don_katalan

ч.1
доки літають шахеди - продовження.
Про дальнії края, синії моря, далекі гори і всяческі інші пригоди. Про волонтерство, як його розуміють за кордоном - і чому там ніяк не можуть зрозуміти суть і смисл нашого волонтерства
... Ми не полпреди.
Полпреди готуються. Хоч якось, свідомо чи хоч півсвідомо - але все ж готуються. А ми ж не полпреди, ми не готувались. Ми взагалі до того чужинського моря виповзли ледь живі, ми їхали за кордон лікувати зранені душі, втомлені тіла.
А виявилось, що треба бути ще й полпредами.
Перейдемо до іншої розмови, з іншими людьми.
- Вау, Юкрейн! А ви тут живете?
питають, зарані знаючи відповідь. Ми Юкрейн-біженці, що ж неясного.
- Ні, ми тут відпочиваємо. За три дні назад, до Юкрейн.
Отут розчахуються очі. Як це назад? Там же війна і бамб!
Ну, так. Тут приходиться пояснити, що ми по приїзду плануємо одразу на фронт. Очі вилізають з орбіт. Косяться на тендітну Санді, потім зирять на мою ключку в руках і ортез на нозі. Е, мадам, ти точно при тямі? Який вам фронт? Ким ти себе уявляєш, що ти нам тут вішаєш?
Не треба було нічого їм казати, але ж вони встигли зазирнути до салону. Стеля закрита колекціями шевронів.
- О, ви це шиєте?
(тобто - реклама?)
- Та ні, це нам подарували армія і фронт.
- То ви комбатант? Армія?
Та Боже збав. Ми поруч стояли. Як же вам пояснити...
- Волонтери ми.
ага, це розуміють.
- Ви збираєте продукти?
Лунає музика фіаско. Приїхали. І тут про вареники, чи що?
- Нє, ви шо. Ми купуємо машини. Дрони. Генератори. І віддаємо їх армії.
- Вау, гуд бізнес!
ще раз приїхали. Називається, зрозуміли. Махаємо рукою, проїхали. Потім вирішимо, яким формулюванням пояснювати, хто ж ми такі. Чомусь людям важливо знати, чим займається по життю новий знайомий. От як ти їм поясниш?
Не зрозуміють.
В господарів кошенята, одне кульгає на лапку. Вдома ми б знали, що робити - ветеринар, потім або собі, або прилаштовувати. Ну, прийшлось би повозитись, якщо лапку іммобілізують. Клич до волонтерів, або самі. Чи ж ми не волонтери? І нічого ото кричати, що ти хто завгодно, аале не зооволонтер. Сама ж бо рахувала, скількох цуциків і кициків підібрала на тих фронтах чи під власним парканом, а чи просто на дорозі - і потім або собі, або таки прилаштувала?
Корочє, не відволікайся. після ветеринарки кошеняті вітамінізоване харчування, кальцій, якщо перелом, от ето все - та ні, наче не перелом.
Але ж ми за два дні звідси поїдемо - і кому буде потрібна та нещасна іммобілізована лапка?
Женя Карпенко пише в коментах, що в Греції вуличних котів люблять, поважають, всяко балують. Ага, так воно і є - але трішечки не так.
Котенячі виводки ніхто не годує. Тут виживає той, хто швидко навчиться полювати, та ще кому пощастить з мамою. А вже коли кошеня вижило (одне з десятка), доросло до великого котяри - отоді його починають любити, поважати і всяко балувати. Куди діваються інші, історія мовчить.
Ще одна проблема - цілий день на косі сидить величезний мартин. Ми назвали його Альбатрос, хоча мартин - він і в Греції мартин. Але сидить з ранку до вечора. Не діло. Ми починаємо щось підозрювати.
Наступного ранку ми знов тут - і мартин сидить на своєму місці. Ясно. Підбитий, літати не може, треба рятувати. Ми перезираємось, приречено зітхаємо, накидуємо сорочки на купальники і рушаємо до порятунку. Прикидуємо, коли бігом, а коли поповзом, до того д треба робити вигляд, що ти безмозкий турист, місцеві птахи тебе абсолютно не цікавлять. Тим більше велетенський мартин на кличку Альбатрос. Який такий Альбатрос, нічого не знаємо, йдемо собі у власних справах, насвистуємо...
