Отже, давайте поговоримо про гриби
Jan. 27th, 2024 10:14 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВячеслав Ільченко
Отже, давайте поговоримо про гриби. Не зовсім про симпатичні і смачні опеньки, лисички, сироїжки та боровички, які можна знайти в лісі. Насправді, знайомі нам лісові гриби - це лише верхівка верхівки величезного, таємничного і неймовірно стародавнього живого світу, безмежнішого і повільнішого за всі імперії - людські, тваринні та рослинні. Ми навіть толком не знаємо, як вони з'явились - але коли перші рослини вибрались на узбережжя і почали повільно освоювати відкритий грунт, всі прадавні суперконтиненти нашої планети безроздільно належали саме грибам.
Ми не знаємо, чи існували на Землі грибні ліси, грибні степи чи навіть просто грибні галявини та левади поряд із прадавніми річками - про це ми можемо лише фантазувати. Але найдавніші залишки грибів датуються більш як мільярдом років. Як їх знайшли? Адже гриби дуже погано зберігаються - вони складаються виключно із м'яких тканин, які гарно і дуже швидко розкладаються...
Є таке місце на нашій планеті - Басейн Амундсена, зона, в якій знаходиться Північний Полюс. В 2019 році в канадській частині цієї зони, в льодяному пласті більш як мільярдної давнини, було знайдено замерзлий клубок надзвичайно стародавніх мікроорганізмів. Серед них був і Ourasphaira giraldae, який претендує на звання першого сухопутного гриба в геологічній історії Землі. Але навіть якщо знахідка виявиться унікальним організмом-ендеміком Північного Полюса, грибам все одно "всього тільки" порядка 400 млн. років. На це вказує ще одна унікальна знахідка, в Шотландії. Там різке виверження силурійського супервулкана перетворило невеличкий грибний біом на кристалічний мінерал, повністю зберігши всю клітинну структуру.
До речі, а всі знають, що такий супервулкан є і на українській території? Знайдіть на карті Костопільський район (це Рівненщина). В ньому є таке село Базальтове, назване так тому, що скелі в тих місцинах складаються із вулканічної породи - базальта. Недалеко від нього розташована одна із унікальних місцин України - Базальтові Стовпи, або Янова долина. Це озеро, узбережжя якого складається із прямокутних восьмигранних колонн. Озеро і ці колонни - залишки кратера супервулкана, який вивергався 700 млн. років тому. Однак єдине, що тут було збудовано з XVIII ст. (перша згадка про цю місцину) - кар'єр. Дуже вже унікальне і коштовне напівдорогоцінне каміння тут трапляється... Наукових досліджень тут ніколи не проводилось, а дарма. Такі супервулкани можуть багато таємниць приховувати.
Так ось, перш ніж ми спробуємо почати - лише почати - знайомитись із світом грибів, давайте спершу познайомимось із українською вченою, яка є засновницею української школи мікології (науки про гриби) і авторкою п'ятитомної енциклопедії "Визначник грибів України". Звали її Марія Яківна Зерова.
Тим, хто пам'ятає історію Розстріляного Відродження, одразу впаде в око це прізвище - Зерова. Так, вона має прямий стосунок до розстріляного в Сандармоху українського поета, перекладача і літературознавця Миколи Костянтиновича Зерова. Марія Яківна була дружиною його брата - Дмитра Костьовича (так написано на його могилі на Байковому цвинтарі), видатного українського ботаніка та академіка.
Однак якщо її чоловіка більше цікавили болотяні біоми та палеоботаніка, Марія Яківна захопилась світом грибів. Вона стала однією із перших (якщо взагалі не першою) учених, які для дослідження грибів стали використовувати метод чистих культур. Це дозволило їй сходу виявити аж чотири нових види грибів, які нині носять її прізвище. Саме вона виявила, що різнотрав'я та різномаїття чагарників тісно пов'язане із грибами і широкорозгалуженою грибницею у верхніх шарах грунта (це до питання про відновлення різнотрав'я - далеко недостатньо просто засіяти простори).
