![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЄвгенія Закревська
Переклала свій текст про кримських татар і радянсько-російський злочин проти їхнього народу:
Коли я вже в свідомо-самостійному віці почала їздити в Крим, я мало що знала про кримських татар. Дуже абстрактно історію, краєм вуха про депортацію, щось приблизно про "події дев'яностих". Але життєва мудрість сформувалася швидко – щось купувати краще у кримських татар, їсти в закладах можна ТІЛЬКИ у кримських татар (за рідкісними винятками), запитувати дорогу, залишати рюкзак, просити про допомогу, про щось домовлятися – краще з кримськими татарами. Це надійніше, дешевше, смачніше, приємніше, без російської попси, і дешевих понтів. Це знак якості. І взагалі – в них було щось справжнє, дружнє, тепле, кримське. Благородне. Як освідчення в любові - до моря, кримської землі, гір, до того, що вони робили... це так помітно... і нам, туристам, її, цієї любові, теж трохи, діставалося... Хоч ми не те що б щільно спілкувалися з місцевими ... І ще якийсь невловимий, але очевидний зв'язок з півостровом. Крим – кримські татари. Так має бути. Це правильно. Як запах ялівцю, шум водоспаду чи доісторичні мушлі високо в горах... Десь на підкірці, на рівні інтуїції... Без них – не те й не так. Зникає весь шарм та "трушність" Криму. Зникає життя. І будинки стають якісь похмурі, і кав'ярні совдепівські, рагульні чи жлобські, все перетворюється на якісь тимчасові пластикові декорації та викачування бабла. І ніяка природа це не компенсує ...
Коли я трохи пізніше (ще до Хайтарми) по-справжньому усвідомила, що сталося в ніч на 18 травня 44-го року, мене заціпило і довго не відпускало ... від максимальної дикості, жорстокості, від варварства... Як можна силоміць, по-живому витягнути людей, цілий народ із дому та відвезти за тисячі кілометрів? Як можна вивезти кримських татар із Криму... Кримських татар, які частина Криму, серце Криму? Вивезти з Криму? Спустошити цілі райони та селища. Осиротити півострів. НАВІЩО?? Це неприродно, жорстоко, гидко. Як ножем вирізати... Жерсть. Жах. Немислимо ... 4% загинуло в дорозі ... до 46% не пережили перші роки депортації ... Це відсоток - від усього народу. Жахливі цифри...
З іншого боку... А сенс у цьому Криму тоді? Що там було ці сорок років без кримських татар? Він був весь таким же совковим жлобським і рагульним, як я не люблю? Ну, будемо чесними - таки таким і був... згадуй, Женя, поїздки в ранньому дитинстві... Правда море може багато що скрасити... море в дитинстві взагалі витісняло все довкола. нічого крім нього не було важливо... Але... а хто жив у Бахчисараї? А біля підніжжя Мангупа? Хто готував тандирні ліпеники, плов, самсу (їх точно не було в моєму ранньому дитинстві... правда дивно)? Хто жив у їхніх будинках? Їм там нормально було? Нічого не тисло? Не заважало? Я не могла позбутися думки - а як почували себе перші "сумлінні набувачі" у кожному такому селищі? у кожному будинку? Вони не знали, що сталося? Не цікавилися – куди поділися всі мешканці? Там не було сусідів спитати? І мені чомусь за цих "них" було нестерпно соромно... Хоча порівнювати їхню товстошкірість із злочинами тих, хто це організував і реалізував, неможливо... Але ті - за межами добра і зла... а ці - звичайні, нормальні люди... начебто... Тому їхню "шкуру" простіше приміряєш.
