![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
Північна група кримських татар – ногайці, з власним степовим діалектом – формувалась на теренах степового Криму та прилеглих до нього історичних земель: Буджак, Єдісан, Джамбойлук, Єдичкуль, Кубань (з них остання – за межами сучасної України).
Після знищення Кримського ханства (1783) його материкові землі були швидко колонізовані росіянами і українцями,
а кримські татари продовжували жити ізольованою групою всередині Криму, аж до початку ХХ ст. зберігаючи кількісну перевагу на півострові.
Ногайська частина етносу найбільш була схильна до міграцій,
по-перше, тому що її землі підлягали найбільшій колонізації,
по-друге через напівкочовий уклад,
і нарешті через традиційні та особисті зв’язки з іншими регіонами.
Якщо в середині XVIII ст. кримських татар було понад 400 тис., а одразу після анексії – не було і 200 тис., це означає еміграцію в Османську імперію, насамперед, степовиків-ногайців.
Так само, в другій половині ХІХ ст. кількість кримських татар в Криму упала від 240 тис. до ледь повних 100 тис. (1859 – 1865 рр.) через еміграцію після Кримської війни,
і тут також ключову частку мігрантів складали ногайці.
На початок ХХ ст. степовики складали все ще потужну частку народу – близько 20%.
Попри свою чисельність, кримські ногайці ніколи не робили заявку на літературну мову на основі свого діалекту.
Ногайські діалекти відрізняються сильним початковим «дж».
Існує жарт, як степняки дж-кають:
— «Джанкой джолында джавун джавгъанда джылан джерде джылап джата»
(літературною вимовою це б звучало так:
— «Джанкой ёлунда ягъмур ягъгъанда йылан ерде агълап ята»
– «На джанкойській дорозі, коли йде дощ, змія лежить на землі та плаче»). 🙂
.
Південно-бережні ялибойці говорили на діалекті, генетично близької до огузької групи та сучасної літературної турецької.
Це певною мірою проливає світ на етногенез, адже територія Ялибойлю співпадає із зоною османських володінь в Криму, яка майже не була під владою кримських ханів.
Ще раніше тут були генуезькі, венеціанські і грецькі колонії.
Це відбилось і на генетичному походженні ялибойців, і на рисах їхньої мови.
Наприклад, суто італійське перетворення м’якого «к» на «ч», лексика збагачена словами грецького та італійського походження.
В політичній площині ялибойці довгий час залежали від влади султана, а не ханів, часто ставали на бік претендента на трон, якого затвердила Порта, в протиставлення кандидату від степовиків, і це також накладало відбиток на окремішність субетносу.
Протягом ХІХ століття, коли Крим вже був єдиною провінцією, південнобережні татари поклали свого діалекту в основу всієї кримськотатарської літературної норми.
Кульмінації цей процес досяг за діяльності просвітника Ісмаїла Гаспринського – він розробив абетку і граматику, яка на його думку була універсальна не тільки для всіх кримських татар, але й для більшості тюркських мов світу.
.
Зі встановленням радянської влади абетку-арабицю Гаспринського було скасовано, а норма літературної мови була переглянута на користь середньо-кримського діалекту, розповсюдженого в провінції Орта-Йолак («Середня полоса»), яким користувались гірські і передгірські татари – тати.
Остаточно перехід до літературної норми завершився із переходом з латиниці на кирилицю.
Тати говорили на мові середній поміж огузькими і кипчацькими говорами.
За часів ханства вони становили більшість осідлого населення Криму, були ближчі до хана та його двору, в політичному плані часто протистояли як турецькому впливу з півдня, так і домінації ногайських кланів з півночі.
Етногенез татів – дуже складний, у ньому брали участь десятки народів та їх нащадків, що коли-небудь населяли кримські гори і передгір’я.
Включно з останніми скіфами і таврами, сармато-аланськими племенами, готськими та гунськими завойовниками, хазарами, аварами, уграми, печенігами і десятками інших племен.
Антропологи вказують на європеоїдні риси татів, причому, відмінні від середземноморського, притаманного ялибойцям.
