верхом щастя для совітської дитини було відправка в лаґєрь

[don_katalan]

Алі Татар-заде
верхом щастя для совітської дитини було відправка в лаґєрь. Чи батьки круті, чи сам заслугував. Еге ж, було і таке. Врятував сінокос від кулаков-вредителей, застучав рідного дядю - на тобі путьовку в Артек в 41 году, Бог вас таких все літо збирав.
Настав період, коли піонери виросли та почали виносити своїм дітям (а те й онукам вже) мізки, мовляв, ех, не знаєш щастя, не був в піонєрлаґєрє.
Діти зрастали в переконанні, що курорт в Турциі - фігня, поїздка в Діснейленд - туфта, пьяна вечірка з ровесниками, сексом і маріхуана - слабацтво в порівнянні з тим, що тато-мамо, дідо-бабо бачили в настоящєм советском піонерлаґєрє.
Нарешті намолили.
Московити зібралися примусово відправляти всіх школярів в лаґеря патріотизма і учіть там третьєму віду любві - ето не када мальчік с девочькой чи дєвочька девочьку, а када салдат любіт родєну.
- Ви іщьо благадаріть далжни! Раньше за такоє баролісь, путьовку рвалі на чясті! А вам бесплатно.
===
Алі Татар-заде
про те як сприймали дорослі сучасники сталіна слово "Лагерь", можна побачити в кримській сталіністській топоніміці. Після 1944 нелюди перейменували не лише села, але й гори. Топрах-Кая стала "Лагєрним мисом", а селище К'оз - "пгт Лагерное". і що ви думаєте? туди під усілякими предлогами уникали селитися і навіть відпочивати. Якісь недобрі асоціациі у ніх. Вже при хрущові вирішили - ну, звісно, крадену топонімику назад не повернути, нє, але мис назвали "Хамєлєон", а селище "Солнєчьная Даліна". тоді одразу туди і туди ломанулися.
=====
Алі Татар-заде · московитський Шевчюк бачте записав пісню "Похорони войни".
Наскільки там езопа - можете судити самі, ну якщо володієте російською звісно
Як на мене, то це діагноз руской культури писати так, щоби начяльство не випороло.
Коли схватять - "пєсня про любовь, а ви чьто падумалі?"
У них це називається "очєнь тонко"
.
Твое лицо на картах, как Аврора
Такие раны любит рок-н-ролл
В твоей фигуре страсть, горят узоры
И, сбросив платье, ты летишь на зов
И ты танцуешь, я немая цель
Сдирает кожу с неба красный звук
Я сбросил уши, заползаю в щель
В твоих глазах сжимая пальцы рук
Еще моя душа - не приговор
Еще я не убил, еще не вор
Еще я не солгал, что мы пусты
Как вечность, разведенные мосты
Еще моя любовь - не полигон
Еще не победил, не проиграл,
Но дышит мне в затылок вечный Он
И вижу в отражениях оскал
Еще не ты ни я, еще не зло
Не перешли черту, не пронесло
Еще так много много до весны
Еще мне снятся эти сны
Снятся мне эти сны, похороны войны
Снятся мне эти сны, эти сны...
Снятся мне эти сны, похороны войны
===
Лариса Вакульницька
а не про любов? хто б міг подумати...відвикли ми від цього, слава богу.
я от пам'ятаю як ми ржали коли послухали пісню Гребенщікова: Вавілон, вьійді вон, ухаді Вавілон. Це було надзвичайно жалюгідно, а в коментах росіяни ахали: как смєло, боже!
---
Алі Татар-заде
пригадаймо, за що московити та "старое поколение" переважно люблять радянські комедії. Саме за ті елементи, де "тонко", тобто вміло, підцензурно і двосмислено, підколюються "некоториє аддельниє недостаткі", які не можна критикувати вголос. Езопизм возведений як вищий прояв мистецтва. Все це прикривається твердженнями, що "піпл не любить пафоса", "народ не любить влоб". Ще й як любить. А особливо їхній народ. А вміє і дресировку: раз про це дозволено жартувати, ооо, це вже пєрємєни, раньше би за такоє посадили / растреляли.