don_katalan

Igor Shayevich ·
Зацікавився концептуальною творчістю Соні Морозюк.
Знаєте, колись давно, коли японці готувалися до свого економічного наступу там були школи для комівояжерів, менеджерів по просуванню продукції і т. п.
І в них був предмет, по якому навіть здавали залік.
Називався він якось так приблизно -"Забудь про сором".
А ми з вами добре пам'ятаємо, що в ті далекі часи, до початку глобалізації та аутсорсингу, коли "японську техніку" почали збирати мексиканськими чи то малайзійськими руцями, японські товари були супершикарними.
Але ж бачите - навіть для просування товарів такого екстраякісного рівня треба забувати про сором.
А ось в просуванні морозюковської продукції на одній тільки відсутності сорому не виїдеш.
Тут безумовно треба, по-перше, мати вже підготовлену, розм'ягчену попередніми нахалюгами-першопроходцями авдиторію.
По-друге, треба бути не просто безсоромним, а мати таку хуцпову, мурову, чавунну наглість.
Щоб надуваючи щоки та вивалюючи на лоба очі кричати на скептиків - "Ви що, не розумієте сучасне мистецтво!!! З якого села ви сюди приїхали.
Це ж експериментальний стиль!!! Художниця сенсів!!! Митець вашого серця!!!
Вашого, тупі недорозвинуті довбограї!!!"
По-третє, безумовно треба мати певну клаку. Середовище таких самих нахаб-шарлатанів, які або готові форсити любе лайно "за долю малую" чи то взагалі за коктейль на експозиції.
Або таких що займаються перехресним запиленням - сьогодні ти рекламуєш мою "мазню", завтра я твоє гівно.
Добродіям, які і після цього продовжують сумніватися треба агресивно затикати писки заявами типу -Гроші за першу продану картину відправлені на фронт. Пораненим, хворим, інвалідам, сиротам, жертвам глобального потепління...
Перевірено - це шикарно працює.
Особливо якщо клоака миттєво підтримає багатоголосим, традиційним - "Та як ви смієте!!!".
В принципі це і є так би мовити необхідні і теоретично достатні секрети успіху.
Але. Але. Але.
В персональному випадку концептуальної миткині Соні Морозюк, враховуючи її творчі особливості, навіть все вищевказане на "бюджетному" рівні може не проканати.
Тому треба придбати собі папіка або "нареченого" з купою бабла на розкрутку.
Бажано провінційного лошару, який може купитися на заманухи, типу - я відома в столичних колах постмодернистська, концептуальна миткиня, в мене є персональні блоги, зі мною не соромно в Венеції, а ще я в ліжку сквиртую..
Безумовно серьозного корупціонера, великого бюджетного крадія.
Бо знайти ідіота, який погодиться вкласти свої кревно зароблені майже нереально.