Не можнаж двом панам служити
Oct. 29th, 2024 08:00 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
закарпатський письменик Володимир Іванович Бірчак (Бирчак) років життя 1881-1952, загинув у совітському таборі.
Ось його дуже цікава передмова до власної історичної повісті.
Тут він викладає, майже сто років тому, проблеми і вирішення щодо співставности "історичної правди" та "художнього домислу".
— «В 1928 році видало „Украінське Слово" в Берліні мою історичну повість з XI. віку „Василько Ростиславич" в двох томах.
На цю повість було появилось досить рецензій, в більшости прихильних, деякі з критиков поставили ту повість навіть вище. як я сам іі ставив.
Але один з критиків написав був, що та повість е ніщо більше, як „розширена історія".
Такий висказ свідчить про те, що не тільки читачі, але й деякі критики, що пишутъ рецензіі, а навіть книжки, не мають поняття, що це о історична повість.
Колиб справді історична повість полягала на одному розширенні історіі, то ми, Укра’інці, що маемо такі гарні давні літописи, малиб багацько добрих історичних повістей.
На жаль так не е!
Але щоби баламуцтво не ширилося та щоби знов хтось не сказав, що і ця повість е лише розширенням історіі,
заявляю, що в історіі я ніде не знаходив... в скороченні поданого змісту оціеі повісти...
Видаючи „Василька Ростиславича", замітив я при кінці II. тому, що його продовженням буде оповідання „На Рожному полі“.
Я й став працювати над тим оповіданням, щоб .по році праці його кинути.
Прийшов я до переконання, що ліпше вибирати ті моменти з нашоі історіі, де виступае злука до одної мети, згода і сила, як ті, коли наші давні князі чубилися і билися.
I на наших очах маемо досить того дива.
Покинувши „На Рожному полі", взяівся я до битви під Перемишлем 1099 р.
Ту битву описуе наш найдавніший літопис, але той літопис не описуе характеру особи князя Володаря.
Тут відкриваеться для кожного автора, безмежне поле до всяких комбінацій що до характеру князя, та ще ширше поле що до змалювання всяких його пригод.
Але це поле я відразу собі обмежив.
Я поставив собі за ціль змалювати князя можливо вірно.
На основі чого я мав однак змалювати, коли літопис не описуе цього князя?
Це правда, але той сам літопис малюѳ битви того князя.
Він вигравав ті битви.
От і вже е нитка, за котрою треба йти.
Щоб виграти битву, треба мати добре зорґанізоване, карне військо.
Карне, слухняне військо буде мати тільки той, іщо е добрим орґанізатором.
До виграння битви треба бути й добрим вождом.
Ось так, не буяючи по безмежному полі фантазіТ, а дорогою льоі'іки старався я збагнути характер того князя і сподіваюся, що коли не цілком правдиво я його змалював, то не далеко відбіг від правди.
Опис битви — як сказано вище — змал'ьований в нашему найдавнішому літописі. Представлено, щопо стороні Володаря було 400 людей, а Угри мали 100.000. Тих 400 людей розбили 100.000 і з тих 100.000 убили 40.000. Отже 1 чоловік убивав 100 ворогів. Такий опис битви можна тим собі вияснити, що літописи писали черці, що не розумілися на військових ділах, а коли ще до того такий чернецъ хотів у свойому патріотизмі звеличати силу своіх, а понизити ворога, то й виходили ніеенітниці.
I як тут розширювати історію?
(…)
.
то й побачимо, яка' не одноцільна, часто собі противорічна та пані історія, яку то один критик хотів би тільки розширити, щоб мати... історичну повість.
Історична повість не в отже „розширення історіі“.
Мабуть найблизче будемо до правди, коли скажемо, що історична повість це новий зміст на основі історичних джерел,
це новий храм збудований у данному стилю, до якого будови ужито тут і там давнего мармуру.
Коротко: Історична пов ість це нинішня ідея одягнена в старий світ.
Такою в пов ість .Куліша „Чорна рада“.
Своі ідеі — ненависть до бунтарства та демаґоґїі прибрав Куліш в одежу 17 віку, щасливий, що знайшов подібну ситуацію, .під покришкою якоі міг до очей виказати правдив ість своеї ідеі.
Такою е й „Захар Беркут“. Своі тодішні ідеі-сни про вимріяний рай, який запануе на землі по заведенні соціялістичного ладу, вложив Франко в Тухолыцину 13. віку.
А в „Моисею" — чиж малював Франко жидівського Моисея? Чи не вложив в душу Моисея свод сумніви та свою трівогу й надію?
А Б. Лепкиіі чому не писав свого „Мазепи" перед 1917 роком?
Це все — не розширена, ні не вкорочена історія, а ідеі, що трівожили душу авторів, одягнені в старий світ.
— А деж історична правда? — спитае не один.
Як бачимо з повищого, вона не е головною цілю автора історичноі повісти.
Хто шукав історичноі правди, може знайде іі в історичних джерелах, в літописах, в підручниках історі'і.
Може іі знайде — але може й не знайти.
