don_katalan

Розбиті обстрілами автобуси.
Розстріляні автобуси з написами "ДІТИ", закривавлені автобуси з цивільними пасажирами. А, ні. Ще не про автобуси. Зараз буде преамбула. А потім про автобуси.
... Трам-пам-пам несеться сторінками.
Кинули Україну, кинули. Америка тепер з Росією, нам допомоги не буде, Трам-пам-пам, о Боже, що робити...
На 50% упали збори на фронт, фронт нікому не потрібен, кинули українці фронт, о, вже на 80% упали збори, о Боже, пропала Україна, що робити...
Слухайте, мої хороші. А ви не хочете поцікавитись, як ми працювали з 2015 року, коли збори на фронт падали на 99%?
І падали й падали, і так до лютого 2022 року.
Відмирали висохлі гілки волонтерства, лишались найстійкіші. Лишались також ті, хто знає головний девіз волонтерства:
"З грошима й дурень зможе, ти спробуй викрутитись без грошей!"
Якось викручувались.
Допомагали фронту.
Фронт стояв.
Звичайно, головне в кількості грошей, що йде на фронт. Але НАЙголовніше - щоб допомога все одно йшла на фронт. Все одно, незважаючи ні на що.
Бо незважаючи ні на що - це про вірність.
Вірність нашому фронту, тобто собі.
У мене є знайомі, шапкові знайомі. Мені з ними дітей не хрестити, фронтову роботу не робити. Таке - обслуговування, перекинутись словом-іншим, купити хліба та й по всьому.
Так я тепер питаю в них прямо:
- А ви донатите фронту?
- Ні. - якось навіть здивовано відповідають вони.
А нащо? Є держава, вона подбає. Є союзники, нехай в них голови болять. Є спеціально обучені волонтери, нехай вони допомагають, адже у них є чарівна тумбочка з грошима.
І я відкрито регочу в обличчя цих людей. А коли вони раптом питають в нас як у останньої інстанції:
- Господи, знову тривоги. Ну, коли це скінчиться?
- Коли ви почнете донатити на фронт. - регочу я їм в обличчя.
Дехто червоніє у відповідь. Дехто.
Більшості що з гусака вода, більшість питає:
- Так що, я винувата в цих тривогах і в цих шахедах?
- Так. - з задоволенням відповідаю я.
І милуюсь обуренням на їхніх обличчях.
Бо держава не покриє всих потрібних витрат на цю війну, жодна держава. Тим більше коли вона й не дуже поспішає.
Союзники будь-якої миті можуть кинути.
А чарівна тумбочка у спеціально обучених волонтерів напряму залежить від донатів. Які впали на 80%.
І що далі?
От про що мій регіт в обличчя цих ідіотиків, які вже одного разу втікали від окупації, але чомусь гадають, що вдруге такого не станеться.
От я раніше цього не робила. Давала фору по часу, вірила в людей. А зараз просто регочу їм в обличчя. Так, ви винуваті, так.
О, ні, ми ж розуміємо, що винувата Росія, винувата колаборація, винуватий сепаратизм.
Але ви винуваті теж. І ви не повірите - ви винуваті не менше. Регочу я і милуюсь обуренням на їхнах блакитних оках.
Роблю я це після лютого 2022 року.
Бо знаєте, як ми працювали з 2015 по 2022, коли донати падали на 99%? А отак. Б'ючись у відчаю. Але все одно прямуючи вперед. До перемоги. Яка ставала все міфічнішою, доки не перетворилась на напад в лютому 2022 року.
- Так що, ми винуваті в цьому нападі? - волає вже хтось.
- Так. В тому числі і ви. - з велетенським задоволенням відповідаю я.
- Ще трохи, і ти звинуватиш нас у словах Трампа? - починає кричати хтось.
Слухайте, мої дорогі, мої хороші, мої славні. Умовний Трамп завжди може з'явитись на політичній карті світу. Як і умовний, та навіть безумовний путін. Але якщо людство веде до краху всього одна-п'ять-двадцять особистостей - то чого варте людство, їй-Богу?
А людство таки дорогого варте.
І якщо український фронт може завалитись із-за падіння донатів на 50% - а, вже 80%? - то чого ж варте наше суспільство?
А наше українське суспільство дорогого варте, я вас запевняю. Бо спитайте, спитайте ж в нас, як ми працювали з фронтом з 2015 по лютий 2022, коли донати впали на 99%
А ми працювали за рахунок вірності.
Вірності фронту - нашої особистої.
Тих українців, що лишались з фронтом.
І тих українців, що лишались на фронті і стояли там.
Формуючи плацдарм до лютого 2022.
Та мать же його так - я говорю про те, що нічого озиратись на трампів, лаятись на тривоги і обурено кричати про падіння донатів. Толку від цього нуль. А толк лише від цього агоритму:
- зайти до знайомих волонтерів
- прочитати заклики
- проаналізувати
- вислати донат
Шо, всьо?
