![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanКоварний Гнезділов дав скандальний пост - кілька рядків про прифронтові борделі. В коментах вакханалія. Всі поділились на три табори - в одному питають паролі, явки, ціни, не для себе, звісно, для товариша. Другий табір ділиться паролями, явками, цінами, та я сам не знаю, товариш дав.
Третій табір або регоче й аплодує, або мовчки засуджує. Назвемо глядачами.
Ми ж з четвертого табору. Табору жінок (!) які одного разу або проривались до борделю, або жили там.
Тому ці записки варто було б назвати - ... КОЛИ МИ БУВАЛИ У ПРИФРОНТОВИХ БОРДЕЛЯХ
гусари, мовчати.
ІСТОРІЯ ПЕРША
ЦЕ ДО МЕНЕ!
Місто славилось трьома ключовими заправками, фактично хаб. Підкресленою українофобію і гарячою водою з крана в будь-яку пору року. А також темою, винесеною в заголовок. Сором'язливо замовчуваною всіма темою, ба навіть мною в цьому реченні. Але від факту не сховаєшся - весь близькопівденний квадрат фронту їздив до цього міста на масаж, поплавати в басейні і до добровільних психологів. Вибачте, психологинь.
Проституція - насправді не така вже весела тема. Немає проституції добровільної, хіба випадок німфоманії, елегантно описаний Купріним в його скандальній "Ямі" І це, мабуть, єдиний дозволений мораллю нашого сучасного суспільства випадок пруфу на російську літературу, бо що з них візьмеш, росіян, тільки вони вміли так блискуче описувати людський бруд і взаконену суспільством аморальність. Жоден Дзвінок чи Чужий не стояв поруч з Печоріним або Хлєстаковим, мовчу вже про Раскольнікова. Стівен Кінг відпочиває. Відпочиває Стівен Кінг! І Хічкок нервово курить, коли на сцену виходить російський письменник і починає смакувати російську дійсність.
Але повернемось до суто проституції.
Вона була, є і буде. А під час війни вона розгортається в найширших масштабах. Спитайте в матінки Кураж.
Боротись з цим неможливо.
Ведуться дослідження, десь таємно шмигають агенти комісії моралі і комісії інтернешнл, командування час від часу видає загрозливі накази, олди розказують новоприбулим страшилки, де від зарізаних вночі солдатиків і навіть офіцерів - до банального СПІДу і, ще страшніше, гепатиту. Але марно. Проституція існує. І користувачі нею теж.
Ми заїхали в це містечко піся Авдіївки і Мар'їнки.
Нічого собі розліт, здивується читач, що знає карту Діп стейт. Або ще неймовірніше - читач, що пам'ятає карту АТО. Останній абсолютно рідкісне явище, подібний він мудрецю, що сидить в печері на горі Сінай і чекає, коли прийду я до нього і преклоню коліна. І скажу:
- Ходи до мене, дай, обійму.
Побратими ми чи ні? Маю право. Я теж добре пам'ятаю карту АТО.
Та в часи АТО маршрут Авдіївка-Мар'їнка був не таким складним як зараз. Тим більше що зараз взагалі не треба вам ходити цим маршрутом, не раджу. А тоді ділов-то!
Авдіївка-Орлівка-Уманське-Нетайлове-Карлівка-Галіцинівка-Красногорівка-Мар'їнка. Фьють! І всі справи на сьогодні зроблено, можна шукати нічліг.
Нічліг вирішили шукати саме в тому містечку, про яке йде мова. В мене там була призначена зустріч з одним полковником. Ми мали зустрітись в Мар'їнці, але я лише мчала на Мар'їнку, а він в той час помчав на Вугледар, тому й розминулись.
Але зустріч мала статись, була вона важливою. Тому стояти нам тут, чекати і шукати, де можна лягти втомленому тілу. Після омріяного душу для змученого тіла.
Шукати, де можна отримати душ і ліжко, потрібно було ще й ось чого.
