Borys Babin · Меч для спрагнених правди
Feb. 12th, 2025 11:48 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan11 лютого Європейський суд з прав людини довів, що ще вміє дивувати мистецтвом добра й справедливості.
Бо у ці сутінкові часи, крім писанини від чисельних печерських янголів ранкової зірки, раптом з'являються юридичні тексти, яких тепер геть не очікував. Ну, щонайменш, суто хронологічно.
Адже, коли десять років чекаєш на якесь рішення Євросуду про кримські репресії, то з'являється воно раптово, та у зовсім неочікуваному форматі. Ще й з явно не тими прізвищами та фабулами, загальновідомі історії яких вже перекочували якщо не на пам'ятки, то у підручники.
Та ще у такому контексті, що дійсно нагадує не телемарафон, а щось потужне з текстів якоїсь з аврамівських релігій.
Від того й прочитання нинішнього рішення Суду надає відчуття якоїсь якщо не причетності, то певної симфонії з цим буквально видатним твором юридичного життя.
Знайомтеся, перша репресована з 2014 року окупантами в Криму конкретно пойменована людина, яка тепер має отримати, за рішенням Євросуду, сатисфакцію від агресора за порушення росією її прав, а саме - свободи слова.
Це пані Анжеліка Косарєва, "арештована" та "оштрафована" 24 березня 2022 року у Сімферополі на 30 тисяч рублів за плакат "Я за мир".
Її справа з самого початку велася юристом Наталією Барановою, спільно зі кейсами чотирьох оштрафованих росіян, у справі "Горєлов та інші проти росії" 38123/22, а тепер цю справу, та багато інших подібних, Європейський суд об'єднав у єдиному рішенні "Новая Газєта та інші проти росії", яке й оприлюднив 11 лютого.
Кейс пані Косарєвої, до речі, виявився не тільки таким, що й вигадати більш невинний складніше, але й абсолютно непублічним. Я не знайшов, до публікації Судом рішення, жодної згадки про нього в Інтернеті.
Та й про юристку Баранову у мережі нічого я не знайшов.
Нульовий піар, та судячи з усього, це у 2022-му був щирий вчинок людини.
Не для репостів.
Друга кримська справа у рішенні "Новая Газєта та інші проти росії" трохи більш медійна, це кейс Сусани Безазієвої, "оштрафованої" окупантами шкільної вчительки з Джанкою за слова учням, сказані 13 квітня 2022 року про те, що в Україні немає фашистів, та що Український народ, зокрема й діти, жорстоко атаковані російськими солдатами, які їх вбивають та ґвалтують.
Знов-таки цей вчинок вичтельки був цілком щирим та не націленим на жодний піар, він з'явився у мережі суто після того, як вчительку здали діти російських колонізаторів й цю історію, саме у антитатарському, ксенофобському ключі "понесли в маси" пропагандисти агресора.
Й, таким чином, саме пані Безазієва стала першою в історії кримською татаркою, репресії проти якої від окупантів Страсбург розглянув по суті, задовольнивши її позов.
Випередивши справи від окремих професійних кримчан, якісь там заяви від тих "атлант-турів", що "розправляють плечі" водночас на два дастархани, київський та карасубазарський.
При цьому Європейський суд окремо, з явною повагою, підкреслив й етнічну належність пані Безазієвої, й навіть назвав місце її проживання у подвійній транскрипції, "Dzhankoy (Canköy)".
Юристкою, що представляла пані Безазієву, є Джессіка Гаврон, громадянка та барістерка з Великобританії й співголова манчестерського EHRAC.
Також характерно й не дивує.
Звісно, те, що дійсно прості, пересічні у самому доброму сенсі цих слів, та водночас й мужні люди, які не шукали за свою позицію ані слави, ані грантів, ані посад, стали сьогодні героями дня - не випадково. Бо Суд вміє виділяти суспільно значуще та морально яскраве від "політичне доцільного".
Та звісно, рішення "Новая Газєта та інші проти росії" не тільки та й не стільки про Крим, бо там дуже багато репресованих заявників, серед яких, прикладом, виявився й... Дмитро Гордон. Той самий, через заочне засудження агресором.
Тому це рішення, й без моєї писанини, тепер явно приречене на безсмертя)
Водночас Крим став частиною цього рішення, не тільки юридично, але й політично. Уряд України тут відпрацював як слід (знову разючий контраст між юридичною командою Мін'юсту та амбасадорами з особливо важливих сокарів та кулінічів від МЗС), бо Мін'юст надав чітку й аргументовану позицію третьої сторони про Крим та про агресора.
