![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanОксана Корчинська
Бойовий медик «Куба» Юлія Григорович фронтовий досвід 5 років добровольцем, 3 роки військовослужбовець. Частина пропозицій Куби відноситься до обовʼязкової підготовки солдат НАТО, спецпризначенців 100%:
«Почнемо з початку.
1. Навчання особового складу з тактичної медицини.
Ми маємо розуміти, що солдат навчений на рівні ACM (для всіх військовослужбовців) має доволі швидко перейти на рівень CLS (боєць-рятувальник), а в майбутньому на CMC (бойовий медик). Кожен військовий має знати, що лікаря на полі бою поруч з ним не буде і за своє життя він відповідає сам. Вимоги та зміни у навчальному процесі мають бути системними, а не окремими випадками на власній ініціативі. Але забезпечувати ці зміни мають люди які розбираються в темі. Такі маніпуляції як: внутрішньовенний доступ, внутрішньокістковий доступ, голкова декомпресія, використання гортанних повітропроводів типу I-Gel і тд мають бути дозволені на законодавчому рівні кожному військовослужбовцю. Припиніть залякувати декомпресійними голками військових. Ще раз повторюю: коли прийде час її ставити лікаря поруч з ним не буде. А коли буде поруч лікар, то він буде робити дренування плевральної порожнини, а не ставити голку.
Хочу сказати, що навіть наявність добре навченого бойового медика з прокачаним рюкзаком на сусідній позиції (відстань 30м) не гарантує, що він зможе швидко прийти на допомогу.
Памʼятаю такий випадок. Два бійця отримали поранення о 7:00, бойовий медик (який був тоді в піхоті, на сусідній позиції) через щільність вогню зміг потрапити до них об 23:00. В тому випадку все закінчилося добре. Так як з ними був ще один побратим. Тоді у обох хлопців були уламкові поранення ніг з масивною кровотечею. Були накинуті турнікети. Побратим затягнув їх в укриття. Вийшов на мене по рації і сказав: Я їх затягнув. Зараз буду тампонувати. І я дистанційно консультувала його як це робити. Це були його перші поранені і перша тампонада. Зверніть увагу, він не запитував мене скільки часу може бути накладений турнікет, він одразу почав робити тампонаду. Забудьте о годинах, проводьте конверсію при першій же можливості. Пізніше через театр бойових дій її може не бути. І хтось через вашу бездіяльність залишиться без кінцівок. Цікаво те, що через деякий час у одного з поранених відновилася кровотеча в одній з кінцівок і побратим просто взяв та перетампонував це все.
Це вам не АТО, де майже ніхто не робив тампонаду, бо тоді ми ще знали, що таке «золота година». В умовах сучасної війни це вже «золота доба», «непогані пʼять днів», «нормальний тиждень».
2. Телемедицина.
Або як я кажу - радіомедицина. Бо звʼязок відбувається по радіостанції. У колісного екіпажу який чергує має бути стабільний звʼязок з пораненими та побратимами які знаходяться поруч з ними. В ідеалі це взагалі має бути чергування окремої людини на КСП батальйону яка керує евакуацією,має можливість слідкувати в ефірі за тим як відбувається пересування пораненого по полю бою, консультує під час надання допомоги. Приклад я привела вище. Не впевнена, що нам вдалося такими консультаціями врятувати комусь життя, але рук і ніг ми врятували достатньо.
3. Наземні дрони для евакуації. Розробка та виготовлення дронів для евакуації має відбуватися на державному рівні, а не окремими групами людей яким не байдуже. Під дрон потрібен окремий екіпаж. Приблизно така само кількість людей яка потрібна для того, щоб витягнути пораненого своїми руками. Тільки в випадку використання живої сили замість робота ми ще й ризикуємо цими людьми. Дрон має висуватися тільки в випадку важкого поранення. Коли це питання життя чи смерті. Дрон має розглядатися як розхідник, але і як шанс на життя. Їх має бути багато.
4. Далі ідеальним варіантом я бачу броньований швидкий позашляховик оснащений ребом, портативним підігрівачем для розчинів, кисневим концентратором saros і всіма сучасними ніштяками з якими реально працювати на етапі тактичної евакуації. Це може бути і інший броньований транспорт (гусеничний), тільки нажаль велика техніка ризикує стати легкою мішенню. Тут треба відштовхуватися від місцевості та інших обставин.
