![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Otto W. Schmidt
На 5.11.24 у Трампа было 92 миллионов подписчиков в X, что в 5раз больше, чем у Харрис с 21 млн.
В Facebook, Instagram и TikTok Чубатый также более плодовит.
В Instagramе у Харрис 19 миллионов, а у дяди 27 млн. подписчиков.
Дедушка Трамп правильно оценил влияние современных СМИ на умы электората и количество молодежи значительно выросло по сравнению с 2016.
Он полностью подавил Харрис присутствием в цифровых СМИ.
Вот что живородящий интернет делает!
=====
Alla Boyko
- Здоровенькі булі! – огрядна висока жінка посміхається до мене. – Я Антоніна Іванова-Швайн… Удивляєтесь? Да, фамілія – Лебедь, от мужа досталась.
- Нібито «лебідь» німецькою трохи інакше вимовляється? – кажу.
- А, діалекти!.. Вот готовлю документи на конкурс, хачу преподавать укрАінскую мову.... Я раньшє рускій в універсітетє пріпадавала… А січас?! Вєлікая руская культура уже нікаму не інтірєсна!.. А кушать мне за што? Вот я і освоіла бистренка укрАінскій .
Опукле обличчя, бляклі сірі очі під намальованими чорним олівцем бровами, пофарбовані тютюном зуби, «рятівні кола» біля талії… Товстенькі короткі пальці з довгими гострими нігтями кольору прапору срср увесь час щось смикають і переставляють дрібнички на засипаному попелом столі.
- А звідки ви? Де жили в Україні? – питаю і намагаюсь за акцентом визначити, з якої області ця жінка, яка так наполегливо шукала зі мною зустрічі.
- Да нє жіла я в вашей незалєжной!.. У пєрвага мужа друг бил дєржИслужбовець високого ранга… - Антоніна підняла вгору олівець, який крутила в руках і загиготала.
- Держслужбовець? – на автоматі поправляю я.
- Ну да!.. Так он нам еще в 2012 паспорта Украини випісал… Так, для смеха… Патом ваш Порошенко безвіз внєзапно організовал. Ми сібє сразу загранічниє документи сдєлалі… УкраІнскіє, да! Нам с етімі паспортамі вапще повєзло. Свьокр умєр, в Сумской області дом мужу моєму завіщал. Ми поєхалі продавать – а тут вам сво... Ми ногі в рукі – і в Європу, по укрАінскім документам! Хорошо хоть дєньгі успєлі взять! А дом тот розбамбілі, – вона весело засміялась, одним ковтком втягла в себе розчинну каву з чашки з неоновими візерунками, і зразу ж запалила цигарку. – А тут слєдующій муж нашьолся - швейцар. Я єго фамілію взяла – на французькій лад… разбежалісь уже с мужіньком! Три мєсяца пожілі… Так шьто я тут как украІнская бєжєнка… - і знову загиготіла.
У маленькому кабінетику на видному місці стоїть макет храму Василія Блажєнного, зроблений із сірників; здається, піднеси о нього вогонь – і він запалає вмить. Стіни прикрашають паперові іконки Ксєнії Петербурзськой і Матрьони Московської; кілька дзвіночків із зображенням міст «Золотого кільця Росії» покриваються пилюкою на шафі; купа паперу на столі припечатана бюстиком Максима Горького. Чий це портрет на стінці? Бравий такий офіцер. А, то цар Нікалай Фтарой, як без нього росіянам?
- Вот ето мой малєнькій рускій мір, - Іванова-Швайн витягла чергову пачку цигарок із шухляди і жестом запропонувала мені. – Ні? Може, водочкі хряпнєм? Із Пітера пріслалі… Не хочеш? Лади! Ну, больше нічем не угащаю.