... в Авдіївці і мені, і Санді завжди ставало погано.
Колись кілька медиків фронту, зібравшись разом - як зараз пам'ятаю, в лютому 2017 це було, в тій же Авдіївці, під час боїв за Алмази - почали рахувати, хто і скільки разів відкачував мене і Санді.
- А хто не відкачував? - реготало товариство.
І більшість таких випадків відбувалось в Авдіївці.
- Це все Коксохім... - лаконічно діагностували проблему місцеві чи ті, хто встигли стати місцевими за роки війни.
Кокосохім, хороше діло. Ми родом з Запоріжжя! Що нам той Коксохім? Ви не бачили того повітря, яким дихають в Запоріжжі.
- Що це за повітря? - кричав мій брат на якомусь морі чи іншому відпочинку, коли випадав йому відпочинок.
- Воно прозоре. А я мушу бачити, чим я дихаю! - обурювався мій брат.
Так от, в Авдіївці повітря було майже прозоре порівняно зі звичним нам повітрям Запоріжжя, до таблиці Менделєва якого ми давно отримали імунітет. Так нам здавалось, а от же ж!
Як в'їдемо до Авдіївки, так падаємо в глибокі обмороки і кличемо когось, хто б нас відкачав. Власне, кличе екіпаж, бо ми в той час вже не можемо нічого - ні кликати, ні навіть шепотіти.
Мабуть, це ми розбалувались на київських повітряних запасах, підозрювали ми і реготали, слухаючи, як кияни жаліються на погане повітря.
Але в той день мене почало хилитати ще задовго до Авдіївки. Була сильна підготовка до рейсу, я мало спала, погано їла, і брат мій, водій рейсу, стривожено хитав головою, скошуючи око від дороги на мене. Катя осудливо стискувала губи. Я раділа, що в цьому рейсі не присутня Санді, бо двоє кволих члена екіпажу це завжди занадто. А один - то ще й нічого. Встигнуть підхопити одного, раптом що.
Пентагон відчинив ворота і назустріч вийшов Ведмідь, тримаючи на руках крихітну кицю. Власне, він і підхопив мене.
- Генератор. Кабель. І що там виберете в багажнику. - відрапортувала я.
Ведмідь згодився і передав мене Шаману, а той вже Адоніну.
- Щось ти бліда. - сказав Адонін і тон його з дружнього одразу став професійним.
Я мовчки згодилась. Бо коли тон Адоніна стає професійним, треба мовчки згоджуватись і далі слухати діагноз. В діагнозах він рідко помиляється.
Мене підвели до Шаманського евака, всадовили на кріселечко і почали міряти пульс. Вимірявши, Адонін весело вишкірився і радісно закричав:
- Шаман, хочеш подивитись на живий труп?
Тиск був 60 на 40. І Адонін так же весело став закачувати до шприца щось гормональненьке. Ці двоє все робили весело. На відміну від Ведмедя, який все робив поважно. Він навіть кицю гладив поважно і з якимось таємним значенням. Здається, кожна кішка, що потрапляла до його рук, мала повне право уявити себе самою Бастед. Якщо не була нею насправді.
Відпустили мене з Авдіївки вже стабілізованою. Але Авдіївка-Орлівка-Уманське-Нетайлове-Карлівка-Галіцинівка-Красногорівка-Мар'їнка додали, ще й доконали пошуки полковника і до містечка рандеву я приїхала знову кволою.
- 60 на 40. - з відчаєм констатувала, вимірявши тиск.
Адонін з еваком лишились далеко, крики про живий труп мені не сподобались. Смерть вишкірила дружній оскал.
До зустрічі лишалось години три і ми почали шукати нічліг. А хто пробував шукати нічліг в містечку, де три заправки, басейн і всяке інше з пруфами на Купріна - той знає. Єдиний притомний готель завжди був переповненим донецькими. Так, саме донецькими. Їх привозили з окупованої території і вони працювали на електростанції української території. Нічого дивного. Ця електростанція забезпечувала і українську, і окуповану території. Така була тоді війна. Казали, гібридна. Досі не терплю цього визначення.
