![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanНе плутайте усні заяви з підписаними договорами
Договори про забовʼязання - з договорами про наміри
Якшо договір підписаний, то звертайте увагу на те, чи уповноважена ця особа таку угоду підписувати
Якшо уповноважена, то чи не порушує даний договір закони України та її конституцію
Все інше - вода та маніпуляції.
Тримайте голови холодними, побачимо шо воно буде - місця в першому ряду, блядь
До речі, будь-який договір з путіним не має жодної юридичної сили
Це так, на секунду. Фактично його підпис на папері є підписом бен-ладена, якого розшукує, проти якого порушила Кримінальну справу, Гаага.
Якшо не помиляюсь, то, згідно міжнародного права, подібний договір ні до чого не забовʼязує
А ось шо пишуть в тирнеті про договори
Договори про безпеку можна класифікувати за ступенем обов’язковості та їхньою юридичною силою. Від менш зобов’язуючих до найвищих гарантій безпеки вони виглядають так:
1. Декларації та політичні заяви (найнижчий рівень зобов’язань)
Ці документи не мають юридично зобов’язувальної сили, але фіксують наміри сторін щодо безпеки та співпраці.
• Будапештський меморандум (1994) – гарантії безпеки Україні, Білорусі та Казахстану в обмін на відмову від ядерної зброї. Не містить механізмів примусу до виконання.
• Гельсінський заключний акт (1975) – політичне зобов’язання країн-учасниць ОБСЄ поважати суверенітет та непорушність кордонів.
2. Рамкові угоди про безпеку (рекомендаційні, але не обов’язкові)
Ці договори встановлюють механізми консультацій у разі загрози, але не містять твердих військових зобов’язань.
• Партнерство заради миру (PfP, 1994) – ініціатива НАТО для не-членів Альянсу, спрямована на співпрацю у сфері оборони.
• Стратегічні партнерства між державами (наприклад, між США та Україною, ЄС та Грузією).
3. Договори про військову співпрацю та допомогу (обов’язкові, але без гарантій захисту)
Угоди, що зобов’язують держави до певних дій у сфері безпеки, але без автоматичного військового захисту.
• Двосторонні договори про військову допомогу (наприклад, між США та Японією).
• Ленд-ліз (2022) – механізм військової підтримки України з боку США, що не містить гарантій захисту, але передбачає допомогу зброєю.
• Договір про співробітництво між Україною та Великою Британією – надає підтримку, але не передбачає автоматичний військовий захист.
4. Колективні оборонні договори (жорсткі гарантії безпеки)
Зобов’язують сторони до колективного захисту у випадку нападу.
• Вашингтонський договір (1949) – договір НАТО, стаття 5 передбачає, що напад на одну країну є нападом на всіх.
• Договір про колективну безпеку (ОДКБ, 1992) – аналог НАТО для Росії та її союзників, але менш ефективний.
• Англо-французькі гарантії Польщі (1939) – зобов’язували Британію та Францію допомогти Польщі у разі нападу Німеччини (що не змогли виконати вчасно).
5. Ядерні гарантії та найвищі гарантії безпеки (абсолютний рівень захисту)
Передбачають військовий захист із використанням будь-яких засобів, включаючи ядерну зброю.
• Ядерна парасолька США – гарантує захист союзників (Японії, Південної Кореї, країн НАТО) від ядерного нападу.
• Автоматичний військовий союз (наприклад, США-Велика Британія) – союзники зобов’язані захищати один одного без додаткових умов.
• Тристоронні союзи ядерних держав (наприклад, США-Велика Британія-Франція) – гарантія колективного стримування.
Висновок
1. Декларації (Будапештський меморандум) – не обов’язкові.
2. Рамкові угоди (PfP, стратегічні партнерства) – лише консультації.
3. Договори про військову допомогу (ленд-ліз, двосторонні угоди) – допомога, але без гарантій захисту.
4. Колективні оборонні договори (НАТО, ОДКБ) – захист у разі нападу.
5. Ядерні гарантії (ядерна парасолька США) – найвищий рівень захисту.
Таким чином, найнадійнішими є договори, які передбачають автоматичний військовий захист та ядерне стримування, тоді як меморандуми та політичні угоди мають низьку ефективність.
