Diana Makarova · Я нарешті зрозуміла.

[don_katalan]

Все було так просто і відповідь лежала на поверхні, я її просто не шукала. Тепер нарешті зрозуміла. Зараз обов'язково запишу і далі піду спати. Бо забуду ж
Я ж думала, ну що мене гризе? Дев'ять років, скоро десять, гризе й гризе. Щось розбивало мою цілісність, руйнувало мене. Примушувало з тугою обертатись назад, за чимось жалкувати.
А от що.
Я ж коли прибігла на Майдан, то думала, все ж тимчасово. "Вибачте за тимчасові незручності, ремонтуємо країну" - був напис на барикаді.
Ну, переможемо, та ні, навряд, швидше програємо, адже що там нас, жменька, а проти нас система. Думала і все ж боролась до останнього.
О, перемогли.
Потім я думала - ну, ми швиденько звільнимо Крим. Ах ні. Ну, ладно, звільнимо спочатку Слов'янськ, потім Луганськ.
Потім Донецьк.
Потім Дебальцеве...
Та ну ладно.
Ну, колись же я повернусь до нормального довоєнного життя! Все ж тимчасово. Нічого, ми потерпимо і ще трішечки попрацюємо до скону.
Ми жили серед волонтерських складів і на фронті. Нічого, ми себе втішали. Це тимчасово.
Потім експансія. Звичайно, це було тимчасово. Ми гасали країною й фронтами, ми жили в машині. Нічого, це все тимчасово. Ось переможемо і все повернеться. Все буде як раніше...
Сьогодні, чомусь після чернігівського обстрілу, можливо, він впав останньою краплею - я раптом зрозуміла.
Немає тимчасового.
Це все і є твоє життя. Воно таке. Це не ти увійшла в двері тимчасової кімнати, ні. Просто твоє життя одного разу змінилось. Між іншим, назавжди.
Нічого не повернеться.
Навіть коли ми переможемо - нічого вже не повернеться. Більш того, коли ми переможемо - війна не скінчиться. Принаймні для тих, хто давно на цій війні. Тому забудь про тимчасове.
Це все.
Твоє.
Життя.
Таке як є. Не гірше, ніж в тієї, ким ти була, аж доки не ступила на Майдан. А навіть краще.
І стало мені добре.
І подумала я - що ж, здрастуй, цілісність. Нарешті ти прийшла.
Немає тимчасового, народ, заволала я радісно. Наші життя змінились.
Назавжди.
Ну, таке життя. На грані смерті геть у всих. Не життя, а казна що. Сама боротьба. Але коли вважати це тимчасовим - це слабкість. Ти розслабляєшся, поринувши у мрії, що все буде як раніше. Ти думаєш - О, давно не було обстрілів. А давайте робити вигляд, що ми повернулись до минулого довоєнного життя, а давайте!
а не давайте...
Не допускайте тимчасової слабкості. Мрій, що ця війна - щось тимчасове. Ні.
Це тепер наше життя.
Надовго.
Для таких старих як я, можливо, назавжди.
Для вас просто надовго.
Так надовго, що треба забути слово - тимчасово.
І коли ви це зрозумієте - прийде цілісність і прийде сила.
Амінь, йопта.
Фото Костя Андрійович