Уже після Другої Світової Марія Яківна глибоко дослідила степову зону України (саме ту, де колись був Великий Луг) і зібрала там близько 12 тис. зразків, з яких близько тисячі (!) виявились унікальними видами грибів, які до того ніхто не помічав. Ця її колекція нині входить до Національного Гербарію України.
Також М. Я. Зерова першою (ще в СРСР) почала використовувати метод електронної скануючої мікроскопії. Так вона впорядкувала родину плюток - це невеличкі грибочки, зовні схожі на опеньки чи на печериці, але білого кольору.
Плютки, між іншим, сильно отруйні - навіть гірші за бліду поганку. Якщо хочете легко відрізнити її, розламайте гриб - на вільному повітрі м'якуш плютки повинен швидко почервоніти.
І само собою, як я уже писав вище - Марія Зерова заснувала українську школу мікології, науку про гриби. Причому вона є авторкою не лише наукового компендіума, а й ряду науково-популярних книжок.
Одна із них входить до списку моїх "дитячих книг" - "Їстівні та отруйні гриби України", яка вийшла в 1963 році. Швидше за все, у мене було саме перше видання - книжка була "кишенькового" формату, а обкладинка була затріпана до такого ступеню, що розвалювалась в руках. Воно й не дивно, бо в ній була сила-силенна яскравих малюнків, по яким можна було відрізнити практично всі найпоширеніші гриби України. Для кожного гриба було наведено не лише латинська і промислова назва, а й українська етноботанічна (це до питання, чи слід вважати М. Я. Зерову саме українським мікологом, а не узагальнено-радянським).
Книжка була так гарно написана, що я не полінувався, і сам зробив для неї обкладинку. Нічого складного: взяв дві пластинки цупкого картону, оклеїв темно-зеленим шкірзамінником, з'єднав корінцем, вирізаним із згину дідової папки для судових справ (мені за це попало), а потім обережно вклеїв в обкладинку блок. Кострубато, чуть криво, але тепер книжку можна було читати, а не виловлювати по хаті розрізнені листки. І ось, що я звідти дізнався...
В це складно повірити, але окрім відомих кожному 12-15 видів "традиційних" грибів, українська етноботаніка розрізняла близько сотні, а то й більше видів. Наприклад, всі знають підосиковик, правда? А в українській етноботаниці він зветься красноголовцем, або "червоною бабкою". Або є такий промисловий гриб, зветься ліофіл. Вважалось, що його стали їсти лише в двадцятому сторіччі. Але ні - він та його родичі були відомі на Галичині як фіалкова голубінка. Галичани та бойки вважали її видом сироїжки - і таки да, це їстивний гриб, який можна їсти сирим.
До речі, в українській етноботаніці гриби називались "рослинним м'ясом". Не боби (соя) і не бобові продукти, а саме гриби в Україні традиційно вважались вегетаріанським замінником м'яса.
Всього М. Я. Зерова налічувала в Україні більше сотні їстивних, і порядка 600 візуально розрізнюваних видів грибів (принаймні, стільки вона включила в фінальну редакцію свого "Атласа грибів України"). Отруйних серед них небагато - 80 видів. Однак 25 видів українських грибів - сильно отруйні, і бліда поганка - як ми уже дізнались вище, не найбільш страшна.
Окрім звичних нам грибів (тобто, які мають ніжку і шляпку) є іще сапрофіти - сподіваюсь, помічали, що на мертвих деревах ростуть тверді напівкруглі "тарілки", які іноді неможливо відламати голіруч? Це трутовик - один із найпоширеніших сапрофітів України. Він "харчується" мертвою деревиною. Їсти його не можна, але у нього є деякі унікальні властивості. В українській етноботаниці він зветься "кров'яною губкою" - тому що м'якуш трутовика гарно поглинає і зупиняє кровотечу. Комбінуючи м'якуш трутовика із мохом можна отримати примітивний бинт. А екстракт з трутовика здатен захистити людину від величезного спектра отрут. Вважається, що настій, який боспорський цар Мітрідат Євпатор приймав потрошку, щоб звикнути до отрут - в основі мав саме екстракт трутовика.