5. Далі (в майбутньому) це має бути Медевак з парамедиками, сертифікованими у Denys Surkov з усім необхідним обладнанням. Ніяких фіксованих точок забору чи передачі поранених. Точки мають бути ситуативними, щоб їх не палив і не «пристрелював» ворог. Ми маємо розуміти, що стандарти НАТО це в першу чергу дослідження і впровадження, а не привʼязка до точок. І те що робимо ми сьогодні, вже буде написано у них в протоколах. Бо наразі ми є головним полем для досліджень. Але схема впровадження такого Медеваку виглядає для мене як мінімум не дуже швидким варіантом (хоча він дав би можливість відтягнути стабіки далі від нуля). Тому повертаємося до того, що маємо станом на зараз.
6. Стабілізаційний пункт.
Тільки тут зʼявляються люди з медичною освітою. Анестезіологи, хірурги і т. д. Люди, які мають бути забезпечені всім необхідним для роботи. В ідеалі стабіки мають знаходитися під землею. Ніяких виїздів для лікарів. Можливо розглядати виїзд зі стабіку до наступного медичного закладу з важким пораненим. Але тільки тоді, коли лікарі самі визначили цю необхідність, а не за наказом зверху (знову повертаємося до попереднього пункту і підготовки парамедиків, які і тут не завадять).Інакше нам просто не вистачить лікарів. Це гра в довгу. Бойового медика можна підготувати за місяць, щоб стати лікарем піде багато років. Це не значить, що життя лікаря важить більше ніж життя іншого військового. Просто втрата лікаря може понести за собою значно більшу кількість смертей.
7. В самій структурі бойової бригади необхідність медичної освіти бачу тільки в медичній роті. Там мають бути сконцентровані усі лікарі. Туди мають звертатися бійці за допомогою в випадку соматичних захворювань, отримувати необхідні направлення на ВЛК і т. д. Стосовно штурмових батальйонів, розвід батів, тощо. То потреби в лікарях я не бачу зовсім. Медпункти батальйонів варто переформувати в щось на кшталт «роти тактичної медицини». Яка буде займатися навчальним процесом навіть на бойових (інструктора), евакуацією, робити запити на аптечки та все необхідне для роботи, контролем якості турнікетів, радіомедициною, тощо. Командиром такої роти має бути людина з лідерськими якостями, бойовим досвідом, досконалим знанням протоколів. А не вчорашній умовний гінеколог, який має таке саме відношення до цих процесів і бойової травми, як я до синхронного плавання.
Не претендую на істину. Не срача ради. Просто висловлюю свою думку.
Доповідь закінчила.🫡»
Міністерство оборони України
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Командування Медичних сил Збройних Сил України
Фото моє. Авдіївка 2017.
Бойовий медик «Куба» Юлія Григорович фронтовий досвід 5 років добровольцем, 3 роки військовослужбовець. Частина пропозицій Куби відноситься до обовʼязкової підготовки солдат НАТО, спецпризначенців 100%:
«Почнемо з початку.
1. Навчання особового складу з тактичної медицини.
Ми маємо розуміти, що солдат навчений на рівні ACM (для всіх військовослужбовців) має доволі швидко перейти на рівень CLS (боєць-рятувальник), а в майбутньому на CMC (бойовий медик). Кожен військовий має знати, що лікаря на полі бою поруч з ним не буде і за своє життя він відповідає сам. Вимоги та зміни у навчальному процесі мають бути системними, а не окремими випадками на власній ініціативі. Але забезпечувати ці зміни мають люди які розбираються в темі. Такі маніпуляції як: внутрішньовенний доступ, внутрішньокістковий доступ, голкова декомпресія, використання гортанних повітропроводів типу I-Gel і тд мають бути дозволені на законодавчому рівні кожному військовослужбовцю. Припиніть залякувати декомпресійними голками військових. Ще раз повторюю: коли прийде час її ставити лікаря поруч з ним не буде. А коли буде поруч лікар, то він буде робити дренування плевральної порожнини, а не ставити голку.
Хочу сказати, що навіть наявність добре навченого бойового медика з прокачаним рюкзаком на сусідній позиції (відстань 30м) не гарантує, що він зможе швидко прийти на допомогу.
Памʼятаю такий випадок. Два бійця отримали поранення о 7:00, бойовий медик (який був тоді в піхоті, на сусідній позиції) через щільність вогню зміг потрапити до них об 23:00. В тому випадку все закінчилося добре. Так як з ними був ще один побратим. Тоді у обох хлопців були уламкові поранення ніг з масивною кровотечею. Були накинуті турнікети. Побратим затягнув їх в укриття. Вийшов на мене по рації і сказав: Я їх затягнув. Зараз буду тампонувати. І я дистанційно консультувала його як це робити. Це були його перші поранені і перша тампонада. Зверніть увагу, він не запитував мене скільки часу може бути накладений турнікет, він одразу почав робити тампонаду. Забудьте о годинах, проводьте конверсію при першій же можливості. Пізніше через театр бойових дій її може не бути. І хтось через вашу бездіяльність залишиться без кінцівок. Цікаво те, що через деякий час у одного з поранених відновилася кровотеча в одній з кінцівок і побратим просто взяв та перетампонував це все.
