![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
коли юрист веде ваші справи, він знає, що всі люди сволочі, і апелювати слід до нижчих інстинктів. Власне, тим він мусить відрізнятися від політика, журналіста, громадського діяча (і коли такої відмінності нема, тим гірше суспільству).
Красиві слова і доводи юрист у суді прибереже для третьої сторони: суддів, присяжних, журналістів.
Коли ж він веде справи проти організації або людини, то не чекає від тої сторони нічого з розряду високої мотивації.
Він не скаже їм: "Відмовтесь від позову, бо це ницьо!"
Проте він може сказати: "Відмовтесь, а інакше ми подамо ще два зустрічні позови", "покажемо ваше особисте життя", "виграємо суд без мирової угоди".
Щось схоже слід тримати в голові щодо торгу з московитами.
Підкреслю, з московитами, а не з їхнім чокнутим фюрером.
Зараз це робиться стихійно та інтуїтивно, в різнобій.
Спробую інвентаризувати це та показати, як може працювати системно, злагоджено.
1. скасування мос. культури
процес йде, він проводиться на емоціях.
Марно апелювати до вищих чуств московита - "погляньте самі, яка в вас завойовницька культура, які кровожерні толстоєвскіє, які імперські пушкіни".
Ці слова слід приберегати до третьої сторони та потенційних жертв (наприклад, наші діти, що можуть спокуситися на гарний фоліант або добре запакований інтернет-формат).
Московит же має чути від нас приблизно наступне.
"Ваша культура дискредитована. Ваш човен тоне. Спасутса нємногіє".
Він має чути, що його особисте благополуччя залежить від того, чи буде він асоціюватися з тим що ще вчора звалося "велика така-то культура".
Егоїзм діє краще за патос.
Смєкалочька вкорінена в московитів значно глибше ніж совість та логіка.
Серед московитів кожен другий, - практично, всі, в кого тато-мамо не підкинули його в дєтдом або не були такими алкашами чи наркоманами, що лика не в'яжуть, - має звичку похвастатись, що "какой только крові во мнє нє намєшано".
Зараз не буду шукати причини, чому це виголошується з самолюбуванням.
Просто фіксую як факт, що буде корисним в подальшому.
Зараз це примітивний сентименталізм, який завершується зовсім нелогічним висновком:
"Мама гречька, папа кавказєц, дєд естонєц, а сам я московит".
Бути московитом для нього - привилей, бо так каже нижчий інстинкт: московитів на московії "при прочих равних" менше б'ють.
А подеколи можна і з високої табуретки покричати на інших, менш московизованих.
Коли ж ми показуємо московитові, що бути московитом не зручно, не статусно, від цього тільки одні проблеми
то слід мати на увазі:
наша потенційна авдиторія - це мінімум половина московитів.
Це ті, хто мають в умі якусь іншу ідентифікацію, тільки раніше чи соромилися її, чи виставляли як родзинку своєї уникальності.
А в принципі кров не має значення.
Та половина московитів, яка не має "бабушкі ізо Львова", "дедушкі із Естонії" та "папи почьті калмика", вона в разі потреби просто вигадає ту, другу, іншу ідентифікацію.
Наша задача - давити на те, що пошук такої ідентифікації скоро стане життевою потребою.
Словосполучення "врємя такоє наступает" московит розуміє як ніхто.
2. відповідальність регіонів.
Як відомо точно, всі регіони РФ несуть свою лєпту в тортури, вбивства, бомбіжки і крадіжки в Україні.
Зараз їхні губернатори навіть змагаються в цьому.
Але після поразки буде співати кожна область іншу пісеньку.
"Ми не хотіли, нас примусили"
врємя такоє било ітд.
Бити на совість тут безсмислено.
Сьогодні він каже що вб'є тебе, а завтра - що не хотів вбивати і був серцем проти. А коли побачить, що проканало, нахабно додасть: "хотіли б - вбили б".
А от егоїзм колективний не менш корисна штука, ніж егоїзм індивидуальний, описаний пунктом раніше.
Ми маємо дати натяк - благо в нас повно говорячих голів, які ніби трепляться від імені держави, а насправді ні за що не відповідають.
Московити вірять їм, бо в них ті хто чешуть це ого-го, людям таким "довірено", вони близькі к тілу, інсайдери.
В сенсі, вірять в поінформованість.
Незачім їм знати, що типовий блогер заглибений в політичні кулуари не більше ніж автор тих рядків,
а про те що в нас немає в принципі кулуарів, де все вже вирішено, московитові знати і зовсім не потрібно.
І от колективному московитові кажуть:
- Та область, ріспубліка, край, район, який перший відділеться від РФ, матиме пільгу по репараціях, контрибуціях та анексіях.
Коротше, це гра де на 81 ігрока тільки 1 пара тапок.
Хто перший встромив ноги в тапки - той виграв.
Цей суто егоїстичний мотив подіє на регіональні еліти значно більше за всі міркування етичного характеру.
Більше того, він подіє і на населення.
Цю тезу, звичайно, будуть лаяти, висміювати, глумливо цитувати, обігрувати з іронично піднятою бров'ю.
Але будуть поширювати.
А тапки і справді одні.
Якщо до них ломанеться одразу кілька, то вони вже не дістануться нікому.
Але вони ломануться.
І ми маємо їх до цього готувати.