І все це - приклади лише так званих "вищих грибів". Від всіх грибів, які можна знайти і відрізнити в Україні - це заледве чверть. Всього їх у нас описано - описано, а не взагалі існує - більше двох тисяч. Щоб ви собі уявляли, наскільки це мало, наведу загальну оцінку.
В світі всього описано 120-140 тис. видів грибів (не дивуйтесь розкиду в цілих 20 тис. - по багатьом навіть не видам, а класам грибів досі йдуть дебати). Із них чуть більше 10% (тобто, порядка 14-15 тис.) - "вищі гриби". А всього за оцінками мікологів, в світі може існувати 3,8 млн. видів грибів. Прописом - три цілих і вісім десятих мільйона видів грибів. Таку оцінку дає в своєму дослідженні Девід Хоуксворт із Лондонського Музея Природничої Історії. А по деяким оцінкам цифру треба підняти ще в півтора рази - аж до шести мільйонів видів.
Якщо пропорційно оцінити український грибний гербарій - то в Україні можуть спокійно рости непоміченими порядка 50 тис. видів грибів.
Так що як бачите - гриби є цілим всесвітом, який приховує в собі ще чимало чудес та відкриттів. Життя не вистачить навіть на поверхневе знайомство із ним.
Якщо захочете - окремим постом поставлю теорії про виникнення грибів. Вони надзвичайно комплексні і сягають часів найбільш таємничої епохи земної історії - неопротерозойської ери, яка включає в себе не лише фантастичний по своєму розміру "еволюційний вибух" (так звану "едіакарську біоту"), а й "суперльодовиковий" період, коли вічна мерзлота була навіть на екваторі. Цей період сам по собі представляє собою епічну історію, а гриби є лише окремим її епізодом. Причому можливо навіть незначним...
Отже, давайте поговоримо про гриби. Не зовсім про симпатичні і смачні опеньки, лисички, сироїжки та боровички, які можна знайти в лісі. Насправді, знайомі нам лісові гриби - це лише верхівка верхівки величезного, таємничного і неймовірно стародавнього живого світу, безмежнішого і повільнішого за всі імперії - людські, тваринні та рослинні. Ми навіть толком не знаємо, як вони з'явились - але коли перші рослини вибрались на узбережжя і почали повільно освоювати відкритий грунт, всі прадавні суперконтиненти нашої планети безроздільно належали саме грибам.
Ми не знаємо, чи існували на Землі грибні ліси, грибні степи чи навіть просто грибні галявини та левади поряд із прадавніми річками - про це ми можемо лише фантазувати. Але найдавніші залишки грибів датуються більш як мільярдом років. Як їх знайшли? Адже гриби дуже погано зберігаються - вони складаються виключно із м'яких тканин, які гарно і дуже швидко розкладаються...
Є таке місце на нашій планеті - Басейн Амундсена, зона, в якій знаходиться Північний Полюс. В 2019 році в канадській частині цієї зони, в льодяному пласті більш як мільярдної давнини, було знайдено замерзлий клубок надзвичайно стародавніх мікроорганізмів. Серед них був і Ourasphaira giraldae, який претендує на звання першого сухопутного гриба в геологічній історії Землі. Але навіть якщо знахідка виявиться унікальним організмом-ендеміком Північного Полюса, грибам все одно "всього тільки" порядка 400 млн. років. На це вказує ще одна унікальна знахідка, в Шотландії. Там різке виверження силурійського супервулкана перетворило невеличкий грибний біом на кристалічний мінерал, повністю зберігши всю клітинну структуру.
