князь Роман Галицько-Волинський
Jan. 22nd, 2025 09:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
одна з характерних постатей української історії - князь Роман Галицько-Волинський - неначе еталон в палаті мір і ваги, слугує прикладом того як українська історіографія витягувала "своїх" з під обстрілу сусідніх недружніх історіографій.
Причини, чому Роман представлений темними, майже чорними фарбами у польській та угорській історіографіях, очевидні:
по-перше надув папу римського (приймав допомогу, але не впустив католиків),
по-друге і може важливіше для тих двох націй, зіпсував плани обох королівств на володіння Галичем.
Звідси "темна легенда" про тисячі і навіть десятки тисяч забитих бояр, яка не витримує критично-раціонального підходу, але накріпко засіла в історіографії.
Причини, чому Роман змальований від'ємно в російській історіографії, схожі на японський винахід - матрьошку.
В найпершому очевидному шарі лежить, що його Галич був конкурентом Клязьмі, а в подальшому Галич уособлює собою "український сепаратизм".
Десь посередині лежить певна ревність: Роман і його син Данило є живим спростуванням клязьминської легенди про занепад "старої" Русі-України та переміщення політичного життя під Клязьму і Вязьму.
Та коли ми докопаємось до найменшої матрьошки, то побачимо там голий болючий факт.
Ще юнцом, тобто років у 15 або й молодше, Роман очолив новгородсько-смоленську армію, що розтрощила посмертного кумира Московії - князя Андрія Боголюбського.
Се був такий яскравий погром із таким неочікуваним результатом, що болісно переживався літописцями подальших, вже ординських і післяординських часів.
Подібно того як китайці приписували собі некитайських правителів в пошуках тяглості в тисячоліття, московити посмертно приписали собі домонгольських князів, яким дали клички Долгорукій та його син Боголюбський (вони ніколи не звалися так за життя).
Попросту кажучи, вкрали персонажів з української історії, взявши їх у свої епоними. (особливо як врахувати, що обидва персонажі відзначилися саме у захопленні Москви, Кучкова городка, це віддає мазохизмом).
В часи іванів-борисів-феодорів та нікалаєв Андрія вже возвели в ранг "скифського цезаря", російського августа, який не знав поразок (прикметно, що епізод зі взяттям Києва роздуто як головніше досягнення і першу ознаку надлюськости - більше того, тата і сина записали у святиє).
І тут такого досвідченого і могутнього цезаря громить якийсь малюк!
Роман, що вештався в молодості по західних заграницях, вчився в польських, угорських та німецьких лицарів куртуазности і дипломатії "плаща і кинджала", а під кінець життя був явним фанатом зловісного Барбароси та його імперії.
Болісне сприйняття Романа притаманне не лише кабінетним історикам.
У замосковській глубінке, десь поміж Онегой і Пінегой, записано десятки билін про злодєя Романа, князя убивцю жінки.
Здавалося б, що їм Гекуба, хто вони Гекубі?
Історичний Роман оригінально розшлюбився: заточив дружину, тещу і тестя до монастиря.
Не московитам, в яких царі через одного так робили не тільки з дружинами, а й з нареченими, таке засуджувати: та ще й перетворювати чернечий постриг на вбиство.
Проте пам'ять про злого Романа, поки що мало зрозумілим чином, потрапила і закріпла в середовищі майбутніх моск..в, мабуть, ще в часи формування субетносу меря-крещених та мурома-крещених.
Схожим чином, судячи з польських істориків, пісні про злого Романа потрапили і до польського фольклору: тільки там він малюється не жіногубцем, а винищувачем шляхти, що також є чиста брехня.
===
Orest Kochan
(Із іронією і сарказмом) Тут так і проситься теперішня словесна формула, яку вживають щодо наших діячів 20 століття: він був неоднозначним діячем.
---
Алі Татар-заде
щож, так, неоднозначним (відповідаю із покер фейсом). Порушував клятви, знецінював іерархії та навіть руйнував родинні зв'язки, був затятим авантуристом і інтриганом, а часто пошивався в дурні серед не менш зубастих ніж він сам: одним словом, був типовим представником рюриковичів свого покоління.