коли юрист веде ваші справи, він знає, що всі люди сволочі, і апелювати слід до нижчих інстинктів. Власне, тим він мусить відрізнятися від політика, журналіста, громадського діяча (і коли такої відмінності нема, тим гірше суспільству).
Красиві слова і доводи юрист у суді прибереже для третьої сторони: суддів, присяжних, журналістів.
Коли ж він веде справи проти організації або людини, то не чекає від тої сторони нічого з розряду високої мотивації.
Він не скаже їм: "Відмовтесь від позову, бо це ницьо!"
Проте він може сказати: "Відмовтесь, а інакше ми подамо ще два зустрічні позови", "покажемо ваше особисте життя", "виграємо суд без мирової угоди".
Щось схоже слід тримати в голові щодо торгу з московитами.
Підкреслю, з московитами, а не з їхнім чокнутим фюрером.
Зараз це робиться стихійно та інтуїтивно, в різнобій.
Спробую інвентаризувати це та показати, як може працювати системно, злагоджено.
1. скасування мос. культури
процес йде, він проводиться на емоціях.
Марно апелювати до вищих чуств московита - "погляньте самі, яка в вас завойовницька культура, які кровожерні толстоєвскіє, які імперські пушкіни".
Ці слова слід приберегати до третьої сторони та потенційних жертв (наприклад, наші діти, що можуть спокуситися на гарний фоліант або добре запакований інтернет-формат).
Московит же має чути від нас приблизно наступне.
"Ваша культура дискредитована. Ваш човен тоне. Спасутса нємногіє".
Він має чути, що його особисте благополуччя залежить від того, чи буде він асоціюватися з тим що ще вчора звалося "велика така-то культура".
Егоїзм діє краще за патос.
Смєкалочька вкорінена в московитів значно глибше ніж совість та логіка.
Серед московитів кожен другий, - практично, всі, в кого тато-мамо не підкинули його в дєтдом або не були такими алкашами чи наркоманами, що лика не в'яжуть, - має звичку похвастатись, що "какой только крові во мнє нє намєшано".
Зараз не буду шукати причини, чому це виголошується з самолюбуванням.
Просто фіксую як факт, що буде корисним в подальшому.
Зараз це примітивний сентименталізм, який завершується зовсім нелогічним висновком:
"Мама гречька, папа кавказєц, дєд естонєц, а сам я московит".
Бути московитом для нього - привилей, бо так каже нижчий інстинкт: московитів на московії "при прочих равних" менше б'ють.
А подеколи можна і з високої табуретки покричати на інших, менш московизованих.
Коли ж ми показуємо московитові, що бути московитом не зручно, не статусно, від цього тільки одні проблеми
то слід мати на увазі:
наша потенційна авдиторія - це мінімум половина московитів.
Це ті, хто мають в умі якусь іншу ідентифікацію, тільки раніше чи соромилися її, чи виставляли як родзинку своєї уникальності.
А в принципі кров не має значення.
Та половина московитів, яка не має "бабушкі ізо Львова", "дедушкі із Естонії" та "папи почьті калмика", вона в разі потреби просто вигадає ту, другу, іншу ідентифікацію.
Наша задача - давити на те, що пошук такої ідентифікації скоро стане життевою потребою.
Словосполучення "врємя такоє наступает" московит розуміє як ніхто.
2. відповідальність регіонів.
Як відомо точно, всі регіони РФ несуть свою лєпту в тортури, вбивства, бомбіжки і крадіжки в Україні.
Зараз їхні губернатори навіть змагаються в цьому.
Але після поразки буде співати кожна область іншу пісеньку.
"Ми не хотіли, нас примусили"
врємя такоє било ітд.
Бити на совість тут безсмислено.
Сьогодні він каже що вб'є тебе, а завтра - що не хотів вбивати і був серцем проти. А коли побачить, що проканало, нахабно додасть: "хотіли б - вбили б".
А от егоїзм колективний не менш корисна штука, ніж егоїзм індивидуальний, описаний пунктом раніше.
Ми маємо дати натяк - благо в нас повно говорячих голів, які ніби трепляться від імені держави, а насправді ні за що не відповідають.
Московити вірять їм, бо в них ті хто чешуть це ого-го, людям таким "довірено", вони близькі к тілу, інсайдери.
В сенсі, вірять в поінформованість.
Незачім їм знати, що типовий блогер заглибений в політичні кулуари не більше ніж автор тих рядків,
а про те що в нас немає в принципі кулуарів, де все вже вирішено, московитові знати і зовсім не потрібно.
І от колективному московитові кажуть:
- Та область, ріспубліка, край, район, який перший відділеться від РФ, матиме пільгу по репараціях, контрибуціях та анексіях.
Коротше, це гра де на 81 ігрока тільки 1 пара тапок.
Хто перший встромив ноги в тапки - той виграв.
Цей суто егоїстичний мотив подіє на регіональні еліти значно більше за всі міркування етичного характеру.
Більше того, він подіє і на населення.
Цю тезу, звичайно, будуть лаяти, висміювати, глумливо цитувати, обігрувати з іронично піднятою бров'ю.
Але будуть поширювати.
А тапки і справді одні.
Якщо до них ломанеться одразу кілька, то вони вже не дістануться нікому.
Але вони ломануться.
І ми маємо їх до цього готувати.