don_katalan

Diana Makarova
я не можу дивитись відео й фото зруйнованих Авдіївки, Мар'їнки, Бахмута, Попасної. Я просто не взнаю там жодної вулиці, жодного будинку.
Брешу. Щось взнаю, від цього ще болючіше.
Брешу. Я можу дивитись ці відео та фото і я дивлюсь їх жадібно.
ми не фотографували Щастя, Мар'їнку, Станицю, Маріуполь. Ми не хотіли фотографувати просто вулиці і просто будинки, тому що це завжди форпости, нащо ці ризиковані фото. Тому що нащо фотографувати те, що буде завжди? Бо які б не були прильоти та обстріли - ну, ок, ми фотографували розвалені будівлі, але навіщо фотографувати ці заурядні вулиці й будівлі?
що виявились такими рідними, такими колишніми, такими неповторними...
ми завжди говорили - що буде, коли вони посунуть?
Коли вони посунули, ми почали говорити про це ще більше й довше.
- Там міста, вони обламаються. - казали нам військові.
О так, ми розуміли, міста брати штурмом набагато важче, аніж звичайні польові позиції. Ми думали, що буде більше часу. Що вони обламаються.
вони не обламуються.
вони сунуть і сунуть.
їм начхати на втрати.
нашим командирам начхати на наші втрати, це вже не секрет.
... ми не фотографували
Сєвєродонецьк
Лисичанськ
Новоайдар
Волноваху
Мар'їнку
Попасну
в Рубіжному й Куп'янську ми взагалі не бували, що нам робити у глибокому тилу
ми не фотографували
Соледар
Бахмут
Маріуполь
Вугледар
ми не фотографуємо і зараз міста, яким приготуватись
Мирноград
Покровськ
Костянтинівку
Краматорськ
Слов'янськ
Дружківку
Добропілля
ми просто запам'ятовуємо їх такими, якими вже ніколи не побачимо. Але ми запам'ятаємо.
Запам'ятовуйте і ви.
Це дуже важливо, коли ми повернемось.
Це дуже важливо, щоб ми повернулись.
Я вже поверталась, я знаю.
Ви повертались, мусите знати й ви - який тріумф і щастя
коли
ми
повертаємось...
фото міста Щастя взяла у когось, нагадайтесь, я тегну