Будьте прокляті всі росіяни до останнього
Dec. 15th, 2023 10:15 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПочитал днем тезисы прямой линии Путина.
Те, кто ожидал восстаний возмущенного российского народа, примите мои поздравления. Вы по-настоящему наивные люди.
Он отправит в мясорубку столько сотен тысяч человек, сколько захочет. А народ будет аплодировать и любить его пуще прежнего.
Или безмолвствовать со страху.
Мы имеем дело с государством-монстром, населенным ZoмбироVанным народом. Народом, готовым скармливать Ваалу своих детей.
Удивительно, как мы разошлись с ними за 30 лет отдельного житья. Не скажу, что мы изжили совок - это было бы враньем, не изжили. Но у нас совершенно другая концентрация рабства и конформизма в массе. На порядок меньшая.
Он же, в принципе, ничего не сказал. 4 часа лапши на уши и все довольны.
Король даже не голый, господа. Он, как говорил Немцов, ебнутый. Но мил народу именно таким!
Помните: кпждый народ имеет того правителя, которого заслуживает.
Когда будете в очередной раз паплюжить Зеленского или Порошенко, посмотрите на Путина. Посмотрите и поймите: наши, какими бы мудаками они не были, в тысячу раз лучше, умнее и человечнее, чем сидящее в Кремле существо.
И свита наша честнее и порядочнее, как бы странно это не звучало.
Да, у нас бардак, срач и какафония. Это ужасно.
Но там все мертвое. Мертвое, засохшее и воняет.
По мне, так лучше бардак. Его можно перестроить. Есть надежда.
Но не возведешь дом среди могил. Исключено.
(Ян Валетов)
=====
Alexandra Kondrasheva
Я розмовляю з людьми. Оператор знімає. Нам важливо зробити "місток" в українську реальність для іноземних благодійників. Літня пані говорить так щиро та сильно про речі, що мої вуха хотіли б не чути. Мені фізично боляче слухати це, хоча така моя буденність, і сьогодні я бесконтрольно плачу. Мені здається, що коли жінка проклинає росіян, то я - немов підсилювач сигналу вайфай - можу пропустити це крізь себе та передати "на батьківщину". Я сприймаю її слова не як жертва російської агресії і громадянка України, а як частина нації нелюдей, народжена там і вихована. Я ніколи не зможу позбутись комплексу провини. І я ніколи не зможу зтерти своє минуле ТАМ. Усвідомлюючи це, продовжую слухати, і десь на задвірках свідомості спливає полохливе припущення про те, що моя роль тут невипадкова.
- Як ви жили у Попасної? Ким було ваше життя до війни?
- Прекрасним. Наше життя було повним, цікавим та комфортним. Ми мали все - це зараз я так розумію - і навіть більше. В нас була велика тепла квартира і будинок-дача. Робота, що приносила задоволення та дохід. Маленька онучка, яка давала надію на мабйтню спокійну старість. Здорові діти.
Ми жили у своєму щасливому колі в найкращому місті на землі.
А в 2014 році наш будинок опинився в 4 км від "ЛНР". Життя втратило спокій, ми могли тижнями сидіти в підвалах. Потім звиклі до вибухів та стрільби і могли вже відрізнити, це "вони" - у нас, чи наші - в "них". Наші військові в місті давали відчуття захисту. Ми продовжували життя і в цих умовах, враховуючи, що нам пощастило не опинитись в окупації надовго. Їздили в Бахмут та Севєродонецьк до рідних в гості. Займались волонтерством. Парцювали. Звиклі.
А в 2022 році росіяни прийшли і по нас. Я пам'ятаю, що вони взяли у кільце мій будинок. Я хотіла пройти, а один "мальчік" підняв автомат і каже: "Я тебя тут сейчас уложу". Я йому у відповідь "Чи ти не маєш таку саму маму вдома?" А в нього в очах лише лють. Звіри і ті мають щось більше. А ці нелюді - не мають.
І потім були вибухи, і вони забрали життя моєї невістки - мами маленької онучки Лєри. І потім знов місяці у підвалах, лише Севєродонецьку. І потім ми довго бігли, їхали, виживали, поки не опинились у безпеці.
Мені 70 років, і я виховую онучку-сироту Будьте прокляті всі росіяни до останнього. Ви прийшли і забрали в нас усе. Ви - нелюді, і розплата буде неминуча..."