Договори про забовʼязання - з договорами про наміри
Якшо договір підписаний, то звертайте увагу на те, чи уповноважена ця особа таку угоду підписувати
Якшо уповноважена, то чи не порушує даний договір закони України та її конституцію
Все інше - вода та маніпуляції.
Тримайте голови холодними, побачимо шо воно буде - місця в першому ряду, блядь
До речі, будь-який договір з путіним не має жодної юридичної сили
Це так, на секунду. Фактично його підпис на папері є підписом бен-ладена, якого розшукує, проти якого порушила Кримінальну справу, Гаага.
Якшо не помиляюсь, то, згідно міжнародного права, подібний договір ні до чого не забовʼязує
А ось шо пишуть в тирнеті про договори
Договори про безпеку можна класифікувати за ступенем обов’язковості та їхньою юридичною силою. Від менш зобов’язуючих до найвищих гарантій безпеки вони виглядають так:
1. Декларації та політичні заяви (найнижчий рівень зобов’язань)
Ці документи не мають юридично зобов’язувальної сили, але фіксують наміри сторін щодо безпеки та співпраці.
• Будапештський меморандум (1994) – гарантії безпеки Україні, Білорусі та Казахстану в обмін на відмову від ядерної зброї. Не містить механізмів примусу до виконання.
• Гельсінський заключний акт (1975) – політичне зобов’язання країн-учасниць ОБСЄ поважати суверенітет та непорушність кордонів.
2. Рамкові угоди про безпеку (рекомендаційні, але не обов’язкові)
Ці договори встановлюють механізми консультацій у разі загрози, але не містять твердих військових зобов’язань.
• Партнерство заради миру (PfP, 1994) – ініціатива НАТО для не-членів Альянсу, спрямована на співпрацю у сфері оборони.
• Стратегічні партнерства між державами (наприклад, між США та Україною, ЄС та Грузією).
3. Договори про військову співпрацю та допомогу (обов’язкові, але без гарантій захисту)
Угоди, що зобов’язують держави до певних дій у сфері безпеки, але без автоматичного військового захисту.
• Двосторонні договори про військову допомогу (наприклад, між США та Японією).
• Ленд-ліз (2022) – механізм військової підтримки України з боку США, що не містить гарантій захисту, але передбачає допомогу зброєю.
• Договір про співробітництво між Україною та Великою Британією – надає підтримку, але не передбачає автоматичний військовий захист.
4. Колективні оборонні договори (жорсткі гарантії безпеки)
Зобов’язують сторони до колективного захисту у випадку нападу.
• Вашингтонський договір (1949) – договір НАТО, стаття 5 передбачає, що напад на одну країну є нападом на всіх.
• Договір про колективну безпеку (ОДКБ, 1992) – аналог НАТО для Росії та її союзників, але менш ефективний.
• Англо-французькі гарантії Польщі (1939) – зобов’язували Британію та Францію допомогти Польщі у разі нападу Німеччини (що не змогли виконати вчасно).
5. Ядерні гарантії та найвищі гарантії безпеки (абсолютний рівень захисту)
Передбачають військовий захист із використанням будь-яких засобів, включаючи ядерну зброю.
• Ядерна парасолька США – гарантує захист союзників (Японії, Південної Кореї, країн НАТО) від ядерного нападу.
• Автоматичний військовий союз (наприклад, США-Велика Британія) – союзники зобов’язані захищати один одного без додаткових умов.
• Тристоронні союзи ядерних держав (наприклад, США-Велика Британія-Франція) – гарантія колективного стримування.
Висновок
1. Декларації (Будапештський меморандум) – не обов’язкові.
2. Рамкові угоди (PfP, стратегічні партнерства) – лише консультації.
3. Договори про військову допомогу (ленд-ліз, двосторонні угоди) – допомога, але без гарантій захисту.
4. Колективні оборонні договори (НАТО, ОДКБ) – захист у разі нападу.
5. Ядерні гарантії (ядерна парасолька США) – найвищий рівень захисту.
Таким чином, найнадійнішими є договори, які передбачають автоматичний військовий захист та ядерне стримування, тоді як меморандуми та політичні угоди мають низьку ефективність.