don_katalan

Алі Татар-заде
колиб ми побачили справжні кордони давніх царств, князівств, держав, ми би дуже здивувалися.
Це не були б замальовані в різні коліри теріторії, де кінчається одна - починається інша.
Це не були б і "кола Ейлера", тобто простори які частково перетинаються, бо по черзі володіють або оскаржують певні теріторії.
Ні. Це були б кольорові пасма, що розсіяні на сірому тлі.
Сірими ми б позначили землі невідомі або недосяжні.
Щадячи гордість, їх звали "мало заселеними", але по сутності це байка про зелен виноград.
Держави давнини рідко мали спільні кордони.
Зазвичай набагато днів після скінчення границі тягнулися землі, що непідвладні ні тій державі, ні іншій.
Землі, де вас могли вбити через просту цікавість, що ви її проявили, типу, а що там у гермундурів.
Але іноді кордони перечиплялися.
В окремих точках.
І коли ці геометрічні фигури випадково (і не знаючи про вектор інших) перетиналися в одній точці, одразу виникав маркер, якого можна зустріти і в літописах, і в легендах, і навіть в археології.
Перша і майже стовідсоткова реакція в разі контакту була ВІЙНА.
Половина тих війн скінчалася точнісінько так, як це описує легенда про "Стояння на ріці Угрі": дві армії, налякані одна одною, втікали кожна у свій бік.
А потім, повернувшися, розповідали, що поле залишилось за нами.
Довгий час армії вміли воювати, перевжано, з беззахисним населенням.
Коли ж повезло зустріти шайку розбійників або загін повнозначного ополчення - то вже вважалося неабияким боєм.
Давні царства мали такі малі границі, що ми би сміялися і розуміли, чому людство вперто каже про якісь "очаги цівілізації".
Як тільки за поріг, і вже не сліду очага.
Якщо ж роздивлятися мапу "великої" держави давнини, це буде скоріше мапа впливу
чи, ще точніше, мапа знань держави про навколішній світ.
Уряди і правителі задля політичних цілей прибрехували, ніби отримали перемоги і розтрощили якогось страшного ворога, десь там, де ніхто й не бував і не може спростувати.
Дарій, коли йшов на Скифів, звелів заздалегідь висікти в камені надпис про свою перемогу.
Якраз коли повертався після року поневірянь, втративши родичів і кращі гвардії, то надпис був готовий, і Дарія зустрічали з квітами.
Данина, яку демонстрували правителі, була частіше всього прихованим для столиці обміном дарами.
Посли привозили подарунки, намагаючись пустити блиск у очі: мовляв, дивись які ми круті і багаті.
І вони знали, що поки в мешканців столиці від подиву попадали льодяники з ротів на бруківку, в їхню рідну країну вже прямує караван із зустрічними дарами - рівноцінними тим, що звались "даниною".
Але записи про данину залишали в архиві - малолі як воно повернеться, а це може стати цікавим прецедентом, на який можна послатися років через сто.
Коли народ по сусідству був неписьменим, то перемогу над ним далекоглядні правителі сміливо вписували в минуле, "задним числом".
У дикунів все одне не буде чим спростувати, що сталося років надцять тому.
А от в майбутньому може статися в нагоді.
Почнеться збліження, контакти, тут ти ненароком відкриваєш стару книгу і зачитуєш:
- А от помните як мій батько ще вас бив? Що? Не чули? Ну то послухайте. Йой, та тут і про діда мого, і прадіда. Вони теж вас били.
У цю гру можна було грати і вдвох.
Буває, якийсь русин відкриває свого рукопису і каже:
- А пригадуєте, греки, як наше військо ледь не взяло вашу фортецю? Як так у вас не записано! А в нас записано.
- Так фортеця ж у нас! Спіймався?
- Так ти читай далі: зупинило диво. Вийшла надприродна істота, та зупинила наше військо. І те через те, що ви тоді були дуже релігійні, і почали молитися, і вас почули з неба. Чи ви впевнені, що зараз теж вас захистить божество? Чи ви такі ж цнотливі, як ваші предки?
===
Володимир Мартинюк
Дуже цікава - і потенційно дуже продуктивна концепція історії.
Настільки цікава і продуктивна, що я б її запровадив до шкільної програми 🧐🤫