Суд також, визначаючи свою юрисдикцію щодо кримських "судів", згадав винесену минулоріч "кримську" міждержавну справу, ну а решта заявників з російськими паспортами, як пише нинішнє рішення, підтримала позицію України та Суду.
Наскільки вони це робили щиро - питання не до мене. Втім, і юридично, й політично вірна масова відповідь росіян на те: "чий Крим", та саме у такій справі, яка за фабулою не про півострів, а про "думкозлочини" сотень репресованих людей - зайвою не стане.
Щодо Криму додам це одну суто юридичну риску.
Суд підтвердив у справі "Новая Газєта та інші проти росії", що "суди" окупантів протиправні та своїми рішеннями не відповідають статті 6 Конвенції, проте як окремі порушення це у фінал не виніс, обмежившись щодо Косарєвої та Безазієвої статтею 10, суто про свободу слова. Ймовірно, надалі у "кримських" справах Суд продовжить таку практику.
Та водночас, скоріш за усе, більше подібних рішень від Суду не буде, саме стосовно репресій за "дискредитацію російської армії", бо Страсбург учергове підкреслив, що він поширює проти рф свою юрисдикцію тільки до 16 вересня 2022 року. Усі вчинені після цього репресії ЄСПЛ не розглядатиме, а те, що надійшло до Суду в 2022-2023 роках про "дискредитацію" він явно зібрав все у описаному мною рішенні від 11 лютого.
Ну а тепер залишилося описати думку Суду про Гордона та його заклики до вбивств росіян. Та спочатку додам найбільш важливе, що сказав Суд 11 лютого про справи інших некримських заявників.
У пункті 114 рішення Страсбург міркує про покарання від агресора за використання національних кольорів України та констатує російську "політику, спрямовану на придушення та стигматизацію будь-яких почуттів, які сприймаються як симпатичні до України", та максимальний рівень нетерпимості до цього від російської влади.
Це надважлива заява у вимірі наступного доведення, в інших міжнародних судах та органах, де не нишпоритимуть друзі сокаро-кулінічів, саме геноцидного наміру російської агресії.
У пункті 116 Суд рішення міркує над ситуаціями, коли репресовані публічно порівнювали символи сучасного російського нацизму, типу літери "Z", зі свастикою. Яка, нагадаю, сама по собі є правомірною, в очах Суду, підставою для покарання за поширення нацистської символіки.
"У цій справі, асоціюючи емблему вторгнення з загальновизнаними символами минулих звірств, заявники намагалися перенести клеймо нацистських образів на сучасні символи агресії", сказав Суд й тим самим визнав, що свастику можна публічно дорівнювати до рашизму.
Ну й заодно Суд прямо та офіційно детермінував, у цілком собі чинному міжнародному рішенні, російське вторгнення в Україну, саме як агресію.
Без всякого три роки обіцяного тими самими друзями сокаро-кулінічів, новомодного спецтрибуналу.
У пункті 117, досліджуючи репресії за публічні повідомлення про воєнні злочини агресора, Суд вживає фразу "передбачувані російські воєнні злочини, включаючи різанину в Бучі та бомбардування Маріупольського театру", але, додаючи оте "alleged" та не перетягуючи юридичну ковдру у Міжнародного кримінального суду, Страсбург констатує, що "ці події були широко висвітлені та розслідувані на міжнародному рівні", тобто він, знов-таки, цілком офіційно підкреслює, що ці факти не є "вигаданими фейками".
У пунктах 120-121 рішення Суд окремо вирішив розглянути, мабуть, для контрасту ситуації жертви, й справу пана Гордона.
Її специфіка полягала не в пірамідках, а в тому, що агресор засудив заявника заочно, зокрема за заклики до насильства проти російського військового персоналу та керівництва, включаючи фразу «вбити їх усіх без милосердя».
Суд мав у цьому покопирсатися, бо зазвичай, "за законами мирного часу", заклики до вбивства, як й фотка зі свастикою - то явно не про допустиму свободу слова.
Тут Страсбург заявив, що московські суди порушили права Гордона, не врахувавши що його "певні заяви", "безсумнівно, насильницькі за своїм змістом", не оцінені у "конкретному контексті" як "зроблені українським журналістом незабаром після початку повномасштабного вторгнення росії в його країну, у той час, коли українські міста обстрілювалися та бомбардувалися, а жертви серед цивільного населення зростали".
Суд акцентував, що заяви Гордона "були конкретно спрямовані проти російських військових, які брали участь в активних бойових діях, і політичного керівництва, відповідального за початок бойових дій, а не проти російських цивільних чи російського населення в цілому".
