don_katalan

Алі Татар-заде
Насправді більше йдеться про низ брюха, як чоловічий так і жіночий.
Виглядає схема так.
Є певне прадавнє населення України (оскільки се схема, то проминемо трюізми що воно не співпадає точно з міжнародно визнаними границями - будемо писати Україна).
Час від часу в населенні відбуваються кризи.
В такі моменти частину населення, як правило усвідомлено, знаряжають в дорогу в той напрямок, де, за чутками, кризи нема
(про інші кризи, які там чекають прибульців, населення не дуже собі уявляє - десь як ви не дуже собі знаєте, що там у чехів з циганами чи в Суомі з бандою викрадачів велосипедів).
В залежности від типу кризи, такій частковій міграції підлягає або умовні молодші сини і дочки (молодь), або умовні старші сини. В першому випадку це військовий набіг із подальшим наміром там оселитися навіки (або загинути в дорозі чи при першому контакті).
В другому це намагання приєднати терени собі, з тим щоби звозити добро до себе
(коли це не стосується самих українців, це зветься "грабіжницькі походи", розібйницьі гнізда та "завойовництво", але тут ми це зватимо вслід за Чикаленком "благородною місією з окультурення диких земель")
Первісні варіації мають значення лише в першому поколінні, особливо позначаються в археології.
Схематично кажучи, коли їде молодь, то вони там охоче паруються з іноземцями, стариків з собою не брали, тому, думаючи когось асимілювати своїми прогресивними статурою, пикою і інтелектом, самі незабаром стають предметом асіміляції.
В археолога в такий момент в шахті впадає в паморок канарейка, коли могили новоприбульців зроблені без всього обряду, туди не покладені бабусеві горщики і навіть не було дідуся, який би правильно поклав голову у напрям світу. Ховають своїх мерців ляп-тяп, якось так, і з усе більшим впливом аборигенів, бо ті якраз добре знають як треба хоронити, що класти в потойбічну подорож.
Якщо ж захоронення правильні, як в центрі при бабусі, тоді це старші сини, тобто їдуть готові родини, які, подібно вергілієвському Енеїві, тащуть на спині з пекла Трої свого старого батька.
Те саме, схематично, стосується посуду і прочих побутових штук: вони вказують на насиченість нової гілки жіночим елементом з батьківщини або, навпаки, тубільного, бо жінок привчали до господарства змалеча.
Подальша доля обох гілок - що старших, що молодших - приблизно однакова.
Як правило, вони переобирають риси регіону, який засвоїли, тільки з різною швидкістю. Так що зустрінуться онуки тих і тих - і вже відчуватимуть що щось між ними явно не те.
(а то не лише матеріальна культура, а міфологія і навіть мова).
Винятком буває ситуація, коли ті що переселилися старшими синами, залишили за собою більш-менш точно консервативні риси, тоді як на їхній батьківщині за покоління-два стався якийсь струс і вся культура там змінилася.
І тоді археологу виглядає, наче весь народ перемістився з точки А в точку Б, але то, повторю, нечасті випадки.
Кризи, що виникають в утробі, бувають самого різного гатунку.
наприклад демографія, екологія, економіка, здоров'я і хвороба, поява агресивних сусідів, нова віра і багато ще іншого що нам не видно (наприклад політичні розбіжности).
Тому такі переселення бувають як добровільні, так і примусові, а також щось середнє. В першому випадку відбирають на конкурсі, в другому - за те що був не на тій стороні конфлікту, в третій - за жеребом.
Відповідно новий ареал, коли вступає в зв'язки з українською метрополією, може започатковувати відносини як дружні, так і антагонистичні, при чому недзеркально по обидві боки.
Це породжує війни і спробу одних "відвоювати батьківщину", інших - відігнати вигнанців на їхнє місце.
Столітті на третьому діти і утроба настільки розділяються, що навіть зберігаючи пам'ять про єдність на рівні легенд, вже не розглядають одне одного як щось спільне.
Регулярно пульсуючи, Україна вихлюпує своїх нащадків назовні, запліднює землі неподаліч, а те й дуже подаліч від себе, заселяє ойкумену різними поколіннями своїх уродженців.
В самій Україні єдиного центру вихлюрлювання немає, він переміщується чи іноді існує одразу в кількох центрах.
Звісно, це схема, тому я так спрощено подаю для доступної уяви.
-----
коли будемо встановлювати дипвідносини з Гренландією, варто буде нагадати що її відкрили українські варяги.
А виноградарство завезли у Вінланд (то вже до Канади).
Ну і Ісландія теж.
Якось так дивно ставалося, що оті всі землі відкривали вікинги які перед тим побували в Гардарікі.
Що вони побачили в Києві (Кенугарді) і чому так далеко тікали, що аж відкривали край світу, се досі загадка.
===
Олександр Михельсон
а ще, крім винограду, наші вікінги привезли туди двох здоровенних собак - сірка й бровка - і назвали їх лабрадор і ньюфаундленд!
---
Алі Татар-заде
і американці досі не сказали дякую