don_katalan

Diana Makarova
а мій знайомий у 2016 році отримав землю, зайшовши до місцевої адміністрації з запалом. Навіть не згранатою. Він просто поклав запал на стіл. І йому одразу дали землю.
Йому одразу дали землю, яку він мав отримати і так, просто місцева адміністрація не хотіла давати цю землю ветеранам АТО.
Господи, він просто зайшов і поклав на стіл штучку, яка і особливої загрози не несла. І йому одразу дали землю. А так не давали. І не дали б. Хоча він мав всі права на неї. Права, які йому обіцяла держава.
Невже молодець мій знайомий і невже він ок?
Ох. Не ок, а ох. От що тоді я сказала, коли взнала про цю історію. Але в мого знайомого є земля. І він на ній будується. І хоче висадити сад.
А без запала в мого знайомого не було б землі.
До речі, після випадку з моїм знайомим та адміністрація почала виділяти землю іншим ветеранам АТО.
АТО - це була така собі антитерористична операція. Цією назвою свого часу заміняли сором'язливо слово - ВІЙНА
це на випадок, якщо ви не знаєте.
Хоча мої френди всі знають.
І я просто розповіла цю історію. От просто - взяла й розповіла. Ні про, ні контра. ні плюс, ні мінус. Ні добре, ні погано. От просто дискретний відрізок, просто історія.
Але в мого знайомого є земля.
Яку він точно заслужив. Бо він насправді був не просто знайомим, а був і є другом. І бачить бог, а я так точно бачу, скільки часу він провів в госпіталях після тих клятих поранень і контузій в АТО.
Шо кажете?
Ага, ага. У кожного з нас тепер вже є багато таких знайомих. Друзів. Рідних.
Полетять, полетять гранати. Ця була першою.
Та навіть не першою.