До речі, а всі знають, що такий супервулкан є і на українській території? Знайдіть на карті Костопільський район (це Рівненщина). В ньому є таке село Базальтове, назване так тому, що скелі в тих місцинах складаються із вулканічної породи - базальта. Недалеко від нього розташована одна із унікальних місцин України - Базальтові Стовпи, або Янова долина. Це озеро, узбережжя якого складається із прямокутних восьмигранних колонн. Озеро і ці колонни - залишки кратера супервулкана, який вивергався 700 млн. років тому. Однак єдине, що тут було збудовано з XVIII ст. (перша згадка про цю місцину) - кар'єр. Дуже вже унікальне і коштовне напівдорогоцінне каміння тут трапляється... Наукових досліджень тут ніколи не проводилось, а дарма. Такі супервулкани можуть багато таємниць приховувати.
Так ось, перш ніж ми спробуємо почати - лише почати - знайомитись із світом грибів, давайте спершу познайомимось із українською вченою, яка є засновницею української школи мікології (науки про гриби) і авторкою п'ятитомної енциклопедії "Визначник грибів України". Звали її Марія Яківна Зерова.
Тим, хто пам'ятає історію Розстріляного Відродження, одразу впаде в око це прізвище - Зерова. Так, вона має прямий стосунок до розстріляного в Сандармоху українського поета, перекладача і літературознавця Миколи Костянтиновича Зерова. Марія Яківна була дружиною його брата - Дмитра Костьовича (так написано на його могилі на Байковому цвинтарі), видатного українського ботаніка та академіка.
Однак якщо її чоловіка більше цікавили болотяні біоми та палеоботаніка, Марія Яківна захопилась світом грибів. Вона стала однією із перших (якщо взагалі не першою) учених, які для дослідження грибів стали використовувати метод чистих культур. Це дозволило їй сходу виявити аж чотири нових види грибів, які нині носять її прізвище. Саме вона виявила, що різнотрав'я та різномаїття чагарників тісно пов'язане із грибами і широкорозгалуженою грибницею у верхніх шарах грунта (це до питання про відновлення різнотрав'я - далеко недостатньо просто засіяти простори).
Уже після Другої Світової Марія Яківна глибоко дослідила степову зону України (саме ту, де колись був Великий Луг) і зібрала там близько 12 тис. зразків, з яких близько тисячі (!) виявились унікальними видами грибів, які до того ніхто не помічав. Ця її колекція нині входить до Національного Гербарію України.
Також М. Я. Зерова першою (ще в СРСР) почала використовувати метод електронної скануючої мікроскопії. Так вона впорядкувала родину плюток - це невеличкі грибочки, зовні схожі на опеньки чи на печериці, але білого кольору.
Плютки, між іншим, сильно отруйні - навіть гірші за бліду поганку. Якщо хочете легко відрізнити її, розламайте гриб - на вільному повітрі м'якуш плютки повинен швидко почервоніти.
І само собою, як я уже писав вище - Марія Зерова заснувала українську школу мікології, науку про гриби. Причому вона є авторкою не лише наукового компендіума, а й ряду науково-популярних книжок.
Одна із них входить до списку моїх "дитячих книг" - "Їстівні та отруйні гриби України", яка вийшла в 1963 році. Швидше за все, у мене було саме перше видання - книжка була "кишенькового" формату, а обкладинка була затріпана до такого ступеню, що розвалювалась в руках. Воно й не дивно, бо в ній була сила-силенна яскравих малюнків, по яким можна було відрізнити практично всі найпоширеніші гриби України. Для кожного гриба було наведено не лише латинська і промислова назва, а й українська етноботанічна (це до питання, чи слід вважати М. Я. Зерову саме українським мікологом, а не узагальнено-радянським).
Книжка була так гарно написана, що я не полінувався, і сам зробив для неї обкладинку. Нічого складного: взяв дві пластинки цупкого картону, оклеїв темно-зеленим шкірзамінником, з'єднав корінцем, вирізаним із згину дідової папки для судових справ (мені за це попало), а потім обережно вклеїв в обкладинку блок. Кострубато, чуть криво, але тепер книжку можна було читати, а не виловлювати по хаті розрізнені листки. І ось, що я звідти дізнався...