Колись Саша Криленкова дуже зрозуміло для неюристів описала різницю між виною та відповідальністю... Стосовно цієї ситуації - відповідальність, це якщо ти безпосередньо не винен у злочині, ти про нього не знав і від тебе дійсно нічого не залежало і не залежить... але "так вийшло", що "профітом" від цього злочину - користуєшся саме ти... в будинку депортованого живеш ти, на його землі вирощуєш виноград ти. Це саме по собі, напевно, не погано... (треба ж комусь ростити виноград). Але.. при поверненні статусу кво, при поверненні людини додому - що ти робитимеш? Готовий переїхати? повернути все, частину? Готовий хоча б сказати "дякую"? Вибачитись за тих, інших, подивитися в очі? Що ти йому скажеш? Подумати, обговорити – як бути далі? Готовий, що ти неминуче зазнаєш втрат?.. Бо якщо ні – ти автоматично стаєш природною перепоною для їхнього повернення, для відновлення справедливості. Такими собі не за дорого купленими вагами на чаші терезів зла... Хоч сам, звичайно, ти нікого не депортував, трупи з вагонів не викидав і з дому нікого не виганяв...
Так от нести відповідальність - це розуміти, що "благо" ти отримав несправедливо і бути готовим його втратити після неминучого відновлення справедливості...
Але для цього треба хоча б знати. та пам'ятати. треба було б... Але навряд чи хтось був готовий відповідати...
(UPD: це виключно мої думки. Найдивніше, що ніколи (ні тоді, ні вже після 2014-го року) жоден кримський татарин чи кримська татарка мені нічого подібного не говорили, не натякали... скоріше навпаки... у них зовсім інший хід думок... інша логіка вони набагато толерантніші... або, швидше, людяніші й мудріші...)
Але кримські татари пам'ятали. .. всі ці роки. Пам'ятали. Зберігали свої спогади про Крим, море. Зберігали любов до нього, передавали її тим, хто народився вже не там... добивались повернення і повернулися... але... є багато але. я окремо напишу...Забувати таке не можна... особливо нам.
Оригінал тут:
https://www.facebook.com/eugenijazz/posts/pfbid0QSi9riZt3pXJHsRSqM7k8Rhv68pKCr9JntKcA8KYbrznqWkaQQka59TFmpQE6J2zl
Переклала свій текст про кримських татар і радянсько-російський злочин проти їхнього народу:
Коли я вже в свідомо-самостійному віці почала їздити в Крим, я мало що знала про кримських татар. Дуже абстрактно історію, краєм вуха про депортацію, щось приблизно про "події дев'яностих". Але життєва мудрість сформувалася швидко – щось купувати краще у кримських татар, їсти в закладах можна ТІЛЬКИ у кримських татар (за рідкісними винятками), запитувати дорогу, залишати рюкзак, просити про допомогу, про щось домовлятися – краще з кримськими татарами. Це надійніше, дешевше, смачніше, приємніше, без російської попси, і дешевих понтів. Це знак якості. І взагалі – в них було щось справжнє, дружнє, тепле, кримське. Благородне. Як освідчення в любові - до моря, кримської землі, гір, до того, що вони робили... це так помітно... і нам, туристам, її, цієї любові, теж трохи, діставалося... Хоч ми не те що б щільно спілкувалися з місцевими ... І ще якийсь невловимий, але очевидний зв'язок з півостровом. Крим – кримські татари. Так має бути. Це правильно. Як запах ялівцю, шум водоспаду чи доісторичні мушлі високо в горах... Десь на підкірці, на рівні інтуїції... Без них – не те й не так. Зникає весь шарм та "трушність" Криму. Зникає життя. І будинки стають якісь похмурі, і кав'ярні совдепівські, рагульні чи жлобські, все перетворюється на якісь тимчасові пластикові декорації та викачування бабла. І ніяка природа це не компенсує ...
