don_katalan

Михаил Кальницкий
Від початку повномасштабного вторгнення російських агресорів відбуваються стрімкі зміни в топонімії столиці України. Кількість перейменованих з минулого року вулиць, провулків, площ, проспектів склала вже сотні три.
Одразу хотів би звернути увагу на те, що в основу цього процесу покладено рішення Київради від 15.04.2022 р., яким на час дії воєнного стану було призупинено затверджений раніше Порядок найменування об’єктів міського підпорядкування. Від перейменувань вулиць, площ тощо відсторонили наявну в Києві комісію з питань найменувань; натомість було створено нову «експертну топонімічну робочу групу», котра й супроводжує хвилю перейменувань. Кияни можуть брати участь у рейтинговому голосуванні щодо нових назв за допомогою застосунку «Київ Цифровий»; результати опрацьовує «робоча група».
У такий спосіб процедуру зміни назв було істотно спрощено і прискорено. Це, мабуть, допомогло забезпечити відповідні кількісні показники у справі перейменувань. Власне, з багатьма змінами цілком можна погодитися. Серед скасованих топонімів було чимало випадкових, чужорідних у нашому місті. У ряді випадків, до речі, реалізовано пропозиції, схвалені комісією з питань найменувань ще до початку повномасштабної війни. Але, як усім зрозуміло, поспіх і кампанійщина не гарантують оптимальних результатів. А топонімія – річ делікатна.
На мою особисту думку, до частини наданих останнім часом найменувань виникають неминучі запитання. Для початку спробую розглянути чи не найбільш помітний приклад. Адже йдеться про магістраль завдовжки близько 12 кілометрів.
Півроку тому, рішенням від 9 лютого 2023 року, Київрада перейменувала проспект Перемоги на Берестейський проспект. У відповідному рішенні говориться: «Повернути проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом’янському районах міста Києва історичну назву «проспект Берестейський»».
Якщо бути буквоїдами, то перед тим, як у 1985 році з’явився проспект Перемоги, до якого причепили останній квартал бульвару Тараса Шевченка, від Повітрофлотського шляхопроводу простягався Брест-Литовський проспект. Його назву було утворено від старого імені нинішнього білоруського Бреста. Це місто має давнє походження, в літописних текстах ХІ–ХІІІ століть воно згадане як «Берестие» або «Берестий»; серед версій українських перекладів нині найчастіше використовують Берестя. Тобто, обраний варіант «Берестейський проспект» начебто можна вважати відповідним історичній назві. Але заковика, власне, не в цьому.
Аж до позаминулого сторіччя магістралі, про яку йдеться, взагалі фізично не існувало. Були інші траси, котрі, ведучи за місто, націлювалися на порівняно близькі об’єкти. Якщо подивитися, приміром, на план 1830 року, то у відповідному напрямку проходять шляхи до приміського села Шулявки та у Білогородку. Дещо пізніше сформувалася Житомирська поштова дорога через ту ж Білогородку. Коли згодом виникла назва Брестського (або Брест-Литовського) шосе, вона, порівняно з Васильківським шляхом чи Броварським шосе, сприймалася майже як шляховий вказівник на Індію в мультику про Парасольку на полюванні.
Чому ж у середині ХІХ століття виникла думка прокласти шосейний шлях від Києва аж до Бреста, завдовжки близько 600 кілометрів? Це легко стає зрозумілим, якщо пригадати тогочасні геополітичні реалії Російської імперії.
Цар Микола І намагався продемонструвати, що його імперія здатна бути «жандармом Європи» та за потреби протистояти всьому Заходу. Він підсилював військову присутність на українських, білоруських, польських землях і приділяв значну увагу створенню стратегічних укріплень. Зокрема, у 1830 році було затверджено проекти розширення Києво-Печерської фортеці та будівництва фортеці у Бресті, – обидва розробив відомий інженер-фортифікатор Карл Опперман. У 1842-му Брестська фортеця вже стала діючою, у Києві повним ходом велося спорудження Васильківського й Госпітального укріплень. Тож від 1843 року відбувалися вишукувальні роботи для влаштування майбутнього шосе від Києва до Бреста. У 1846-му було заведене «Дело о производстве нових изысканий для устроения шоссе от Киева до Брест-Литовского на города Житомир, Новоград-Волынский, Ровно, Ковель и местечка Корец и Ратно». Наступного року вже кипіли дорожні роботи. Проєктована траса з твердим покриттям мала забезпечити надійне сполучення між двома імперськими твердинями.
Аби краще усвідомити логістичне значення нового шосе, варто ще нагадати, що у ті ж 1840-і роки розгорнулося грандіозне будівництво першої постійної переправи через Дніпро в Києві – Ланцюгового мосту за проєктом британця Чарльза Віньоля (приблизно на цьому місці нині стоїть міст Метро). Його було відкрито у 1853 році. А перед тим безпосередньо у Києві активно працювали шляховики. У комплексі з прилеглим до міста відрізком Брестського шосе були облаштовані Набережне, Глибочицьке та Кадетське шосе. У такий спосіб забезпечувалося пересування військ через місто. Російські вояки могли підійти з лівого берега Дніпра, переправитися Ланцюговим мостом, пройти по Набережному шосе та через Поділ (він після пожежі 1811 року був заново розпланований та вимощений, тож руху військ не заважав), далі Глибочицьким шосе дістатися Кадетського шосе (нині вул. В’ячеслава Чорновола), а звідти вийти на Брестське шосе й марширувати на захід. Для прямого зв’язку між цим логістичним ланцюгом та Печерською фортецею тоді ж було прокладено Миколаївський (тепер Дніпровський) узвіз.