В це складно повірити, але окрім відомих кожному 12-15 видів "традиційних" грибів, українська етноботаніка розрізняла близько сотні, а то й більше видів. Наприклад, всі знають підосиковик, правда? А в українській етноботаниці він зветься красноголовцем, або "червоною бабкою". Або є такий промисловий гриб, зветься ліофіл. Вважалось, що його стали їсти лише в двадцятому сторіччі. Але ні - він та його родичі були відомі на Галичині як фіалкова голубінка. Галичани та бойки вважали її видом сироїжки - і таки да, це їстивний гриб, який можна їсти сирим.
До речі, в українській етноботаніці гриби називались "рослинним м'ясом". Не боби (соя) і не бобові продукти, а саме гриби в Україні традиційно вважались вегетаріанським замінником м'яса.
Всього М. Я. Зерова налічувала в Україні більше сотні їстивних, і порядка 600 візуально розрізнюваних видів грибів (принаймні, стільки вона включила в фінальну редакцію свого "Атласа грибів України"). Отруйних серед них небагато - 80 видів. Однак 25 видів українських грибів - сильно отруйні, і бліда поганка - як ми уже дізнались вище, не найбільш страшна.
Окрім звичних нам грибів (тобто, які мають ніжку і шляпку) є іще сапрофіти - сподіваюсь, помічали, що на мертвих деревах ростуть тверді напівкруглі "тарілки", які іноді неможливо відламати голіруч? Це трутовик - один із найпоширеніших сапрофітів України. Він "харчується" мертвою деревиною. Їсти його не можна, але у нього є деякі унікальні властивості. В українській етноботаниці він зветься "кров'яною губкою" - тому що м'якуш трутовика гарно поглинає і зупиняє кровотечу. Комбінуючи м'якуш трутовика із мохом можна отримати примітивний бинт. А екстракт з трутовика здатен захистити людину від величезного спектра отрут. Вважається, що настій, який боспорський цар Мітрідат Євпатор приймав потрошку, щоб звикнути до отрут - в основі мав саме екстракт трутовика.
І все це - приклади лише так званих "вищих грибів". Від всіх грибів, які можна знайти і відрізнити в Україні - це заледве чверть. Всього їх у нас описано - описано, а не взагалі існує - більше двох тисяч. Щоб ви собі уявляли, наскільки це мало, наведу загальну оцінку.
В світі всього описано 120-140 тис. видів грибів (не дивуйтесь розкиду в цілих 20 тис. - по багатьом навіть не видам, а класам грибів досі йдуть дебати). Із них чуть більше 10% (тобто, порядка 14-15 тис.) - "вищі гриби". А всього за оцінками мікологів, в світі може існувати 3,8 млн. видів грибів. Прописом - три цілих і вісім десятих мільйона видів грибів. Таку оцінку дає в своєму дослідженні Девід Хоуксворт із Лондонського Музея Природничої Історії. А по деяким оцінкам цифру треба підняти ще в півтора рази - аж до шести мільйонів видів.
Якщо пропорційно оцінити український грибний гербарій - то в Україні можуть спокійно рости непоміченими порядка 50 тис. видів грибів.
Так що як бачите - гриби є цілим всесвітом, який приховує в собі ще чимало чудес та відкриттів. Життя не вистачить навіть на поверхневе знайомство із ним.
Якщо захочете - окремим постом поставлю теорії про виникнення грибів. Вони надзвичайно комплексні і сягають часів найбільш таємничої епохи земної історії - неопротерозойської ери, яка включає в себе не лише фантастичний по своєму розміру "еволюційний вибух" (так звану "едіакарську біоту"), а й "суперльодовиковий" період, коли вічна мерзлота була навіть на екваторі. Цей період сам по собі представляє собою епічну історію, а гриби є лише окремим її епізодом. Причому можливо навіть незначним...