Також додається (бо це ж Гордон), що "цього коментарі щодо ядерної зброї були зроблені як пряма відповідь на ядерні загрози з боку керівництва росії та оформлені в контексті стримування".
Ця фраза доводить, що й з сарказмом у Суді все ок, причому з таким, який не порушує загальну партитуру.
Дійсно, навіщо нам ядерна зброя стримування, коли у нас є Гордон.
Доведено Страсбургом.
Як й правомірність закликів до вбивства путіна, якщо ви український журналіст. За кадром рішення Суду залишається два уточнюючих питання: як бути, якщо це вже не заклики, та як бути якщо ви не журналіст.
Або якщо все ж журналіст, та не з Києва, а, прикладом, з Форт-Лодердейл. На це, поки, Страсбург відповіді не дає.
Ну а тепер про меч.
Я не буду учергове наголошувати на важливості описаного рішення, що йменує агресора - агресором, рашистів - людьми свастики, а путіна визначає як законний предмет обговорення для відповідних закликів вбити.
Я про інше.
Це рішення Суду, як, прикладом й "кримське" міждержавне, вже ніхто не скасує.
Його не скасують ніякі "перемир'я" чи фейкові "рєфєрєндуми" та "вибори", де, до речі, серед "одностайно висунутих" мурадових та медведчуків (сюрпріз-сюрпріз) не буде місця для людей з нинішніх печерських бігмордів.
А тепер питання "з зірочкою": чи хоче Кремль існувати у світі, де є міжнародні суди, які не тільки вказують чий Крим, але й легітимізують публічні міркування про найкращу форму атентату московського диктатора.
Чи Кремль цілком реально, а не на рівні пропаганди хоче цей світ знищити. З танками та дитячими трупами під ними, але не в Бучі та Маріуполі
А у Гаазі та Страсбурзі.
Й, до речі, як це випливає з описаного рішення, у Європі це дехто тверезо розуміє.
Що подальше існування сучасного міжнародного права та російського імперіалізму (на відміну від інших, не менш кривавих, але все ж інших "ізмів") просто взаємовиключне.
Або - або.
Та, оскільки світовий порядок насправді річ більш живуча, ніж здається, фінальні перспективи тут очевидні.
Як й наші наступні завдання.
Не перемикайтеся.
Бо у ці сутінкові часи, крім писанини від чисельних печерських янголів ранкової зірки, раптом з'являються юридичні тексти, яких тепер геть не очікував. Ну, щонайменш, суто хронологічно.
Адже, коли десять років чекаєш на якесь рішення Євросуду про кримські репресії, то з'являється воно раптово, та у зовсім неочікуваному форматі. Ще й з явно не тими прізвищами та фабулами, загальновідомі історії яких вже перекочували якщо не на пам'ятки, то у підручники.
Та ще у такому контексті, що дійсно нагадує не телемарафон, а щось потужне з текстів якоїсь з аврамівських релігій.
Від того й прочитання нинішнього рішення Суду надає відчуття якоїсь якщо не причетності, то певної симфонії з цим буквально видатним твором юридичного життя.
Знайомтеся, перша репресована з 2014 року окупантами в Криму конкретно пойменована людина, яка тепер має отримати, за рішенням Євросуду, сатисфакцію від агресора за порушення росією її прав, а саме - свободи слова.
Це пані Анжеліка Косарєва, "арештована" та "оштрафована" 24 березня 2022 року у Сімферополі на 30 тисяч рублів за плакат "Я за мир".
Її справа з самого початку велася юристом Наталією Барановою, спільно зі кейсами чотирьох оштрафованих росіян, у справі "Горєлов та інші проти росії" 38123/22, а тепер цю справу, та багато інших подібних, Європейський суд об'єднав у єдиному рішенні "Новая Газєта та інші проти росії", яке й оприлюднив 11 лютого.
Кейс пані Косарєвої, до речі, виявився не тільки таким, що й вигадати більш невинний складніше, але й абсолютно непублічним. Я не знайшов, до публікації Судом рішення, жодної згадки про нього в Інтернеті.
Та й про юристку Баранову у мережі нічого я не знайшов.
Нульовий піар, та судячи з усього, це у 2022-му був щирий вчинок людини.
Не для репостів.
Друга кримська справа у рішенні "Новая Газєта та інші проти росії" трохи більш медійна, це кейс Сусани Безазієвої, "оштрафованої" окупантами шкільної вчительки з Джанкою за слова учням, сказані 13 квітня 2022 року про те, що в Україні немає фашистів, та що Український народ, зокрема й діти, жорстоко атаковані російськими солдатами, які їх вбивають та ґвалтують.