Місця для бідних волонтерів не було. Прощавайте, мрії про ліжко й душ.
- Є номер. - раптом сказала Катя. - Але там двоспальне ліжко і все.
- Нчого, я посплю в машині. Так навіть буде краще. - сказав брат, вже одкровенно злякано позиркуючи на мене.
Так дійсно було краще. Ми мало знали про те містечко. Навпроти готельчика розкинувся базар, машина наша ще повнилась коштовним вантажем, тому варутвання вантажу лягало на єдиного чоловіка в екіпажі.
Я валилась.
Я просто валилась з ніг, а ще ж полковник і серйозна розмова, Боже, дай сили.
Сил Бог дав. Кава, яку приніс з сусіднього базарчику брат, прохолодний душ і горизонталь зробили рятівну справу. І неважливо було для мене, що то за дивний готельчик на кілька номерів, і чому біля нього юрмляться діви в топах, шортах чи міні спідничках. Ну, літо, спека. Ти он сама не сильно вдягнена, розслабся і радій тимчасовому порятунку.
Полковник під'їхав вже аж ввечері. Запрошувати його до цього злиденного номеру було незручно. Я, перевдягнена в свіжий одяг, зиркнувши наспіх до дзеркала, поправивши оновлений макіяж - вийшла надвір. А славний вечір падав на запилене містечко. Ніжний порух повітря відчувало тіло, оновлене прохолодним душем, чистим одягом і двома годинами горизонталі. Барвиста дівоча зграйка товплась біля дороги при виході з готельчику. Деяким "дівчаткам" було скоро за сорок, але загалом всі вони виглядали пристойно. Я була щасливою, я вижила. Смерть від слабкого тиску відступила. Як потім виявилось, ненадовго. Назавтра все повторилось, але то вже інша історія. А наразі я просто була щасливою. Тому дівочій зграйці я приязно всміхнулась. Вони подивились на мене вороже, всі як одна. Але тут же подались до джипа, що хвацько припаркувався за кілька метрів до готелю. З джипа вийшли аж два полковника і рішуче направились до готелю.
Полковники були високими, красивими і в повному екіпіруванні. А хто бачив, як виходять з джипа високі, красиві військові в повному екіпіруванні - той знає ефект, який вони виносять за собою зі своїх машин. Мабуть, тому зграйка дівчат, всі порив і краса, кинулись їм назустріч.
Нічого собі, подумала я, як в цьому містечку зустрічають військових, подумала я. А казали, що тут царює українофобія, теж встигла подумати я.
Дівчата оточили полковників, усміхнено щось їм казали - полковними тримали образ несокрушимих рексів і рішуче відбивались.
- В борделі ми ще не ночували. - похмуро констатувала Катя, що вийшла з чашкою кави на подвір'я готельчику.
- А я в машині! І тут не пощастило! - гигикнув брат.
На цьому місці в моїх мізках, втомлених сонцем, все стало на місце, я викинула цигарку, рішуче закрокувала назустріч полковником, одним порухом відсунула яскравих, майже оголених дівчат і суворо сказала:
- Це до мене.
І два полковника підтвердили суворими кивками.
... так от я до чого.
Коли вам стане десь глибоко за п'ятдесят, і ви виповзете одного разу на вулицю після приступів гіпертонії чи гіпотонії, коли ви вже попрощались з життям і прокляли противну старість з тонометром в сумочці й медикаментами в косметичці - бажаю й вам такої сцени.
Як йдуть до вас два прекрасних полковника і кожен з них рекс, а ви недбало відстороняєте топових проституток і поважно кажете:
- Це до мене.
І два полковника кивають під ошеленими, втім, сповненими поваги, поглядами досвідчених проституток.
А басейн та електростанцію, не кажучи вже про будинки й базар, ми відбудуємо, коли звільнимо це містечко. Можливо, тоді і українофобія минеться.