- Єсть такая історія, слушай! К Сталіну, Йосіфу Віссаріоновічу, пришьол адін хохлік і гаваріт: «Нада іздавать русско-укрАїнскій славарь!» Сталін спрашіваєт: «А как по укрАінські «рука»!» - «Рука!» - атвічаєт тот. «А нага?» - інтересується Йосіф Віссаріонович. – «Нога!» – повторяет укрАінчік. « А ж…па как по укрАінскі?» – смійотся вождь. «Срака або дупа» - гаваріт тот. – «Із-за етой сракі славарь пісать?!» – шутіт Сталін.
Антоніна гельгоче, як індик у курятнику, аж підборіддя почервоніло; від сміху розжеврілись навіть вуха і товсті щоки з розкритими порами і чорними цятками біля носа. Хтось же має сміятись її жартам? То чому не вона сама?
- Я би сабрала все шуткі Сталіна і книгу б іздала… Да всьо времені нет! Вот пайду в університет работать… – вона знову витягла цигарку і сірий вонючий дим у момент зайняв увесь і так нещадно прокурений маленький кабінетик.
- Я тібє вот што скажу… Ми ж на ТИ, да? – заглядає мені в обличчя, демонструючи жовті зуби.
- Ні! - чемність не дозволяє дратуватись.
- Ми, славянє, держімося вмєсте! Я швейцарцев етіх не люблю! Правильниє такіє. А чуть шьто – штраф!.. Либятся всьо врємя, дурікі! Їх абмануть – как два пальца… – знову гигоче, аж драглі живота трясуться.
- Надурити можна один раз, у другий раз ніхто не повірить! – Антоніна лише рукою махнула.
Раптом її обличчя стало серйозним, навіть втаємниченим якимсь; так лисиця з байки про тварин пантрує на півня або зайця. Вона втягнула голову в плечі і нахилилась, ніби щось шукала на підлозі.
- Я ісчо в партії опозіціонной састаю… – прошепотіла Тоня Іванова і нервово подивилась на двері. Може, чекістів чекає тут, у Швейцарії? – Ми с маєй падругой актівісти! У нас на кухнє такіє люді сабіраюцца! Ти про Алексєя слишала? Ужяс!.. А Юлія наша какова? Настоящая імператріца!.. Мурзілку вот – ми так Кара-Мурзу називаєм – с Яшиним тоже випустілі! А гаварят – Путін тоталітарний лідер! Да разве прі тоталітарізме кто-то кого-то із тюрьми випускал?
- Війну в Україні почав саме путін і його приспішники… А він же саме із кдб, – намагаюсь вставити хоча б кілька слів у цей безкінечний «потік без свідомості».
- СВО?.. Наівняк! Ти нє панімаєш! Зачєм путіну Україна?! Ета фсьо Амеріка вам голови забіла. Нацики распоясалісь савсем! Ані што хатят? Рускій язик запрєтілі, на мовє только белькочут! Церковь масковскую гнать захотєлі, наівния! Літературу атєчествєннуйу із школьной програми викінулі!.. Ми ім пакажєм! – обличчя багровіє, як варений буряк; пальці з червоними нігтями зібрались у кулаки; маленькі очі примружились, стали холодними і сталевими, ніби «швейцарські» ножі з надписом «Made in China». Вона буквально буравила мене поглядом.
Аж за хвилину її обличчя розпливлось, як млинець на пательні; по зморшках розлився сироп, а хрипкий голос став солодким і густим, як патока:
- Так вот, ти мнє учєбнічькі там, пособія, мєтодічькі падкінєш? По укрАінскай мове… І єслі вапросікі вазнікнут, проконсультіруєш?.. Ні в службу, а в дружбу… Ми ж славянє, братьйа-сьостри!.. Лади?
- Ніт! – Іванова-Швайн здивовано подивилась на мене, не очікуючи такої відповіді. Намальовані брови піднялись вгору, вишкірились жовті зуби і російський мат каменями полетів у мій бік.
Добре, що я вчасно зачинила двері за собою.