Знов-таки цей вчинок вичтельки був цілком щирим та не націленим на жодний піар, він з'явився у мережі суто після того, як вчительку здали діти російських колонізаторів й цю історію, саме у антитатарському, ксенофобському ключі "понесли в маси" пропагандисти агресора.
Й, таким чином, саме пані Безазієва стала першою в історії кримською татаркою, репресії проти якої від окупантів Страсбург розглянув по суті, задовольнивши її позов.
Випередивши справи від окремих професійних кримчан, якісь там заяви від тих "атлант-турів", що "розправляють плечі" водночас на два дастархани, київський та карасубазарський.
При цьому Європейський суд окремо, з явною повагою, підкреслив й етнічну належність пані Безазієвої, й навіть назвав місце її проживання у подвійній транскрипції, "Dzhankoy (Canköy)".
Юристкою, що представляла пані Безазієву, є Джессіка Гаврон, громадянка та барістерка з Великобританії й співголова манчестерського EHRAC.
Також характерно й не дивує.
Звісно, те, що дійсно прості, пересічні у самому доброму сенсі цих слів, та водночас й мужні люди, які не шукали за свою позицію ані слави, ані грантів, ані посад, стали сьогодні героями дня - не випадково. Бо Суд вміє виділяти суспільно значуще та морально яскраве від "політичне доцільного".
Та звісно, рішення "Новая Газєта та інші проти росії" не тільки та й не стільки про Крим, бо там дуже багато репресованих заявників, серед яких, прикладом, виявився й... Дмитро Гордон. Той самий, через заочне засудження агресором.
Тому це рішення, й без моєї писанини, тепер явно приречене на безсмертя)
Водночас Крим став частиною цього рішення, не тільки юридично, але й політично. Уряд України тут відпрацював як слід (знову разючий контраст між юридичною командою Мін'юсту та амбасадорами з особливо важливих сокарів та кулінічів від МЗС), бо Мін'юст надав чітку й аргументовану позицію третьої сторони про Крим та про агресора.
Суд також, визначаючи свою юрисдикцію щодо кримських "судів", згадав винесену минулоріч "кримську" міждержавну справу, ну а решта заявників з російськими паспортами, як пише нинішнє рішення, підтримала позицію України та Суду.
Наскільки вони це робили щиро - питання не до мене. Втім, і юридично, й політично вірна масова відповідь росіян на те: "чий Крим", та саме у такій справі, яка за фабулою не про півострів, а про "думкозлочини" сотень репресованих людей - зайвою не стане.
Щодо Криму додам це одну суто юридичну риску.
Суд підтвердив у справі "Новая Газєта та інші проти росії", що "суди" окупантів протиправні та своїми рішеннями не відповідають статті 6 Конвенції, проте як окремі порушення це у фінал не виніс, обмежившись щодо Косарєвої та Безазієвої статтею 10, суто про свободу слова. Ймовірно, надалі у "кримських" справах Суд продовжить таку практику.
Та водночас, скоріш за усе, більше подібних рішень від Суду не буде, саме стосовно репресій за "дискредитацію російської армії", бо Страсбург учергове підкреслив, що він поширює проти рф свою юрисдикцію тільки до 16 вересня 2022 року. Усі вчинені після цього репресії ЄСПЛ не розглядатиме, а те, що надійшло до Суду в 2022-2023 роках про "дискредитацію" він явно зібрав все у описаному мною рішенні від 11 лютого.
Ну а тепер залишилося описати думку Суду про Гордона та його заклики до вбивств росіян. Та спочатку додам найбільш важливе, що сказав Суд 11 лютого про справи інших некримських заявників.
У пункті 114 рішення Страсбург міркує про покарання від агресора за використання національних кольорів України та констатує російську "політику, спрямовану на придушення та стигматизацію будь-яких почуттів, які сприймаються як симпатичні до України", та максимальний рівень нетерпимості до цього від російської влади.
Це надважлива заява у вимірі наступного доведення, в інших міжнародних судах та органах, де не нишпоритимуть друзі сокаро-кулінічів, саме геноцидного наміру російської агресії.
У пункті 116 Суд рішення міркує над ситуаціями, коли репресовані публічно порівнювали символи сучасного російського нацизму, типу літери "Z", зі свастикою. Яка, нагадаю, сама по собі є правомірною, в очах Суду, підставою для покарання за поширення нацистської символіки.