ДРУГА ІСТОРІЯ
ЯК НАС НЕ ПРИЙНЯЛИ ДО БОРДЕЛЮ
....... далі буде
Третій табір або регоче й аплодує, або мовчки засуджує. Назвемо глядачами.
Ми ж з четвертого табору. Табору жінок (!) які одного разу або проривались до борделю, або жили там.
Тому ці записки варто було б назвати - ... КОЛИ МИ БУВАЛИ У ПРИФРОНТОВИХ БОРДЕЛЯХ
гусари, мовчати.
ІСТОРІЯ ПЕРША
ЦЕ ДО МЕНЕ!
Місто славилось трьома ключовими заправками, фактично хаб. Підкресленою українофобію і гарячою водою з крана в будь-яку пору року. А також темою, винесеною в заголовок. Сором'язливо замовчуваною всіма темою, ба навіть мною в цьому реченні. Але від факту не сховаєшся - весь близькопівденний квадрат фронту їздив до цього міста на масаж, поплавати в басейні і до добровільних психологів. Вибачте, психологинь.
Проституція - насправді не така вже весела тема. Немає проституції добровільної, хіба випадок німфоманії, елегантно описаний Купріним в його скандальній "Ямі" І це, мабуть, єдиний дозволений мораллю нашого сучасного суспільства випадок пруфу на російську літературу, бо що з них візьмеш, росіян, тільки вони вміли так блискуче описувати людський бруд і взаконену суспільством аморальність. Жоден Дзвінок чи Чужий не стояв поруч з Печоріним або Хлєстаковим, мовчу вже про Раскольнікова. Стівен Кінг відпочиває. Відпочиває Стівен Кінг! І Хічкок нервово курить, коли на сцену виходить російський письменник і починає смакувати російську дійсність.
Але повернемось до суто проституції.
Вона була, є і буде. А під час війни вона розгортається в найширших масштабах. Спитайте в матінки Кураж.
Боротись з цим неможливо.
Ведуться дослідження, десь таємно шмигають агенти комісії моралі і комісії інтернешнл, командування час від часу видає загрозливі накази, олди розказують новоприбулим страшилки, де від зарізаних вночі солдатиків і навіть офіцерів - до банального СПІДу і, ще страшніше, гепатиту. Але марно. Проституція існує. І користувачі нею теж.
Ми заїхали в це містечко піся Авдіївки і Мар'їнки.
Нічого собі розліт, здивується читач, що знає карту Діп стейт. Або ще неймовірніше - читач, що пам'ятає карту АТО. Останній абсолютно рідкісне явище, подібний він мудрецю, що сидить в печері на горі Сінай і чекає, коли прийду я до нього і преклоню коліна. І скажу:
- Ходи до мене, дай, обійму.
Побратими ми чи ні? Маю право. Я теж добре пам'ятаю карту АТО.
Та в часи АТО маршрут Авдіївка-Мар'їнка був не таким складним як зараз. Тим більше що зараз взагалі не треба вам ходити цим маршрутом, не раджу. А тоді ділов-то!
Авдіївка-Орлівка-Уманське-Нетайлове-Карлівка-Галіцинівка-Красногорівка-Мар'їнка. Фьють! І всі справи на сьогодні зроблено, можна шукати нічліг.
Нічліг вирішили шукати саме в тому містечку, про яке йде мова. В мене там була призначена зустріч з одним полковником. Ми мали зустрітись в Мар'їнці, але я лише мчала на Мар'їнку, а він в той час помчав на Вугледар, тому й розминулись.
Але зустріч мала статись, була вона важливою. Тому стояти нам тут, чекати і шукати, де можна лягти втомленому тілу. Після омріяного душу для змученого тіла.
Шукати, де можна отримати душ і ліжко, потрібно було ще й ось чого.
... в Авдіївці і мені, і Санді завжди ставало погано.
