![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanД. Трамп у черговий раз поспілкувався телефоном з кремлівським фюрерком і у черговий раз у захваті від його геополітичної могутності. Настільки, що наперед готовий пробачити і виправдати російські «удари помсти» по мирних містах України, а інакше росіянці і не вміють (удар КАБами по центру Херсона тому підтвердженням). А ще хоче залучити фюрерка до врегулювання ситуації с потенційним створенням Іраном ЯЗ, що, фактично, перетворює путіна із воєнного злочинця на голуба миру і рятівника людства. На пару з Трампом.
Але це все слова у вигляді постів у соцмережах, які то зникають, то повертаються — залежно від того, хто останній зайде в Овальний кабінет і нашепче Трампові щось у вухо. А от справи є вельми красномовними. Саме після телефонної розмови з путіним, коли абсолютно зрозуміло, що по Україні будуть бити сотнями шахедів, Пентагон раптом вирішив передати підривачі для зенітних протидронових ракет, які за рішенням ще Байдена були призначені Україні, своїм військам на Ближньому Сході (там є нюанси, тому подивимося, як воно буде).
Посилення української ППО кажете? І хтось ще не вірить, що Трамп сприймає путіна не як ворога і навіть не як суперника, а як приємного надійного партнера... А от В. Зеленський для очільника Білого Дому — категорично некомфортна особа.
Тому що постійно — свідомо чи ні — своїм перебуванням на посаді президента України нагадує, що ніякий Трамп не фантастичний переговорник, ніякий не успішних миротворець і ніякий не володар світу. Бо на його хаотичні маневри вже й біржові індекси реагують більш стримано, а світові лідери взагалі використовують Трамопову залежністю від компліментів та лестощів.
Після обрання Трампа світ навколо України стрімко змінюється. А от Україна — ні. Мова про давно назрілу і перезрілу модернізацію принципів воєнно-політичного керівництва країни, а не тільки про заміну командування на дроновому напрямку, що, безумовно, позитивно і важливо, але за збереження системи особливого результату не дасть.
===
Nihonto Katan
Ну, якщо про Трампа то можна було б коротше написати. Просто Гандон - одним словом. Про партнерів - що вони просто стурбовані і бояться за власний Ass.
А щодо України, то тут і своїх коштів для оборони вистачає. Ви просто потрусіть добре... і віддайте у правильні руки...
=====
Igor Baryshev
Реакція трампа на "Павутиння" не дивує. Взагалі, ставлення обидвох партій США до війни в Україні, як це вже очевидно виглядає, об'єднує те, що росія не повинна отримати поразку, оскільки це може призвести до дуже небажаних у Вашингтоні наслідків, які, як там припускають, можуть статися - критичного послаблення центральної влади з наступним розпадом, втратою контролю за ядерним арсеналом, порушенням геополітичного балансу, що призведе до надмірного посилення Китаю.
Різниця ж у підходах полягає у тому, що демократи не вважають прийнятним, аби непоразка росії означала б подальше потрапляння України під контроль москви, а для республіканців трампа, як видно, такий варіант не є принциповим.
Якщо ж поглянути на цю ситуацію ширше, то привертає увагу те, що якщо наприкінці 70-х - початку 80-х США намагалися робити у принципі те саме - не допускаючи розпаду ссср, поставити його у якісь більш-менш прийнятні для себе рамки. При цьому, ефект посилення Китаю до рівня, який зробив його глобальним суперником Сполучених Штатів, виявився деще не тим, на що там розраховували, і зараз маємо намагання його зменшити у тому числі шляхом використання росії як противаги, "відірвавши" її від Китаю. Наскільки це є реалістичним - інше питання, але те, що ця спроба триває, ми можемо наочно спостерігати.
Але це все слова у вигляді постів у соцмережах, які то зникають, то повертаються — залежно від того, хто останній зайде в Овальний кабінет і нашепче Трампові щось у вухо. А от справи є вельми красномовними. Саме після телефонної розмови з путіним, коли абсолютно зрозуміло, що по Україні будуть бити сотнями шахедів, Пентагон раптом вирішив передати підривачі для зенітних протидронових ракет, які за рішенням ще Байдена були призначені Україні, своїм військам на Ближньому Сході (там є нюанси, тому подивимося, як воно буде).
Посилення української ППО кажете? І хтось ще не вірить, що Трамп сприймає путіна не як ворога і навіть не як суперника, а як приємного надійного партнера... А от В. Зеленський для очільника Білого Дому — категорично некомфортна особа.
Тому що постійно — свідомо чи ні — своїм перебуванням на посаді президента України нагадує, що ніякий Трамп не фантастичний переговорник, ніякий не успішних миротворець і ніякий не володар світу. Бо на його хаотичні маневри вже й біржові індекси реагують більш стримано, а світові лідери взагалі використовують Трамопову залежністю від компліментів та лестощів.
Після обрання Трампа світ навколо України стрімко змінюється. А от Україна — ні. Мова про давно назрілу і перезрілу модернізацію принципів воєнно-політичного керівництва країни, а не тільки про заміну командування на дроновому напрямку, що, безумовно, позитивно і важливо, але за збереження системи особливого результату не дасть.
===
Nihonto Katan
Ну, якщо про Трампа то можна було б коротше написати. Просто Гандон - одним словом. Про партнерів - що вони просто стурбовані і бояться за власний Ass.
А щодо України, то тут і своїх коштів для оборони вистачає. Ви просто потрусіть добре... і віддайте у правильні руки...
=====
Igor Baryshev
Реакція трампа на "Павутиння" не дивує. Взагалі, ставлення обидвох партій США до війни в Україні, як це вже очевидно виглядає, об'єднує те, що росія не повинна отримати поразку, оскільки це може призвести до дуже небажаних у Вашингтоні наслідків, які, як там припускають, можуть статися - критичного послаблення центральної влади з наступним розпадом, втратою контролю за ядерним арсеналом, порушенням геополітичного балансу, що призведе до надмірного посилення Китаю.
Різниця ж у підходах полягає у тому, що демократи не вважають прийнятним, аби непоразка росії означала б подальше потрапляння України під контроль москви, а для республіканців трампа, як видно, такий варіант не є принциповим.
Якщо ж поглянути на цю ситуацію ширше, то привертає увагу те, що якщо наприкінці 70-х - початку 80-х США намагалися робити у принципі те саме - не допускаючи розпаду ссср, поставити його у якісь більш-менш прийнятні для себе рамки. При цьому, ефект посилення Китаю до рівня, який зробив його глобальним суперником Сполучених Штатів, виявився деще не тим, на що там розраховували, і зараз маємо намагання його зменшити у тому числі шляхом використання росії як противаги, "відірвавши" її від Китаю. Наскільки це є реалістичним - інше питання, але те, що ця спроба триває, ми можемо наочно спостерігати.