Та ні, не всьо. Це лише початок. Та й той не такий вже простий, принаймні для початківців. От, наприклад, що воно таке - проаналізувати? А це приблизно так:
- продукти просять? Для фронту, для голодних сонечок?
Продуктами ти вб'єш ворога?
Правильно, ні.
Нафіг заклик.
- Шкарпетки просять для фронту? Ти закидаєш ворога шкарпетками?
Ні. То заклик туди ж.
- Смаколики? Та ж відповідь.
Бо на все це йдуть гроші, і чималі, повірте старим волонтерам, які вміють рахувати копійки, вміють рахувати мільйони, а мільйони складаються з тих же копійок.
- просять автомобіль.
Так.
- просять засоби для енергії.
Йєп!
- коптерів просять.
Еге ж, ми тут, ми вже біжімо.
і таке інше.
Боже, що неясно і до чого тут Трамп. Що, зброї не буде? Буде. Вже буде. Бо Трамп не людство. А у велетенському людстві, слава Богу, є розумні люди.
Що, в нас вже людей немає?
Так, людей поклали. І поклали їх оті трупи від генералітету, звільнені по ВЛК (втікнувші з армії?), з якими ви й досі носитесь в зубах. Виплюньте каку, ще отруїтесь! Плюнь, дитино, кому сказала! Господи, що за наркоманія людства, носити в зубах політичні трупи...
Я говорю про те, що треба дивитись вперед.
Не будь як Америка. Америка зиркнула назад, взяла до рота труп і обрала труп. Ну, зараз і несеться некромантство. Та й Господь з ним. Аби не всим разом розхлебувати. Втім, сумніваюсь.
Але я говорю ще й про те що кому-кому, а нам треба озиратись назад. Що єдині мертві тіла, на які ми мусимо озиратись - це ті, хто поліг, готуючи плацдарм для сьогодення нашої війни.
І ой же, ледь не забула, я ж говорю про автобуси.
А ТЕПЕР ПРО АВТОБУСИ
Тут кілька автобусів.
Два з них - це наше сьогодення. Наше звичне сьогодення.
Кілька днів тому - підірваний вибухівкою з дрону автобус в Херсоні.
Три роки тому - розстріляний автобус на Житомирському шосе.
Два інших автобуси давніші. Набагато давніші.
Їх було розбито тоді, коли обстріл автобусів з цивільними людьми ще не був чимось звичним в нашій країні.
Їх було розбито тоді, коли про це мусив кричати цілий світ, а світ не помітив. Коли мусила волати вся країна, а країна...
... до речі, про країну.
То що ж то були за два автобуси, розстріляні в далечезному 2015 році, в різних місцях одного фронту?
Українські автобуси.
Заповнені цивільними людьми, там були також діти.
Розстріляли їх фактично росіяни.
Де були ці автобуси, де їх було розстріляно?
- Харашо тобі, ти знаєш, так ти одразу й скажеш. - так іноді кажуть нам.
От ви можете не повірити, але нам дійсно так кажуть - мовляв, харашо ж вам, ви вже давно на фронті, то й розумієтесь у цьому більше.
- Так. Мені харашо. Я знаю, так. Від цього мені непоясненно харашо. Ну, принаймні я можу не панікувати від падіння донатів. І від маячні політичних трупів. Та й взагалі мені харашо... Як і всим нам, тим, хто пам'ятає, звідки йшли і кого везли ті два давніх автобуси.
- Так а що ти нам тицяєш ті давні автобуси? Ти думаєш, якби ми знали про них і кричали, то це спинило б нинішні трагедії нашої війни?
На цьому місці я знову починаю реготати в обличчя цим людям. І кажу крізь сльози - сльози реготу, звичайно ж, реготу:
- Так. Знання фронту КРАЇНОЮ, а не жменькою людей, цікавість до фронту КРАЇНОЮ, всією країною, вже не кажучи про світ, могло і мало спинити агресію ворога в зародку.
Принаймні ви мали спробувати.

-----
Тищенко й Шуфрич мають право заходити до Верховної нашої Радоньки і законотворити. І не гидливо Верховній нашій Радоньці. А коли й від чого їй було гидливо?
І можна скільки завгодно обурюватись офісом президента, продажними судами, недіючими чи поганодіючими сбу та дбр, і ще якимись страшними абревіатурами.
Але на поверхні лишається кінцевий адресат - Верховна наша Радонька, вам ок?
Ви й не таке хаваєте, еге ж?
- Ашотакого, за законом все правильно, провина ще не доведена! - може відповісти Верховна наша Радонька.
Та й не посперечаєшся.
Як не варто сперечатись, що Верховній нашій негидливо.
От сидить поруч з гімном - і негидливо.
Така вже вона в нас, Верховна наша радонька.
а тепер можна починати батли в коментах про продажні суди. Бо продажність наших судів ніхто дійсно не відміняв.