запас тактичної медицини
- ми мали запас протигазів на команду виїзду на фронт
- ми мали запас інструментів
- і певну зброю теж, нехай це просто пестік
Але з жахом я зрозуміла, що я не готова.
Я не зможу завести машину й поїхати, раптом закінчаться водії.
Я не зможу так просто завести генератор, раптом закінчаться ті, хто можуть.
Я навіть з вогнищем попотію, не вмію я його розвести швидко й вправно.
Запас медикаментів в нас великий, ми залежні від постійних медикаментів, тому вкладаємось в запас постійно - але він далеко не повний.
І ми ніяк не купимо для себе переносну газову пічку і балон для неї. Теж ще халепа - бо бачить Бог, скільки таких примусів ми відправили на фронт.
У нас немає вогнегасників, хіба в машинах - і теж ви лише уявіть, скільки партій вогнегасників ми свого часу повідправляли на фронти.
Десь заникане радіо і пропали рації - а радіо мусить стояти в кожній кімнаті. І комплект рацій мусить бути.
- О Боже, я не готова! - заволала сама собі я.
Накинувши план підготовки, я нарешті вспокоїлась, затвердила план, виключила ліхтарик, який дбайливо зарядила звечора від мережі - як знала, як знала! - і нарешті заснула, забулась швидким сном.
- Атставіть паніку! - я чую, чую, хтось вже волає в коментах.
А я, переживши ніч підготовки до готовності, ніч розуміння, як катастрофічно я не готова - всміхаюсь в вуса. Хоча які там в мене вуса, так, просто пушок над губою. Я його навіть не прибираю, почувши десь і повіривши, що цей пушок додає жінці шарму. Але всміхатись фірмово "в вуса" я давно навчилась.
Це кажу вам я, та, що, ладнаючи караван на виїзд до евакуації, лишала в шафах вихідний одяг, хапаючи софтшели, полартеки і трекінгові шкарпетки з запасними кросівками та берцями. Не хапала красиве щось - а вантажила в дорогоцінне місце в автобусиках генератори, коптери, все те важливе й дороге, що є у волонтерському складі. А також командувала завантажувати палатки, інструменти, казани й триноги, а також всю - чуєте, всю! - побутову хімію. Сухпаї і медицину всю. Чуєте, всю! Навіть вшиві бинтики з музею, виробництва 1947 року.
Тобто, бути готовою до усіляких закінчень цивілізації я вчилась вже давно. І то я вважаю нас не готовими.
Тренувальні навчання цієї ночі в нас пройшли на трієчку.
І це кажу вам я, яка пам'ятає Київ порожній, Київ зачинених магазинів, порожніх від палива заправок і життя в домі, куди нас пустили пожити, і де сім'я виявилась АБСОЛЮТНО неготовою до всього, так, що, повертаючись з рейсів, я просто за голову хапалась.
- А у вас запас води є?
- Та в нас скважина і насос.
- А якщо скінчиться електрика?
- Як вона може скінчитись?
- А у вас є медикаменти?
- А ми не хворіємо.
- Навіть бинтика немає?
- А нащо?
- Та мать же вашу так, над вашим будинком літають ракети, у домі двоє дітей, а якщо поранення?
- Та не панікуй, все буде добре.
- А у вас є запас продуктів?
- А нащо? Базари ще ж працюють.
Мда... І я діставала для цієї маленької комуни (бо люди потягнулись кучкуватись і там) - воду, продукти, консерви, медицину, генератор...
Отоді я зрозуміла, що воно таке насправді - повна! ПОВНА неготовність і повна безпомічність.
Якщо раптово скінчиться цивілізація.
А що у вас?
А що у вас?
ілюстрація просто так
просто улюблена поличка, маленька колекція певних книг