Мартин коситься на нас, презирство в його погляді. Потім важко розгортає крила і злітає в море. Летить, стрімко набираючи висоту й швидкість.
Чувак відпочивав на улюбленому місці, що неясно? Доки якісь придурки з Юкрейн не вирішили бігти на допомогу як дев'ять один один.
- Ну, і що б ми робили? Куди ми його прилаштували б? - питається в мене Санді.
Мені самій цікаво. Слава Богу, кошеня теж вже стає на лапку. Але цікаво, що роблять в Греції в таких випадках. І ми ставимо питання перед друзями.
- А у вас є зооволонтери?
не понімають.
Ми розповідаємо про мартина і кошеня, питаємо, що робити в таких випадках. Друзі зітхають і розводять руками. Нічого. Волонтерських служб з порятунку тварин немає. Перетримка, приюти для тварин - та ну ні, такого немає.
Друзі показують фото чарівних цуценят. Їх підкинули в двір до наших друзів. То перетримували самі. Прилаштовували теж. До того були кошенята.
- Бач, вони правильні. - задоволено шепоче Санді.
Правильні друзі, згодна. Такі ж придурки як ми. Але куди ж ви діваєте тварин? Поранених, голодних, захворівших тварин?
Друзі розводять руками.
- В мене питання. - кажу я.
Санді готується до перекладу.
- Що роблять волонтери у вашій країні?
о, нам починають розповідати. Слава богам Греції, волонтерство тут розвинене й поширене явище. Що ж роблять волонтери?
Вони їздять по гірських селищах і збирають продукти для бідних верств населення. О, бінго! Ось і відповідь, чому нас теж затесали до збирачів продуктів. Ну, і тоді закономірно виростає наступне питання.
- А які верстви населення у вас вважаються бідними? - питаюсь я.
О, це просто.
Це люди з інвалідністю.
І це старі самотні люди.
Тобто, ті, що вже не можуть інтенсивно працювати. Ось їх і забезпечують гуманітарною допомогою місцеві волонтери.
- А багатодітні сім'ї? -
звично питаюсь я, впевнена в ствердній відповіді, бо я й сама багатодітна, я знаю, як купу шибеників ростити.
Наші друзі починають сміятись.
- Що ви. В таких все нормально. В нас чим більше дітей, тим краще живе сім'я.
- Тобто, держава допомагає?
Звичайно.
Звичайно. Діти - майбутнє країни. Держава допомагає.
Але тепер зрозуміло, чому нашу волонтерську роботу не розуміють. Тут це - збирати продукти і піклуватись про старих і хворих. Все. А уявити, що люди всим миром скидають гроші докупи, і що довірені і вповноважені добровільні особи закуповують на ці гроші щось потрібне для армії - ні, не уявляють. Тим більше не уявляють, як це - лізти до пекла, аби під обстрілами врятувати забуту кицю чи старого вмираючого пса. Чи коней, а чи кіз, корів...
Розповідаємо. Ширять очі. Схоже, не вірять.
Так, треба запитати про війну загалом.
- А якщо у вас раптом війна? - питаємось ми.
О, це просто. В нашого товариша старий пікапчик для роботи. Власне, тут всі старі пікапчики для роботи. Я з заздрістю зирю на ці допотопні нісани й тойоти. Ці віслючки без особливих мізків і здатністю переварити навіть розбавлену особисто зампотєхом соляру дуже нас би виручили.
Але ні, краще не треба. Сильно іржаві. Власне, тут вологість стабільно 80%, толку їх підфарбовувати. Ладно, не будемо скуповувати, їздіть на них самі.
Так от, якщо раптом війна - пікапчик нашого друга одразу йде на потреби армії. І друг про це знає. Мабуть, і друг йде на потреби армії. Він служив, отже в резерві.
Служать не всі. Тут про це говорять гордо. Служив - мужик.
- Ну, в нас теж начебто постановили відбирати зайві машини на потреби армії... - сором'язливо говорю я.
- І як? - питають наші друзі. - Відбирають?
на цьому місці я зовсім починаю стіснятись і швиденько переводжу розмову в інше русло.
Як як?
Як як як.
далі буде, я думаю.