Те, кто ожидал восстаний возмущенного российского народа, примите мои поздравления. Вы по-настоящему наивные люди.
Он отправит в мясорубку столько сотен тысяч человек, сколько захочет. А народ будет аплодировать и любить его пуще прежнего.
Или безмолвствовать со страху.
Мы имеем дело с государством-монстром, населенным ZoмбироVанным народом. Народом, готовым скармливать Ваалу своих детей.
Удивительно, как мы разошлись с ними за 30 лет отдельного житья. Не скажу, что мы изжили совок - это было бы враньем, не изжили. Но у нас совершенно другая концентрация рабства и конформизма в массе. На порядок меньшая.
Он же, в принципе, ничего не сказал. 4 часа лапши на уши и все довольны.
Король даже не голый, господа. Он, как говорил Немцов, ебнутый. Но мил народу именно таким!
Помните: кпждый народ имеет того правителя, которого заслуживает.
Когда будете в очередной раз паплюжить Зеленского или Порошенко, посмотрите на Путина. Посмотрите и поймите: наши, какими бы мудаками они не были, в тысячу раз лучше, умнее и человечнее, чем сидящее в Кремле существо.
И свита наша честнее и порядочнее, как бы странно это не звучало.
Да, у нас бардак, срач и какафония. Это ужасно.
Но там все мертвое. Мертвое, засохшее и воняет.
По мне, так лучше бардак. Его можно перестроить. Есть надежда.
Но не возведешь дом среди могил. Исключено.
(Ян Валетов)
=====
Alexandra Kondrasheva
Я розмовляю з людьми. Оператор знімає. Нам важливо зробити "місток" в українську реальність для іноземних благодійників. Літня пані говорить так щиро та сильно про речі, що мої вуха хотіли б не чути. Мені фізично боляче слухати це, хоча така моя буденність, і сьогодні я бесконтрольно плачу. Мені здається, що коли жінка проклинає росіян, то я - немов підсилювач сигналу вайфай - можу пропустити це крізь себе та передати "на батьківщину". Я сприймаю її слова не як жертва російської агресії і громадянка України, а як частина нації нелюдей, народжена там і вихована. Я ніколи не зможу позбутись комплексу провини. І я ніколи не зможу зтерти своє минуле ТАМ. Усвідомлюючи це, продовжую слухати, і десь на задвірках свідомості спливає полохливе припущення про те, що моя роль тут невипадкова.
- Як ви жили у Попасної? Ким було ваше життя до війни?
- Прекрасним. Наше життя було повним, цікавим та комфортним. Ми мали все - це зараз я так розумію - і навіть більше. В нас була велика тепла квартира і будинок-дача. Робота, що приносила задоволення та дохід. Маленька онучка, яка давала надію на мабйтню спокійну старість. Здорові діти.
Ми жили у своєму щасливому колі в найкращому місті на землі.
А в 2014 році наш будинок опинився в 4 км від "ЛНР". Життя втратило спокій, ми могли тижнями сидіти в підвалах. Потім звиклі до вибухів та стрільби і могли вже відрізнити, це "вони" - у нас, чи наші - в "них". Наші військові в місті давали відчуття захисту. Ми продовжували життя і в цих умовах, враховуючи, що нам пощастило не опинитись в окупації надовго. Їздили в Бахмут та Севєродонецьк до рідних в гості. Займались волонтерством. Парцювали. Звиклі.
А в 2022 році росіяни прийшли і по нас. Я пам'ятаю, що вони взяли у кільце мій будинок. Я хотіла пройти, а один "мальчік" підняв автомат і каже: "Я тебя тут сейчас уложу". Я йому у відповідь "Чи ти не маєш таку саму маму вдома?" А в нього в очах лише лють. Звіри і ті мають щось більше. А ці нелюді - не мають.
І потім були вибухи, і вони забрали життя моєї невістки - мами маленької онучки Лєри. І потім знов місяці у підвалах, лише Севєродонецьку. І потім ми довго бігли, їхали, виживали, поки не опинились у безпеці.
Мені 70 років, і я виховую онучку-сироту Будьте прокляті всі росіяни до останнього. Ви прийшли і забрали в нас усе. Ви - нелюді, і розплата буде неминуча..."