Колись кілька медиків фронту, зібравшись разом - як зараз пам'ятаю, в лютому 2017 це було, в тій же Авдіївці, під час боїв за Алмази - почали рахувати, хто і скільки разів відкачував мене і Санді.
- А хто не відкачував? - реготало товариство.
І більшість таких випадків відбувалось в Авдіївці.
- Це все Коксохім... - лаконічно діагностували проблему місцеві чи ті, хто встигли стати місцевими за роки війни.
Кокосохім, хороше діло. Ми родом з Запоріжжя! Що нам той Коксохім? Ви не бачили того повітря, яким дихають в Запоріжжі.
- Що це за повітря? - кричав мій брат на якомусь морі чи іншому відпочинку, коли випадав йому відпочинок.
- Воно прозоре. А я мушу бачити, чим я дихаю! - обурювався мій брат.
Так от, в Авдіївці повітря було майже прозоре порівняно зі звичним нам повітрям Запоріжжя, до таблиці Менделєва якого ми давно отримали імунітет. Так нам здавалось, а от же ж!
Як в'їдемо до Авдіївки, так падаємо в глибокі обмороки і кличемо когось, хто б нас відкачав. Власне, кличе екіпаж, бо ми в той час вже не можемо нічого - ні кликати, ні навіть шепотіти.
Мабуть, це ми розбалувались на київських повітряних запасах, підозрювали ми і реготали, слухаючи, як кияни жаліються на погане повітря.
Але в той день мене почало хилитати ще задовго до Авдіївки. Була сильна підготовка до рейсу, я мало спала, погано їла, і брат мій, водій рейсу, стривожено хитав головою, скошуючи око від дороги на мене. Катя осудливо стискувала губи. Я раділа, що в цьому рейсі не присутня Санді, бо двоє кволих члена екіпажу це завжди занадто. А один - то ще й нічого. Встигнуть підхопити одного, раптом що.
Пентагон відчинив ворота і назустріч вийшов Ведмідь, тримаючи на руках крихітну кицю. Власне, він і підхопив мене.
- Генератор. Кабель. І що там виберете в багажнику. - відрапортувала я.
Ведмідь згодився і передав мене Шаману, а той вже Адоніну.
- Щось ти бліда. - сказав Адонін і тон його з дружнього одразу став професійним.
Я мовчки згодилась. Бо коли тон Адоніна стає професійним, треба мовчки згоджуватись і далі слухати діагноз. В діагнозах він рідко помиляється.
Мене підвели до Шаманського евака, всадовили на кріселечко і почали міряти пульс. Вимірявши, Адонін весело вишкірився і радісно закричав:
- Шаман, хочеш подивитись на живий труп?
Тиск був 60 на 40. І Адонін так же весело став закачувати до шприца щось гормональненьке. Ці двоє все робили весело. На відміну від Ведмедя, який все робив поважно. Він навіть кицю гладив поважно і з якимось таємним значенням. Здається, кожна кішка, що потрапляла до його рук, мала повне право уявити себе самою Бастед. Якщо не була нею насправді.
Відпустили мене з Авдіївки вже стабілізованою. Але Авдіївка-Орлівка-Уманське-Нетайлове-Карлівка-Галіцинівка-Красногорівка-Мар'їнка додали, ще й доконали пошуки полковника і до містечка рандеву я приїхала знову кволою.
- 60 на 40. - з відчаєм констатувала, вимірявши тиск.
Адонін з еваком лишились далеко, крики про живий труп мені не сподобались. Смерть вишкірила дружній оскал.
До зустрічі лишалось години три і ми почали шукати нічліг. А хто пробував шукати нічліг в містечку, де три заправки, басейн і всяке інше з пруфами на Купріна - той знає. Єдиний притомний готель завжди був переповненим донецькими. Так, саме донецькими. Їх привозили з окупованої території і вони працювали на електростанції української території. Нічого дивного. Ця електростанція забезпечувала і українську, і окуповану території. Така була тоді війна. Казали, гібридна. Досі не терплю цього визначення.
Місця для бідних волонтерів не було. Прощавайте, мрії про ліжко й душ.