Це відповідь на питання тих громадян України, які ще мають ілюзії щодо так званих харошіхрусскіх
На 5.11.24 у Трампа было 92 миллионов подписчиков в X, что в 5раз больше, чем у Харрис с 21 млн.
В Facebook, Instagram и TikTok Чубатый также более плодовит.
В Instagramе у Харрис 19 миллионов, а у дяди 27 млн. подписчиков.
Дедушка Трамп правильно оценил влияние современных СМИ на умы электората и количество молодежи значительно выросло по сравнению с 2016.
Он полностью подавил Харрис присутствием в цифровых СМИ.
Вот что живородящий интернет делает!
=====
Alla Boyko
- Здоровенькі булі! – огрядна висока жінка посміхається до мене. – Я Антоніна Іванова-Швайн… Удивляєтесь? Да, фамілія – Лебедь, от мужа досталась.
- Нібито «лебідь» німецькою трохи інакше вимовляється? – кажу.
- А, діалекти!.. Вот готовлю документи на конкурс, хачу преподавать укрАінскую мову.... Я раньшє рускій в універсітетє пріпадавала… А січас?! Вєлікая руская культура уже нікаму не інтірєсна!.. А кушать мне за што? Вот я і освоіла бистренка укрАінскій .
Опукле обличчя, бляклі сірі очі під намальованими чорним олівцем бровами, пофарбовані тютюном зуби, «рятівні кола» біля талії… Товстенькі короткі пальці з довгими гострими нігтями кольору прапору срср увесь час щось смикають і переставляють дрібнички на засипаному попелом столі.
- А звідки ви? Де жили в Україні? – питаю і намагаюсь за акцентом визначити, з якої області ця жінка, яка так наполегливо шукала зі мною зустрічі.
- Да нє жіла я в вашей незалєжной!.. У пєрвага мужа друг бил дєржИслужбовець високого ранга… - Антоніна підняла вгору олівець, який крутила в руках і загиготала.
- Держслужбовець? – на автоматі поправляю я.
- Ну да!.. Так он нам еще в 2012 паспорта Украини випісал… Так, для смеха… Патом ваш Порошенко безвіз внєзапно організовал. Ми сібє сразу загранічниє документи сдєлалі… УкраІнскіє, да! Нам с етімі паспортамі вапще повєзло. Свьокр умєр, в Сумской області дом мужу моєму завіщал. Ми поєхалі продавать – а тут вам сво... Ми ногі в рукі – і в Європу, по укрАінскім документам! Хорошо хоть дєньгі успєлі взять! А дом тот розбамбілі, – вона весело засміялась, одним ковтком втягла в себе розчинну каву з чашки з неоновими візерунками, і зразу ж запалила цигарку. – А тут слєдующій муж нашьолся - швейцар. Я єго фамілію взяла – на французькій лад… разбежалісь уже с мужіньком! Три мєсяца пожілі… Так шьто я тут как украІнская бєжєнка… - і знову загиготіла.
У маленькому кабінетику на видному місці стоїть макет храму Василія Блажєнного, зроблений із сірників; здається, піднеси о нього вогонь – і він запалає вмить. Стіни прикрашають паперові іконки Ксєнії Петербурзськой і Матрьони Московської; кілька дзвіночків із зображенням міст «Золотого кільця Росії» покриваються пилюкою на шафі; купа паперу на столі припечатана бюстиком Максима Горького. Чий це портрет на стінці? Бравий такий офіцер. А, то цар Нікалай Фтарой, як без нього росіянам?
- Вот ето мой малєнькій рускій мір, - Іванова-Швайн витягла чергову пачку цигарок із шухляди і жестом запропонувала мені. – Ні? Може, водочкі хряпнєм? Із Пітера пріслалі… Не хочеш? Лади! Ну, больше нічем не угащаю.
