Borys Babin · Деонтологія трибуналу

[don_katalan]

Я дуже давно не був у «Парковому»
Та з нагоди конференції «Спецтрибунал щодо злочину агресії проти України. Правосуддя, що здійсниться» ця чаша мене не оминула.
Певні речі в Україні не змінить мабуть ніщо; це особливий стиль заходів від того Офісу, що просто «Офіс», та й правосвідомість наших вельмишановних високопосадовців.
Тому такого багатого матеріалу виключного значення для завдань юридичної антропології я давно не отримував, й наразі моя наукова спрага задоволена надовго.
По суті заходу вже є офіційні заяви у телеграмканалах, тому не буду забирати хліб у їх операторів та напишу про те що вважаю найважливішим із почутого.
Думаю не є великою таємницею, що концепцію спецтрибуналу щодо агресії у Офісі із самого початку лобіював пан Андрій Смірнов; логічно що він був й основним актором нинішньої конференції у «Парковому».
Пан Смірнов констатував, що наразі ключові партнери України, США Великобританія, Франція та Німеччина, стоять на позиції «інтернаціоналізованого трибуналу» й що основний практичний діалог триває про те, у якій власне національній юрисдикції, у якій країні він відбудеться.
Бо як каже капітан очевидність, для такого трибуналу в Україні, що діяв би за українським законами та за договорами про правову співпрацю з партнерами, слід міняти Конституцію, а до Перемоги це надважкий квест.
Пан Смірнов додав, що «під утворення» такого «зарубіжного трибуналу» партнери пропонують й резолюції міжнародних організацій; вірогідну країну юрисдикції трибуналу я на заході не почув.
Причини того що інші, «більш міжнародні» варіанти не отримали за рік обговорень бодай форми проекту міжнародного договору пан Смірнов пояснив «спецоперацією агресора щодо дискредитації спеціального трибуналу» та вказав що на його думку «доктрина міжнародного права є заручником геополітики».
Також пан Смірнов вказав, що він не хоче щоб вирок путіну та його поплічникам був іменем України, а хоче щоб він був від імені усього світу; при цьому в якості практичного результату роботи спеціального трибуналу пан Смірнов бачить «обмеження географії пересування» путіна.
Ну а я в якості утилітарного практичного результату від того що я почув, а радше не почув від пана Смірнова, було питання Римського статуту; від оголошених ним стосовно Міжнародного кримінального суду тез у мене склалося чітке враження, що ратифікації Статуту Україною у період роботи нинішньої команди Офісу не буде.
Після доволі відвертого пояснення позиції пана Смірнова ним особисто із очевидних підстав я не витрачатиму час читачів на цитати інших вітчизняних посадовців, які навідалися до «Паркового». Дозволю собі згадати лише виступ Нобелівської лауреатки пані Олександри Матвійчук та її слова про те, що «трибунал не має бути емоційною реакцією на агресією».
Думаю що й пані Матвійчук й інші правозахисники мають у вимірі оцінки поточної ситуації щодо трибуналу певні деонтологічні позиції; я звісно так вважаю не через аналогію із собою, але й прочитавши сьогодні від фронтовика Олега Сенцова що «про війну треба врати, або мовчати, бо правда нікому не сподобається».
Думаю що це стосується й війни юридичної, а тому я прислухаюся до поради відомого світові режисера та помовчу. Добре, що роботи у чинних та наявних мінародних інституціях з протидії агресорові надбагато.
Це полегшує мовчання та покращує стан думок.