![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanУ Полтаві я закінчував середню школу №10. В Полтавському училищі зв’язку, на базі якого згодом було створено Інститут зв’язку і Коледж сержантів-зв’язківців, моя мати до виходу на пенсію викладала фізику. Тобто, мені є в кого проконсультуватися щодо того, що трапилося у Полтаві.
Так от, загального шикування не було. Проте був «звичайний навчальний процес», який чомусь передбачав присутність в одній локації багатьох людей — і військових, і цивільних.
Звинувачувати когось з навчального закладу, що вони розповідали в ЗМІ, яким професіям там вчать, і тим пригорнули увагу ворожої розвідки — це типовий пошук стрілочників. Тому що Полтавське училище зв’язку багато разів реорганізовувалося, про це багато писали і розповідали, так що практично всі полтавці про цей заклад знали. І знали, наскільки важливих фахівців там готують. В решті решт, розгорнута інфа про заклад є у Вікіпедії.
А от з’ясування розкладу занять без ворожої агентури навряд чи обійшлося, бо ракети прилетіли через 10 хвилин після початку навчань. І ось тут СБУ є чим зайнятися.
Тому головне питання наступне: а чи можна було організувати навчальний процес таким чином, щоб уникнути великого скупчення людей? Переконаний, що можна було. Так, це викликало б труднощі з логістикою і певні незручності для командно-викладацького складу, але дозволило б уникнути стількох загиблих та поранених.
До речі, передислокування Інституту зв’язку і Коледжу сержантів-зв’язківців кудись на західну Україну проблему би не вирішило — ворожі ракети долітають до будь-якої точки України, Яворівський полігон є сумним підтвердженням. А додаткові пару хвилин не забезпечать евакуації понад 300 осіб. Тому мова може йти тільки про максимальне уникання концентрації в одному місці тих, хто є ціллю російських атак.
Я ще якось можу зрозуміти молодь, яка розважається у кафе і ресторанах, намагаючися переконати себе, що війна їх не торкнеться. Але як такими ж злочинно необачливими можуть бути люди у погонах — цього зрозуміти неможливо.
Звісно, висновки будуть зроблені. І когось якось покарають. Але безглуздо втрачених фахівців, які так потрібні фронту, не повернути. І особисто в мене нема впевненості, що буде зроблено все необхідне, щоб уникнути повторення Полтавської НП. Бо дурість і некомпетентність — це хронічні вади влади, які під час війни тільки загострилися.
Проте багатьом людожерам з недоімперії слід завчасно причаститися, тому що наші можливості дотягнутися до ворога стають все більш невідворотними. Українська лють схильна до матеріалізації — уродженець Полтавської губернії Гоголь це чудово описав.
Так от, загального шикування не було. Проте був «звичайний навчальний процес», який чомусь передбачав присутність в одній локації багатьох людей — і військових, і цивільних.
Звинувачувати когось з навчального закладу, що вони розповідали в ЗМІ, яким професіям там вчать, і тим пригорнули увагу ворожої розвідки — це типовий пошук стрілочників. Тому що Полтавське училище зв’язку багато разів реорганізовувалося, про це багато писали і розповідали, так що практично всі полтавці про цей заклад знали. І знали, наскільки важливих фахівців там готують. В решті решт, розгорнута інфа про заклад є у Вікіпедії.
А от з’ясування розкладу занять без ворожої агентури навряд чи обійшлося, бо ракети прилетіли через 10 хвилин після початку навчань. І ось тут СБУ є чим зайнятися.
Тому головне питання наступне: а чи можна було організувати навчальний процес таким чином, щоб уникнути великого скупчення людей? Переконаний, що можна було. Так, це викликало б труднощі з логістикою і певні незручності для командно-викладацького складу, але дозволило б уникнути стількох загиблих та поранених.
До речі, передислокування Інституту зв’язку і Коледжу сержантів-зв’язківців кудись на західну Україну проблему би не вирішило — ворожі ракети долітають до будь-якої точки України, Яворівський полігон є сумним підтвердженням. А додаткові пару хвилин не забезпечать евакуації понад 300 осіб. Тому мова може йти тільки про максимальне уникання концентрації в одному місці тих, хто є ціллю російських атак.
Я ще якось можу зрозуміти молодь, яка розважається у кафе і ресторанах, намагаючися переконати себе, що війна їх не торкнеться. Але як такими ж злочинно необачливими можуть бути люди у погонах — цього зрозуміти неможливо.
Звісно, висновки будуть зроблені. І когось якось покарають. Але безглуздо втрачених фахівців, які так потрібні фронту, не повернути. І особисто в мене нема впевненості, що буде зроблено все необхідне, щоб уникнути повторення Полтавської НП. Бо дурість і некомпетентність — це хронічні вади влади, які під час війни тільки загострилися.
Проте багатьом людожерам з недоімперії слід завчасно причаститися, тому що наші можливості дотягнутися до ворога стають все більш невідворотними. Українська лють схильна до матеріалізації — уродженець Полтавської губернії Гоголь це чудово описав.