- Єсть такая історія, слушай! К Сталіну, Йосіфу Віссаріоновічу, пришьол адін хохлік і гаваріт: «Нада іздавать русско-укрАїнскій славарь!» Сталін спрашіваєт: «А как по укрАінські «рука»!» - «Рука!» - атвічаєт тот. «А нага?» - інтересується Йосіф Віссаріонович. – «Нога!» – повторяет укрАінчік. « А ж…па как по укрАінскі?» – смійотся вождь. «Срака або дупа» - гаваріт тот. – «Із-за етой сракі славарь пісать?!» – шутіт Сталін.
Антоніна гельгоче, як індик у курятнику, аж підборіддя почервоніло; від сміху розжеврілись навіть вуха і товсті щоки з розкритими порами і чорними цятками біля носа. Хтось же має сміятись її жартам? То чому не вона сама?
- Я би сабрала все шуткі Сталіна і книгу б іздала… Да всьо времені нет! Вот пайду в університет работать… – вона знову витягла цигарку і сірий вонючий дим у момент зайняв увесь і так нещадно прокурений маленький кабінетик.
- Я тібє вот што скажу… Ми ж на ТИ, да? – заглядає мені в обличчя, демонструючи жовті зуби.
- Ні! - чемність не дозволяє дратуватись.
- Ми, славянє, держімося вмєсте! Я швейцарцев етіх не люблю! Правильниє такіє. А чуть шьто – штраф!.. Либятся всьо врємя, дурікі! Їх абмануть – как два пальца… – знову гигоче, аж драглі живота трясуться.
- Надурити можна один раз, у другий раз ніхто не повірить! – Антоніна лише рукою махнула.
Раптом її обличчя стало серйозним, навіть втаємниченим якимсь; так лисиця з байки про тварин пантрує на півня або зайця. Вона втягнула голову в плечі і нахилилась, ніби щось шукала на підлозі.
- Я ісчо в партії опозіціонной састаю… – прошепотіла Тоня Іванова і нервово подивилась на двері. Може, чекістів чекає тут, у Швейцарії? – Ми с маєй падругой актівісти! У нас на кухнє такіє люді сабіраюцца! Ти про Алексєя слишала? Ужяс!.. А Юлія наша какова? Настоящая імператріца!.. Мурзілку вот – ми так Кара-Мурзу називаєм – с Яшиним тоже випустілі! А гаварят – Путін тоталітарний лідер! Да разве прі тоталітарізме кто-то кого-то із тюрьми випускал?
- Війну в Україні почав саме путін і його приспішники… А він же саме із кдб, – намагаюсь вставити хоча б кілька слів у цей безкінечний «потік без свідомості».
- СВО?.. Наівняк! Ти нє панімаєш! Зачєм путіну Україна?! Ета фсьо Амеріка вам голови забіла. Нацики распоясалісь савсем! Ані што хатят? Рускій язик запрєтілі, на мовє только белькочут! Церковь масковскую гнать захотєлі, наівния! Літературу атєчествєннуйу із школьной програми викінулі!.. Ми ім пакажєм! – обличчя багровіє, як варений буряк; пальці з червоними нігтями зібрались у кулаки; маленькі очі примружились, стали холодними і сталевими, ніби «швейцарські» ножі з надписом «Made in China». Вона буквально буравила мене поглядом.
Аж за хвилину її обличчя розпливлось, як млинець на пательні; по зморшках розлився сироп, а хрипкий голос став солодким і густим, як патока:
- Так вот, ти мнє учєбнічькі там, пособія, мєтодічькі падкінєш? По укрАінскай мове… І єслі вапросікі вазнікнут, проконсультіруєш?.. Ні в службу, а в дружбу… Ми ж славянє, братьйа-сьостри!.. Лади?
- Ніт! – Іванова-Швайн здивовано подивилась на мене, не очікуючи такої відповіді. Намальовані брови піднялись вгору, вишкірились жовті зуби і російський мат каменями полетів у мій бік.
Добре, що я вчасно зачинила двері за собою.
Це відповідь на питання тих громадян України, які ще мають ілюзії щодо так званих харошіхрусскіх