Коли я трохи пізніше (ще до Хайтарми) по-справжньому усвідомила, що сталося в ніч на 18 травня 44-го року, мене заціпило і довго не відпускало ... від максимальної дикості, жорстокості, від варварства... Як можна силоміць, по-живому витягнути людей, цілий народ із дому та відвезти за тисячі кілометрів? Як можна вивезти кримських татар із Криму... Кримських татар, які частина Криму, серце Криму? Вивезти з Криму? Спустошити цілі райони та селища. Осиротити півострів. НАВІЩО?? Це неприродно, жорстоко, гидко. Як ножем вирізати... Жерсть. Жах. Немислимо ... 4% загинуло в дорозі ... до 46% не пережили перші роки депортації ... Це відсоток - від усього народу. Жахливі цифри...
З іншого боку... А сенс у цьому Криму тоді? Що там було ці сорок років без кримських татар? Він був весь таким же совковим жлобським і рагульним, як я не люблю? Ну, будемо чесними - таки таким і був... згадуй, Женя, поїздки в ранньому дитинстві... Правда море може багато що скрасити... море в дитинстві взагалі витісняло все довкола. нічого крім нього не було важливо... Але... а хто жив у Бахчисараї? А біля підніжжя Мангупа? Хто готував тандирні ліпеники, плов, самсу (їх точно не було в моєму ранньому дитинстві... правда дивно)? Хто жив у їхніх будинках? Їм там нормально було? Нічого не тисло? Не заважало? Я не могла позбутися думки - а як почували себе перші "сумлінні набувачі" у кожному такому селищі? у кожному будинку? Вони не знали, що сталося? Не цікавилися – куди поділися всі мешканці? Там не було сусідів спитати? І мені чомусь за цих "них" було нестерпно соромно... Хоча порівнювати їхню товстошкірість із злочинами тих, хто це організував і реалізував, неможливо... Але ті - за межами добра і зла... а ці - звичайні, нормальні люди... начебто... Тому їхню "шкуру" простіше приміряєш.
Колись Саша Криленкова дуже зрозуміло для неюристів описала різницю між виною та відповідальністю... Стосовно цієї ситуації - відповідальність, це якщо ти безпосередньо не винен у злочині, ти про нього не знав і від тебе дійсно нічого не залежало і не залежить... але "так вийшло", що "профітом" від цього злочину - користуєшся саме ти... в будинку депортованого живеш ти, на його землі вирощуєш виноград ти. Це саме по собі, напевно, не погано... (треба ж комусь ростити виноград). Але.. при поверненні статусу кво, при поверненні людини додому - що ти робитимеш? Готовий переїхати? повернути все, частину? Готовий хоча б сказати "дякую"? Вибачитись за тих, інших, подивитися в очі? Що ти йому скажеш? Подумати, обговорити – як бути далі? Готовий, що ти неминуче зазнаєш втрат?.. Бо якщо ні – ти автоматично стаєш природною перепоною для їхнього повернення, для відновлення справедливості. Такими собі не за дорого купленими вагами на чаші терезів зла... Хоч сам, звичайно, ти нікого не депортував, трупи з вагонів не викидав і з дому нікого не виганяв...
Так от нести відповідальність - це розуміти, що "благо" ти отримав несправедливо і бути готовим його втратити після неминучого відновлення справедливості...
Але для цього треба хоча б знати. та пам'ятати. треба було б... Але навряд чи хтось був готовий відповідати...
(UPD: це виключно мої думки. Найдивніше, що ніколи (ні тоді, ні вже після 2014-го року) жоден кримський татарин чи кримська татарка мені нічого подібного не говорили, не натякали... скоріше навпаки... у них зовсім інший хід думок... інша логіка вони набагато толерантніші... або, швидше, людяніші й мудріші...)
Але кримські татари пам'ятали. .. всі ці роки. Пам'ятали. Зберігали свої спогади про Крим, море. Зберігали любов до нього, передавали її тим, хто народився вже не там... добивались повернення і повернулися... але... є багато але. я окремо напишу...Забувати таке не можна... особливо нам.
Оригінал тут:
https://www.facebook.com/eugenijazz/posts/pfbid0QSi9riZt3pXJHsRSqM7k8Rhv68pKCr9JntKcA8KYbrznqWkaQQka59TFmpQE6J2zl