Diana Makarova · NO OLIV'YE!!!

[don_katalan]

В мережі пронісся регіт над чиїмось волонтерським звітом. Звіт був маленьким, але пишно оформленим. І понеслось:
- Та ми тонами тягаємо і то не рахуємо!
- А ми мільйони опрацьовуємо, а не оці крихти, що вони запостили!
Волонтери мірялись. Таке буває. Потім хтось прийшов і пояснив, що це звіт одного з крупних фондів. Просто один з їхніх звітів. Комусь стало незручно. Комусь не стало.
А хтось з волонтерів написав:
- Нічого поганого в жодному звіті не буває і не може бути.
І це було сказано смачно і влучно.
Бо ключовим тут було - волонтерський звіт. Який має бути. І які далеко не завжди бувають у волонтерів, скажімо щиро.
Ок, волонтери дали в штангу, осміюючи фонд-мільйонник за один з прохідних маленьких звітів. Ок, це був фонд-мільйонник.
А якби це дійсно був маленький фонд? А якби це була маленька група волонтерів, які зібрались і допомогли фронту чим могли? Як би вони сприйняли цей регіт над їхнім звітом?
- Дивіться, дивіться, вони звітуються за три коробки памперсів!
- Ой, гля, який пишний звіт для нещасних кількох тисяч гривень!
Некрасиво, люди.
Бо на цих маленьких волонтерських групах, та ще й таких, які чесно звітуються по витрачених грошах:
- у соцмережах
- перед сусідами в домовому чаті
- перед односельцями
- перед колегами за спільний збір підприємства для фронту
на них, цих людях Країни Волонтерів, і тримається наш фронт. Бо ніколи він не втримався б на Притулах, Стерненках і Повернисях. Бо оці невеликі групи, окремі громадяни, маленькі волонтерські фонди - є платформа нашого загального волонтерства. І ви над ними теж смієтесь, розмахуючи тисячами доларів, мільйонами гривень, колонами машин і горами коптерів, які особисто ви відправили на фронт.
А вони не змогли. Тож відправили скільки змогли. А ви осміяли.
Некрасиво.
... але над чимось сміятись можна і треба.
Треба реготати, треба ридати, треба зупиняти, бо скільки ж можна? ну, скільки можна, люди?
Ось є група волонтерів.
Ось вони представили в мережу звіт про свою роботу і навіть журналістів покликали, щоб ті зробили зубодробильний репортаж. І ті таки зробили.
То що ж смішного в цій волонтерській роботі?
Смішна тут марна праця. Смішно і обурливо те, що велика група людей зібралась, вклала гроші й труд в те, ЩО ФРОНТУ НЕПОТРІБНО
І не було потрібно.
Викинуті гроші. Викинуті трудові години. Поглажене і викохане почуття поваги до самойо себе. Ось ми які. Ось ми наварили, нарізали і повезли на фронт тону олів'є. Тону!
... цікаво, як почуваються ці волонтери, коли вони привозять олів'є до располаги, а їм кажуть:
- О, волонтери. Якраз до столу. Сідайте, поїжте, ви, мабуть, втомились. Ми сьогодні з пацанами затіяли олів'є. Хочете олів'є?
О, я багато б дала, щоб побачити таку картину. Вона цілком можлива. Бо найсмачніше олів'є я завжди їла на фронті. Там завжди вважалось хорошим тоном пригостити волонтерів чимось смачним. До нашого приїзду, наприклад, завжди намагались приготувати олів'є.
Цікаво, чи розуміють ці олів'є-волонтери, що ото воняє за хатою, де располага? А то свалка зацвівших пасок, пліснявих вареників, прокисшого олів'є - тобто, всього того НЕПОТРІБНОГО, що везуть і везуть сердобольні на фронт.
Ни нада.
От ни нада.
Просили пацани й дівчата, дядьки й жінки просили, всі, хто воює просив, і ми вас просимо.
НИ НАДА ОЛІВ'Є НА ФРОНТ!
перепрошую за кількість капслоку. В інтернеті це трактується як крик. Так, це і є крик.