Ihor Lutsenko · На день добровольця
Mar. 14th, 2025 12:57 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanМи бачимо, що створені добровольцями підрозділи стабільно займають перші сходинки у всіх можливих рейтингах військових частин. Це – наочний доказ того, що мотивація є найголовнішим фактором успіху людини в умовах війни. А бажання досягнути результату вже штовхає людей здобувати необхідні компетенції, змінюватися в потрібну сторону.
Мотивація – це матерія, з якої робиться перемога. Без мотивованих людей Україна б давно вже не існувала.
І мене завжди дивувало, наскільки мало робиться для того, щоб мотивацію зароджувати, зберігати і примножувати.
В західному корпоративному світі існують сотні книжок, тисячі монографій на тему дослідження мотивації. Корпоративний світ розуміє вагу мотивації і створив цілу науку з тисячами методів та інструментів, щоб досліджувати мотивацію і ставити її собі на службу.
Мабуть, і в Україні є численні висококваліфіковані експерти, котрі знають, як фахово досліджувати цей аспект людини. Як робити статистику, як проводити глибинні інтерв’ю, і т.д. Впевнений, що це робиться і зараз.
І на цьому фоні диво для мене – що усі ці методики роботи з персоналом не застосовуються в армії.
А там на це страшна потреба. Бо моя убога особиста соціологія свідчить про те, що мотивації у війську загрожують сотні небезпек, існування котрих є злочином. Мало я чув про те, щоб хтось із топ-начальників війська давав вказівку скласти і реалізувати програму досліджень у цій сфері. Натомість ми бачимо смішні мавпування радянських підходів, котрі працюють у протилежному напрямі від задекларованого.
Армія з важким радянським і ранньоукраїнським спадком – здебільшого є механізмом репресій. І ці репресії дуже часто є реакцією на наявність мотивованих людей серед бійців – бо така природа системи, вона ініціативу ненавидить.
Ніхто не заважає, ніяка військова таємниця боротися за мотивацію системно. Треба наймати соціологів, фахівців з персоналу і починати дослідження. Це – ключ до вирішення багатьох проблем, починаючи з СЗЧ і некомпетентних командирів, і закінчуючи формуванням української армії майбутнього.
Яка ще армія у світі мала (і ще, на щастя, має) таку кількість добровольців? Де, у якому війську ще інших країн добровольці мають таку вагу і такі здобутки?
Цей скарб не слід заривати в землю, як це зараз відбувається, слід дати дорогу мотивованим, треба розробити для цього максимум наукових методів.
Саме це, а не номінальна кількість солдатів, дронів чи бронетехніки дадуть нам перемогу на цих довгих перегонах.
Мотивація – це матерія, з якої робиться перемога. Без мотивованих людей Україна б давно вже не існувала.
І мене завжди дивувало, наскільки мало робиться для того, щоб мотивацію зароджувати, зберігати і примножувати.
В західному корпоративному світі існують сотні книжок, тисячі монографій на тему дослідження мотивації. Корпоративний світ розуміє вагу мотивації і створив цілу науку з тисячами методів та інструментів, щоб досліджувати мотивацію і ставити її собі на службу.
Мабуть, і в Україні є численні висококваліфіковані експерти, котрі знають, як фахово досліджувати цей аспект людини. Як робити статистику, як проводити глибинні інтерв’ю, і т.д. Впевнений, що це робиться і зараз.
І на цьому фоні диво для мене – що усі ці методики роботи з персоналом не застосовуються в армії.
А там на це страшна потреба. Бо моя убога особиста соціологія свідчить про те, що мотивації у війську загрожують сотні небезпек, існування котрих є злочином. Мало я чув про те, щоб хтось із топ-начальників війська давав вказівку скласти і реалізувати програму досліджень у цій сфері. Натомість ми бачимо смішні мавпування радянських підходів, котрі працюють у протилежному напрямі від задекларованого.
Армія з важким радянським і ранньоукраїнським спадком – здебільшого є механізмом репресій. І ці репресії дуже часто є реакцією на наявність мотивованих людей серед бійців – бо така природа системи, вона ініціативу ненавидить.
Ніхто не заважає, ніяка військова таємниця боротися за мотивацію системно. Треба наймати соціологів, фахівців з персоналу і починати дослідження. Це – ключ до вирішення багатьох проблем, починаючи з СЗЧ і некомпетентних командирів, і закінчуючи формуванням української армії майбутнього.
Яка ще армія у світі мала (і ще, на щастя, має) таку кількість добровольців? Де, у якому війську ще інших країн добровольці мають таку вагу і такі здобутки?
Цей скарб не слід заривати в землю, як це зараз відбувається, слід дати дорогу мотивованим, треба розробити для цього максимум наукових методів.
Саме це, а не номінальна кількість солдатів, дронів чи бронетехніки дадуть нам перемогу на цих довгих перегонах.