![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАндрій Іллєнко
14 років тому, 27 квітня 2010 року Верховна Рада ратифікувала зрадницькі Харківські угоди, які фактично означали окупацію Криму та неминучу війну.
У той день під парламентом був двіж — перша серйозна бійка з беркутом в часи Януковича. По мірках Майдану просто штовханина — але було відкрито кримінальну справу про масові заворушення.
Через пару днів у батьківську квартиру приперлися в шостій ранку жандарми Януковича з постановою. Я тоді жив «не по прописці». Брат будить мене дзвінком. Вирішую, що перехід на нелегальне становище — поки не варіант, та вирішую йти додому.
Йду з відчуттям, що сядемо усі. Дзвоню адвокату Сидіру Кізіну. Але коли побачив перелякані нікчемні рожі тих, хто прийшов по мою душу — зрозумів, що ще побадаємось)
Мене везуть на бобіку в «прісутсвєнні мєста», тобто київську міліцію на Михайлівський площі — і там я зустрічаю моїх друзів, націоналістів і свободівців, яких завезли там само на бобіках.
Вусатий чмошник, забув як його, він потім втік у Москву, який тоді був ледь не головним у Київській міліції — вʼяло намагається нас залякати. але психологічна перевага вже повністю за нами.
Ідіотські питання — максимально абсурдні відповіді в стилі «нічого не бачив і не памʼятаю, але Янукович зрадник, так і запишіть в протокол». Молоді слідаки ржуть разом з нами, вусатий чмошник забігає час від часу в кімнати для допитів навести жаху, але нічого не виходить.
Під вечір нас нарешті випустили, і ми сфоткались на лавочці. До революції лишалося три з половиною роки.
14 років тому, 27 квітня 2010 року Верховна Рада ратифікувала зрадницькі Харківські угоди, які фактично означали окупацію Криму та неминучу війну.
У той день під парламентом був двіж — перша серйозна бійка з беркутом в часи Януковича. По мірках Майдану просто штовханина — але було відкрито кримінальну справу про масові заворушення.
Через пару днів у батьківську квартиру приперлися в шостій ранку жандарми Януковича з постановою. Я тоді жив «не по прописці». Брат будить мене дзвінком. Вирішую, що перехід на нелегальне становище — поки не варіант, та вирішую йти додому.
Йду з відчуттям, що сядемо усі. Дзвоню адвокату Сидіру Кізіну. Але коли побачив перелякані нікчемні рожі тих, хто прийшов по мою душу — зрозумів, що ще побадаємось)
Мене везуть на бобіку в «прісутсвєнні мєста», тобто київську міліцію на Михайлівський площі — і там я зустрічаю моїх друзів, націоналістів і свободівців, яких завезли там само на бобіках.
Вусатий чмошник, забув як його, він потім втік у Москву, який тоді був ледь не головним у Київській міліції — вʼяло намагається нас залякати. але психологічна перевага вже повністю за нами.
Ідіотські питання — максимально абсурдні відповіді в стилі «нічого не бачив і не памʼятаю, але Янукович зрадник, так і запишіть в протокол». Молоді слідаки ржуть разом з нами, вусатий чмошник забігає час від часу в кімнати для допитів навести жаху, але нічого не виходить.
Під вечір нас нарешті випустили, і ми сфоткались на лавочці. До революції лишалося три з половиною роки.