- Є номер. - раптом сказала Катя. - Але там двоспальне ліжко і все.
- Нчого, я посплю в машині. Так навіть буде краще. - сказав брат, вже одкровенно злякано позиркуючи на мене.
Так дійсно було краще. Ми мало знали про те містечко. Навпроти готельчика розкинувся базар, машина наша ще повнилась коштовним вантажем, тому варутвання вантажу лягало на єдиного чоловіка в екіпажі.
Я валилась.
Я просто валилась з ніг, а ще ж полковник і серйозна розмова, Боже, дай сили.
Сил Бог дав. Кава, яку приніс з сусіднього базарчику брат, прохолодний душ і горизонталь зробили рятівну справу. І неважливо було для мене, що то за дивний готельчик на кілька номерів, і чому біля нього юрмляться діви в топах, шортах чи міні спідничках. Ну, літо, спека. Ти он сама не сильно вдягнена, розслабся і радій тимчасовому порятунку.
Полковник під'їхав вже аж ввечері. Запрошувати його до цього злиденного номеру було незручно. Я, перевдягнена в свіжий одяг, зиркнувши наспіх до дзеркала, поправивши оновлений макіяж - вийшла надвір. А славний вечір падав на запилене містечко. Ніжний порух повітря відчувало тіло, оновлене прохолодним душем, чистим одягом і двома годинами горизонталі. Барвиста дівоча зграйка товплась біля дороги при виході з готельчику. Деяким "дівчаткам" було скоро за сорок, але загалом всі вони виглядали пристойно. Я була щасливою, я вижила. Смерть від слабкого тиску відступила. Як потім виявилось, ненадовго. Назавтра все повторилось, але то вже інша історія. А наразі я просто була щасливою. Тому дівочій зграйці я приязно всміхнулась. Вони подивились на мене вороже, всі як одна. Але тут же подались до джипа, що хвацько припаркувався за кілька метрів до готелю. З джипа вийшли аж два полковника і рішуче направились до готелю.
Полковники були високими, красивими і в повному екіпіруванні. А хто бачив, як виходять з джипа високі, красиві військові в повному екіпіруванні - той знає ефект, який вони виносять за собою зі своїх машин. Мабуть, тому зграйка дівчат, всі порив і краса, кинулись їм назустріч.
Нічого собі, подумала я, як в цьому містечку зустрічають військових, подумала я. А казали, що тут царює українофобія, теж встигла подумати я.
Дівчата оточили полковників, усміхнено щось їм казали - полковними тримали образ несокрушимих рексів і рішуче відбивались.
- В борделі ми ще не ночували. - похмуро констатувала Катя, що вийшла з чашкою кави на подвір'я готельчику.
- А я в машині! І тут не пощастило! - гигикнув брат.
На цьому місці в моїх мізках, втомлених сонцем, все стало на місце, я викинула цигарку, рішуче закрокувала назустріч полковником, одним порухом відсунула яскравих, майже оголених дівчат і суворо сказала:
- Це до мене.
І два полковника підтвердили суворими кивками.
... так от я до чого.
Коли вам стане десь глибоко за п'ятдесят, і ви виповзете одного разу на вулицю після приступів гіпертонії чи гіпотонії, коли ви вже попрощались з життям і прокляли противну старість з тонометром в сумочці й медикаментами в косметичці - бажаю й вам такої сцени.
Як йдуть до вас два прекрасних полковника і кожен з них рекс, а ви недбало відстороняєте топових проституток і поважно кажете:
- Це до мене.
І два полковника кивають під ошеленими, втім, сповненими поваги, поглядами досвідчених проституток.
А басейн та електростанцію, не кажучи вже про будинки й базар, ми відбудуємо, коли звільнимо це містечко. Можливо, тоді і українофобія минеться.
ДРУГА ІСТОРІЯ
ЯК НАС НЕ ПРИЙНЯЛИ ДО БОРДЕЛЮ
....... далі буде