"У цій справі, асоціюючи емблему вторгнення з загальновизнаними символами минулих звірств, заявники намагалися перенести клеймо нацистських образів на сучасні символи агресії", сказав Суд й тим самим визнав, що свастику можна публічно дорівнювати до рашизму.
Ну й заодно Суд прямо та офіційно детермінував, у цілком собі чинному міжнародному рішенні, російське вторгнення в Україну, саме як агресію.
Без всякого три роки обіцяного тими самими друзями сокаро-кулінічів, новомодного спецтрибуналу.
У пункті 117, досліджуючи репресії за публічні повідомлення про воєнні злочини агресора, Суд вживає фразу "передбачувані російські воєнні злочини, включаючи різанину в Бучі та бомбардування Маріупольського театру", але, додаючи оте "alleged" та не перетягуючи юридичну ковдру у Міжнародного кримінального суду, Страсбург констатує, що "ці події були широко висвітлені та розслідувані на міжнародному рівні", тобто він, знов-таки, цілком офіційно підкреслює, що ці факти не є "вигаданими фейками".
У пунктах 120-121 рішення Суд окремо вирішив розглянути, мабуть, для контрасту ситуації жертви, й справу пана Гордона.
Її специфіка полягала не в пірамідках, а в тому, що агресор засудив заявника заочно, зокрема за заклики до насильства проти російського військового персоналу та керівництва, включаючи фразу «вбити їх усіх без милосердя».
Суд мав у цьому покопирсатися, бо зазвичай, "за законами мирного часу", заклики до вбивства, як й фотка зі свастикою - то явно не про допустиму свободу слова.
Тут Страсбург заявив, що московські суди порушили права Гордона, не врахувавши що його "певні заяви", "безсумнівно, насильницькі за своїм змістом", не оцінені у "конкретному контексті" як "зроблені українським журналістом незабаром після початку повномасштабного вторгнення росії в його країну, у той час, коли українські міста обстрілювалися та бомбардувалися, а жертви серед цивільного населення зростали".
Суд акцентував, що заяви Гордона "були конкретно спрямовані проти російських військових, які брали участь в активних бойових діях, і політичного керівництва, відповідального за початок бойових дій, а не проти російських цивільних чи російського населення в цілому".
Також додається (бо це ж Гордон), що "цього коментарі щодо ядерної зброї були зроблені як пряма відповідь на ядерні загрози з боку керівництва росії та оформлені в контексті стримування".
Ця фраза доводить, що й з сарказмом у Суді все ок, причому з таким, який не порушує загальну партитуру.
Дійсно, навіщо нам ядерна зброя стримування, коли у нас є Гордон.
Доведено Страсбургом.
Як й правомірність закликів до вбивства путіна, якщо ви український журналіст. За кадром рішення Суду залишається два уточнюючих питання: як бути, якщо це вже не заклики, та як бути якщо ви не журналіст.
Або якщо все ж журналіст, та не з Києва, а, прикладом, з Форт-Лодердейл. На це, поки, Страсбург відповіді не дає.
Ну а тепер про меч.
Я не буду учергове наголошувати на важливості описаного рішення, що йменує агресора - агресором, рашистів - людьми свастики, а путіна визначає як законний предмет обговорення для відповідних закликів вбити.
Я про інше.
Це рішення Суду, як, прикладом й "кримське" міждержавне, вже ніхто не скасує.
Його не скасують ніякі "перемир'я" чи фейкові "рєфєрєндуми" та "вибори", де, до речі, серед "одностайно висунутих" мурадових та медведчуків (сюрпріз-сюрпріз) не буде місця для людей з нинішніх печерських бігмордів.
А тепер питання "з зірочкою": чи хоче Кремль існувати у світі, де є міжнародні суди, які не тільки вказують чий Крим, але й легітимізують публічні міркування про найкращу форму атентату московського диктатора.
Чи Кремль цілком реально, а не на рівні пропаганди хоче цей світ знищити. З танками та дитячими трупами під ними, але не в Бучі та Маріуполі
А у Гаазі та Страсбурзі.
Й, до речі, як це випливає з описаного рішення, у Європі це дехто тверезо розуміє.
Що подальше існування сучасного міжнародного права та російського імперіалізму (на відміну від інших, не менш кривавих, але все ж інших "ізмів") просто взаємовиключне.
Або - або.
Та, оскільки світовий порядок насправді річ більш живуча, ніж здається, фінальні перспективи тут очевидні.
Як й наші наступні завдання.
Не перемикайтеся.