Не можнаж двом панам служити.
Автор.»
закарпатський письменик Володимир Іванович Бірчак (Бирчак) років життя 1881-1952, загинув у совітському таборі.
Ось його дуже цікава передмова до власної історичної повісті.
Тут він викладає, майже сто років тому, проблеми і вирішення щодо співставности "історичної правди" та "художнього домислу".
— «В 1928 році видало „Украінське Слово" в Берліні мою історичну повість з XI. віку „Василько Ростиславич" в двох томах.
На цю повість було появилось досить рецензій, в більшости прихильних, деякі з критиков поставили ту повість навіть вище. як я сам іі ставив.
Але один з критиків написав був, що та повість е ніщо більше, як „розширена історія".
Такий висказ свідчить про те, що не тільки читачі, але й деякі критики, що пишутъ рецензіі, а навіть книжки, не мають поняття, що це о історична повість.
Колиб справді історична повість полягала на одному розширенні історіі, то ми, Укра’інці, що маемо такі гарні давні літописи, малиб багацько добрих історичних повістей.
На жаль так не е!
Але щоби баламуцтво не ширилося та щоби знов хтось не сказав, що і ця повість е лише розширенням історіі,
заявляю, що в історіі я ніде не знаходив... в скороченні поданого змісту оціеі повісти...
Видаючи „Василька Ростиславича", замітив я при кінці II. тому, що його продовженням буде оповідання „На Рожному полі“.
Я й став працювати над тим оповіданням, щоб .по році праці його кинути.
Прийшов я до переконання, що ліпше вибирати ті моменти з нашоі історіі, де виступае злука до одної мети, згода і сила, як ті, коли наші давні князі чубилися і билися.
I на наших очах маемо досить того дива.
Покинувши „На Рожному полі", взяівся я до битви під Перемишлем 1099 р.
Ту битву описуе наш найдавніший літопис, але той літопис не описуе характеру особи князя Володаря.
Тут відкриваеться для кожного автора, безмежне поле до всяких комбінацій що до характеру князя, та ще ширше поле що до змалювання всяких його пригод.
Але це поле я відразу собі обмежив.
Я поставив собі за ціль змалювати князя можливо вірно.
На основі чого я мав однак змалювати, коли літопис не описуе цього князя?
Це правда, але той сам літопис малюѳ битви того князя.
Він вигравав ті битви.
От і вже е нитка, за котрою треба йти.
Щоб виграти битву, треба мати добре зорґанізоване, карне військо.
Карне, слухняне військо буде мати тільки той, іщо е добрим орґанізатором.
До виграння битви треба бути й добрим вождом.
Ось так, не буяючи по безмежному полі фантазіТ, а дорогою льоі'іки старався я збагнути характер того князя і сподіваюся, що коли не цілком правдиво я його змалював, то не далеко відбіг від правди.
Опис битви — як сказано вище — змал'ьований в нашему найдавнішому літописі. Представлено, щопо стороні Володаря було 400 людей, а Угри мали 100.000. Тих 400 людей розбили 100.000 і з тих 100.000 убили 40.000. Отже 1 чоловік убивав 100 ворогів. Такий опис битви можна тим собі вияснити, що літописи писали черці, що не розумілися на військових ділах, а коли ще до того такий чернецъ хотів у свойому патріотизмі звеличати силу своіх, а понизити ворога, то й виходили ніеенітниці.
I як тут розширювати історію?
(…)
.
то й побачимо, яка' не одноцільна, часто собі противорічна та пані історія, яку то один критик хотів би тільки розширити, щоб мати... історичну повість.
Історична повість не в отже „розширення історіі“.
Мабуть найблизче будемо до правди, коли скажемо, що історична повість це новий зміст на основі історичних джерел,
це новий храм збудований у данному стилю, до якого будови ужито тут і там давнего мармуру.
Коротко: Історична пов ість це нинішня ідея одягнена в старий світ.
Такою в пов ість .Куліша „Чорна рада“.
Своі ідеі — ненависть до бунтарства та демаґоґїі прибрав Куліш в одежу 17 віку, щасливий, що знайшов подібну ситуацію, .під покришкою якоі міг до очей виказати правдив ість своеї ідеі.
Такою е й „Захар Беркут“. Своі тодішні ідеі-сни про вимріяний рай, який запануе на землі по заведенні соціялістичного ладу, вложив Франко в Тухолыцину 13. віку.
А в „Моисею" — чиж малював Франко жидівського Моисея? Чи не вложив в душу Моисея свод сумніви та свою трівогу й надію?
А Б. Лепкиіі чому не писав свого „Мазепи" перед 1917 роком?
Це все — не розширена, ні не вкорочена історія, а ідеі, що трівожили душу авторів, одягнені в старий світ.
— А деж історична правда? — спитае не один.
Як бачимо з повищого, вона не е головною цілю автора історичноі повісти.
Хто шукав історичноі правди, може знайде іі в історичних джерелах, в літописах, в підручниках історі'і.
Може іі знайде — але може й не знайти.
Не можнаж двом панам служити.
Автор.»