Північна група кримських татар – ногайці, з власним степовим діалектом – формувалась на теренах степового Криму та прилеглих до нього історичних земель: Буджак, Єдісан, Джамбойлук, Єдичкуль, Кубань (з них остання – за межами сучасної України).
Після знищення Кримського ханства (1783) його материкові землі були швидко колонізовані росіянами і українцями,
а кримські татари продовжували жити ізольованою групою всередині Криму, аж до початку ХХ ст. зберігаючи кількісну перевагу на півострові.
Ногайська частина етносу найбільш була схильна до міграцій,
по-перше, тому що її землі підлягали найбільшій колонізації,
по-друге через напівкочовий уклад,
і нарешті через традиційні та особисті зв’язки з іншими регіонами.
Якщо в середині XVIII ст. кримських татар було понад 400 тис., а одразу після анексії – не було і 200 тис., це означає еміграцію в Османську імперію, насамперед, степовиків-ногайців.
Так само, в другій половині ХІХ ст. кількість кримських татар в Криму упала від 240 тис. до ледь повних 100 тис. (1859 – 1865 рр.) через еміграцію після Кримської війни,
і тут також ключову частку мігрантів складали ногайці.
На початок ХХ ст. степовики складали все ще потужну частку народу – близько 20%.
Попри свою чисельність, кримські ногайці ніколи не робили заявку на літературну мову на основі свого діалекту.
Ногайські діалекти відрізняються сильним початковим «дж».
Існує жарт, як степняки дж-кають:
— «Джанкой джолында джавун джавгъанда джылан джерде джылап джата»
(літературною вимовою це б звучало так:
— «Джанкой ёлунда ягъмур ягъгъанда йылан ерде агълап ята»
– «На джанкойській дорозі, коли йде дощ, змія лежить на землі та плаче»). 🙂
.
Південно-бережні ялибойці говорили на діалекті, генетично близької до огузької групи та сучасної літературної турецької.
Це певною мірою проливає світ на етногенез, адже територія Ялибойлю співпадає із зоною османських володінь в Криму, яка майже не була під владою кримських ханів.
Ще раніше тут були генуезькі, венеціанські і грецькі колонії.
Це відбилось і на генетичному походженні ялибойців, і на рисах їхньої мови.
Наприклад, суто італійське перетворення м’якого «к» на «ч», лексика збагачена словами грецького та італійського походження.
В політичній площині ялибойці довгий час залежали від влади султана, а не ханів, часто ставали на бік претендента на трон, якого затвердила Порта, в протиставлення кандидату від степовиків, і це також накладало відбиток на окремішність субетносу.
Протягом ХІХ століття, коли Крим вже був єдиною провінцією, південнобережні татари поклали свого діалекту в основу всієї кримськотатарської літературної норми.
Кульмінації цей процес досяг за діяльності просвітника Ісмаїла Гаспринського – він розробив абетку і граматику, яка на його думку була універсальна не тільки для всіх кримських татар, але й для більшості тюркських мов світу.
.
Зі встановленням радянської влади абетку-арабицю Гаспринського було скасовано, а норма літературної мови була переглянута на користь середньо-кримського діалекту, розповсюдженого в провінції Орта-Йолак («Середня полоса»), яким користувались гірські і передгірські татари – тати.
Остаточно перехід до літературної норми завершився із переходом з латиниці на кирилицю.
Тати говорили на мові середній поміж огузькими і кипчацькими говорами.
За часів ханства вони становили більшість осідлого населення Криму, були ближчі до хана та його двору, в політичному плані часто протистояли як турецькому впливу з півдня, так і домінації ногайських кланів з півночі.
Етногенез татів – дуже складний, у ньому брали участь десятки народів та їх нащадків, що коли-небудь населяли кримські гори і передгір’я.
Включно з останніми скіфами і таврами, сармато-аланськими племенами, готськими та гунськими завойовниками, хазарами, аварами, уграми, печенігами і десятками інших племен.
Антропологи вказують на європеоїдні риси татів, причому, відмінні від середземноморського, притаманного ялибойцям.