Цікаво, що на початковому етапі свого існування Брестське шосе починалося там само, де й сучасний Берестейський проспект, – від щойно влаштованої ринкової площі. Так його показано на плані 1856 року, а позицією «80» на цьому плані позначено Житомирську заставу біля ринку. Але невдовзі межею тогочасної міської забудови зробили перетин з Кадетським шосе, на місці сучасного Повітрофлотського шляхопровода, де у 1857-му навіть поставили так звану Тріумфальну браму – дерев’яну споруду, що символізувала в’їзд до міста. До брами від ринку продовжили бульвар, а вже далі простягалося шосе на Брест. Назву шосе, до речі, на подальших планах уточнили саме як Брест-Литовське. Адже до складу Російської імперії тоді входив ще один Брест – Брест-Куявськ, нині польське місто Бжесць-Куявські.
У наступні роки шосе стало потужною віссю просування території Києва у західний бік. Місто поглинуло Шулявку, прилеглі хутори, сягнуло дачного селища Святошина… Уздовж магістралі чергувалися парки та забудовані комплекси. Деякі її відрізки, до речі, фігурували на певних планах як «Політехнічна вулиця», «1-а Дачна лінія» тощо. Але назва Брест-Литовського шосе виявилася більш довговічною. Із поширенням у Києві офіційної української мови виникла потреба в українізації цього топоніму. Щоправда, загальноприйнятого варіанту тоді не виробили. Так, в академічному «Провіднику» 1930 року фігурує «Берестейське шосе», на плані того ж року видавництва «Пролетарська правда» – «Берест-Литовське шосе», а в альбомі «Будова соціялістичного Київа», виданого міськрадою у 1932 році, – «Берест-Литовська соша». Надалі закріпилося зросійщене «Брест-Литовське шосе». На імперське походження топоніму ніхто вже не зважав.
У 1964 році колишній міський відрізок шосе офіційно набув статусу Брест-Литовського проспекту. Але у 1985-му Київська міськрада разом з міськкомом КПУ вирішили до 40-річчя розгрому нацистської Німеччини перейменувати довжелезну магістраль на проспект Перемоги, водночас перемістивши її початок до площі Перемоги. Відтоді близько 40 років проспект значився на столичних картах під цією назвою (хоча на Шулявці зберігався Брест-Литовський провулок, а на околиці – відрізок Брест-Литовського шосе). Разом з тим, у 1993 році колишню станцію метро «Жовтневу» на трасі проспекту перейменували на «Берестейську», нагадавши про українське звучання історичної назви. Після вторгнення рашистських бандитів дехто вимагав знайти для станції інше найменування, не пов’язане зі спільниками агресорів. Проте сталося прямо протилежне – півроку тому весь проспект зробили Берестейським. І в такий спосіб мимоволі нагадали про геополітичні прагнення Миколи І.
Того ж дня, тобто 9 лютого 2023 року, Київрада проголосувала також за перейменування площі Перемоги. Відновили назву «Галицька», яку площа справді носила до 1952 року. А вперше було її надано у 1869-му, хоча від тих часів і донині в народі побутував паралельний топонім «Єврейський базар» або скорочено «Євбаз». Його походження цілком зрозуміле – площу дійсно створили у середині ХІХ століття як ринкову, а від кінця 1850-х років на ній офіційно було дозволено вести торгівлю євреям. Площу «Єврейського базару» ми зустрічаємо не лише на підписах до старих світлин, але й на деяких планах міста.
А з яких міркувань її зробили Галицькою? Це чітко сформульовано у схвалених рівно 154 роки тому, 31 липня (12 серпня) 1869 року, «Предположениях о наименовании некоторых улиц и площадей в г. Киеве». Під № 14 у розлогому переліку нових топонімів значилася безіменна площа «перед выездом в Житомир», для якої визначили назву «Галичская: отсюда идет дорога в Галицию, древнее достояние Руси и Киева».
Документ був особисто затверджений царем Олександром ІІ. Нагадаємо, що в ті часи Галичина входила до складу цісарської Австро-Угорщини. Колись імперії Романових і Габсбургів підтримували дружні стосунки, але, як відомо, після подій Кримської війни взаємини суттєво погіршилися. Між тим наприкінці 1860-х років Відень мусив зализувати тяжкі рани від війни з Пруссією та від італійського Рісорджименто. Тому якраз на часі було зайвий раз позначити й топонімічно закріпити претензію Російської імперії на «споконвічні історичні землі» – як тепер це робить і путінська пропаганда… До речі, більшовицька влада, мабуть, теж недаремно зберігала у Києві Галицьку площу, коли Галичина належала Польщі. Більшовики так само мріяли запанувати у Львові, тож поміняли назву площі вже після того, як це відбулося.
Отже, «з метою деколонізації топоніміки в місті Києві» (так буквально сказано у відповідних рішеннях) Київрада примудрилася заново відобразити у столичних назвах давні колоніальні зазіхання російського царизму. Залишається тільки відзначити, що Закон України 2015 року «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» начебто досі зберігає чинність. З іншого боку, у березні поточного року було прийнято новий Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії». От і давайте думати – як виглядають повернуті історичні назви колишніх проспекту і площі Перемоги в новітньому правовому полі?