одна з характерних постатей української історії - князь Роман Галицько-Волинський - неначе еталон в палаті мір і ваги, слугує прикладом того як українська історіографія витягувала "своїх" з під обстрілу сусідніх недружніх історіографій.
Причини, чому Роман представлений темними, майже чорними фарбами у польській та угорській історіографіях, очевидні:
по-перше надув папу римського (приймав допомогу, але не впустив католиків),
по-друге і може важливіше для тих двох націй, зіпсував плани обох королівств на володіння Галичем.
Звідси "темна легенда" про тисячі і навіть десятки тисяч забитих бояр, яка не витримує критично-раціонального підходу, але накріпко засіла в історіографії.
Причини, чому Роман змальований від'ємно в російській історіографії, схожі на японський винахід - матрьошку.
В найпершому очевидному шарі лежить, що його Галич був конкурентом Клязьмі, а в подальшому Галич уособлює собою "український сепаратизм".
Десь посередині лежить певна ревність: Роман і його син Данило є живим спростуванням клязьминської легенди про занепад "старої" Русі-України та переміщення політичного життя під Клязьму і Вязьму.
Та коли ми докопаємось до найменшої матрьошки, то побачимо там голий болючий факт.
Ще юнцом, тобто років у 15 або й молодше, Роман очолив новгородсько-смоленську армію, що розтрощила посмертного кумира Московії - князя Андрія Боголюбського.
Се був такий яскравий погром із таким неочікуваним результатом, що болісно переживався літописцями подальших, вже ординських і післяординських часів.
Подібно того як китайці приписували собі некитайських правителів в пошуках тяглості в тисячоліття, московити посмертно приписали собі домонгольських князів, яким дали клички Долгорукій та його син Боголюбський (вони ніколи не звалися так за життя).
Попросту кажучи, вкрали персонажів з української історії, взявши їх у свої епоними. (особливо як врахувати, що обидва персонажі відзначилися саме у захопленні Москви, Кучкова городка, це віддає мазохизмом).
В часи іванів-борисів-феодорів та нікалаєв Андрія вже возвели в ранг "скифського цезаря", російського августа, який не знав поразок (прикметно, що епізод зі взяттям Києва роздуто як головніше досягнення і першу ознаку надлюськости - більше того, тата і сина записали у святиє).
І тут такого досвідченого і могутнього цезаря громить якийсь малюк!
Роман, що вештався в молодості по західних заграницях, вчився в польських, угорських та німецьких лицарів куртуазности і дипломатії "плаща і кинджала", а під кінець життя був явним фанатом зловісного Барбароси та його імперії.
Болісне сприйняття Романа притаманне не лише кабінетним історикам.
У замосковській глубінке, десь поміж Онегой і Пінегой, записано десятки билін про злодєя Романа, князя убивцю жінки.
Здавалося б, що їм Гекуба, хто вони Гекубі?
Історичний Роман оригінально розшлюбився: заточив дружину, тещу і тестя до монастиря.
Не московитам, в яких царі через одного так робили не тільки з дружинами, а й з нареченими, таке засуджувати: та ще й перетворювати чернечий постриг на вбиство.
Проте пам'ять про злого Романа, поки що мало зрозумілим чином, потрапила і закріпла в середовищі майбутніх моск..в, мабуть, ще в часи формування субетносу меря-крещених та мурома-крещених.
Схожим чином, судячи з польських істориків, пісні про злого Романа потрапили і до польського фольклору: тільки там він малюється не жіногубцем, а винищувачем шляхти, що також є чиста брехня.
===
Orest Kochan
(Із іронією і сарказмом) Тут так і проситься теперішня словесна формула, яку вживають щодо наших діячів 20 століття: він був неоднозначним діячем.
---
Алі Татар-заде
щож, так, неоднозначним (відповідаю із покер фейсом). Порушував клятви, знецінював іерархії та навіть руйнував родинні зв'язки, був затятим авантуристом і інтриганом, а часто пошивався в дурні серед не менш зубастих ніж він сам: одним словом, був типовим представником рюриковичів свого покоління.