Це вам не АТО, де майже ніхто не робив тампонаду, бо тоді ми ще знали, що таке «золота година». В умовах сучасної війни це вже «золота доба», «непогані пʼять днів», «нормальний тиждень».
2. Телемедицина.
Або як я кажу - радіомедицина. Бо звʼязок відбувається по радіостанції. У колісного екіпажу який чергує має бути стабільний звʼязок з пораненими та побратимами які знаходяться поруч з ними. В ідеалі це взагалі має бути чергування окремої людини на КСП батальйону яка керує евакуацією,має можливість слідкувати в ефірі за тим як відбувається пересування пораненого по полю бою, консультує під час надання допомоги. Приклад я привела вище. Не впевнена, що нам вдалося такими консультаціями врятувати комусь життя, але рук і ніг ми врятували достатньо.
3. Наземні дрони для евакуації. Розробка та виготовлення дронів для евакуації має відбуватися на державному рівні, а не окремими групами людей яким не байдуже. Під дрон потрібен окремий екіпаж. Приблизно така само кількість людей яка потрібна для того, щоб витягнути пораненого своїми руками. Тільки в випадку використання живої сили замість робота ми ще й ризикуємо цими людьми. Дрон має висуватися тільки в випадку важкого поранення. Коли це питання життя чи смерті. Дрон має розглядатися як розхідник, але і як шанс на життя. Їх має бути багато.
4. Далі ідеальним варіантом я бачу броньований швидкий позашляховик оснащений ребом, портативним підігрівачем для розчинів, кисневим концентратором saros і всіма сучасними ніштяками з якими реально працювати на етапі тактичної евакуації. Це може бути і інший броньований транспорт (гусеничний), тільки нажаль велика техніка ризикує стати легкою мішенню. Тут треба відштовхуватися від місцевості та інших обставин.
5. Далі (в майбутньому) це має бути Медевак з парамедиками, сертифікованими у Denys Surkov з усім необхідним обладнанням. Ніяких фіксованих точок забору чи передачі поранених. Точки мають бути ситуативними, щоб їх не палив і не «пристрелював» ворог. Ми маємо розуміти, що стандарти НАТО це в першу чергу дослідження і впровадження, а не привʼязка до точок. І те що робимо ми сьогодні, вже буде написано у них в протоколах. Бо наразі ми є головним полем для досліджень. Але схема впровадження такого Медеваку виглядає для мене як мінімум не дуже швидким варіантом (хоча він дав би можливість відтягнути стабіки далі від нуля). Тому повертаємося до того, що маємо станом на зараз.
6. Стабілізаційний пункт.
Тільки тут зʼявляються люди з медичною освітою. Анестезіологи, хірурги і т. д. Люди, які мають бути забезпечені всім необхідним для роботи. В ідеалі стабіки мають знаходитися під землею. Ніяких виїздів для лікарів. Можливо розглядати виїзд зі стабіку до наступного медичного закладу з важким пораненим. Але тільки тоді, коли лікарі самі визначили цю необхідність, а не за наказом зверху (знову повертаємося до попереднього пункту і підготовки парамедиків, які і тут не завадять).Інакше нам просто не вистачить лікарів. Це гра в довгу. Бойового медика можна підготувати за місяць, щоб стати лікарем піде багато років. Це не значить, що життя лікаря важить більше ніж життя іншого військового. Просто втрата лікаря може понести за собою значно більшу кількість смертей.
7. В самій структурі бойової бригади необхідність медичної освіти бачу тільки в медичній роті. Там мають бути сконцентровані усі лікарі. Туди мають звертатися бійці за допомогою в випадку соматичних захворювань, отримувати необхідні направлення на ВЛК і т. д. Стосовно штурмових батальйонів, розвід батів, тощо. То потреби в лікарях я не бачу зовсім. Медпункти батальйонів варто переформувати в щось на кшталт «роти тактичної медицини». Яка буде займатися навчальним процесом навіть на бойових (інструктора), евакуацією, робити запити на аптечки та все необхідне для роботи, контролем якості турнікетів, радіомедициною, тощо. Командиром такої роти має бути людина з лідерськими якостями, бойовим досвідом, досконалим знанням протоколів. А не вчорашній умовний гінеколог, який має таке саме відношення до цих процесів і бойової травми, як я до синхронного плавання.
Не претендую на істину. Не срача ради. Просто висловлюю свою думку.
Доповідь закінчила.🫡»
Міністерство оборони України
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Командування Медичних сил Збройних Сил України
Фото моє. Авдіївка 2017.