(no subject)
Apr. 22nd, 2023 12:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova · ... СПІВАЮЧИ ТУЖЛИВИХ ПІСЕНЬ
"У мене багато претензій до діючого цивільного і військового кабінетів. Я можу висунути багато питань до всих них, починаючи від штабу Залужного, який першим мав би готуватись до вторгнення, але чомусь не готувався - і до кабінету Зеленського, який приспався тією ж ілюзією, що все буде харашо. Але вони теж могли б підписати домовленості, а їх про це просили високі переговорники, принаймні був такий шлях. Не підписали. Прийняли бій. І це останній бій для України, коли реально вирішується її доля, тому честь і слава всім, хто став когортою, прикриваючи нашу країну.
Але якщо всі ці сьогоднішні, цивільні і військові правлячі, раптом підуть на підпис і домовляться з Росією про замороження війни - я перша заспіваю тужливої пісні, бо це буде початком кінця для України. Бо це ми вже проходили, починаючи з 2014 і аж до 2022 років. Бо історія нашої війни показала - це не працює. Жодні мінські чи ще якісь домовленості не зупиняють війну."
(епіграф)
Причина - наслідок.
Здавалось, все просто. Ми так виховуємо нашу собаку. Ти потоптав квіточки - тебе будуть за це лаяти. Собаці дуже не подобається, коли його лають, тому він запам'ятовує стежинки і ходить ними. Собаку не лають, а навпаки, хвалять - собака гордо несе хвіст і буйну голову.
Причина - наслідок.
Це розуміють навіть киці. Ти накакала, кицю, під столом - а ось же в тебе є лоточок, ба більше, в тебе є цілий двір для какання і купа піску у тому дворі. Ану, включай, кицю, мізки і більше не какай під столом. І киця розуміє, киця біжить до лоточка і показово гребеться там. Дивіться, двоногі, я хороша киця!
Причина - наслідок.
Це розуміє навіть черепаха. Ось велика істота підходить до черепашого акваріуму, ось вона тримає в руках креветку - тому немає сенсу битись довбнею об прозору стінку акваріуму, а треба хутенько вилізти на острівець і гамкнути креветку своїми лютими зубами. І черепаха сита, і велика істота задоволена.
Причина - наслідок.
Ну, сапіенси, що там казати...
З людьми гірше.
Щоб це людина зрозуміла причину-наслідок-і-що-з-чого-слідує - багато треба людині. Багато часу, багато мізків і багато биття.
Ще складніше людині розібратись, чому вона так сумує, чому непозбувна бентега охоплює її єство, за чим вона тужить...
... помітила ще вчора - якесь тужіння охоплює фейсбук. Поодинокі сумовиті голоси зливаються в тужливу пісню і ось вже лунає хор бентежний і непозбувний. Думаю, та що ж таке. Які в нас йдуть річниці?
Рік тому - це перші наші перемоги під Києвом, Чернігівим і Харковим. Це ескалація ворожого вогню на сході, це битви на півдні. Звичайний вогняний смерч нашої війни. Розкриті катівні в Бучі, злочини, скоєні Росією в Бородянці та Ірпеню.
2022 рік
Поринувши в історію нашої війни - квітень, це якраз захоплення Слов'янську, Краматорську, Дружківки, взято Горлівку, доленосний бій в Семенівці. Катівня у Слов'янську, тіла зі вспоротими животами пливуть ріками, криваве волосся, видране зі скальпом, валяється в залитих кров'ю підвалах Дружківки.
Можливо, люди згадують саме ці бої й злочини, початок нашої війни?
2014 рік.
Та ні. Все набагато простіше. То люди згадують стадіонні бої 2019 року і проводять власні паралелі. Які ж вони, ці паралелі?
- Коли я взнала результати виборів, то я заплакала і сказала, буде війна. - пише одна.
- Я теж тоді заплакала і сказала, що буде війна. - вторить їй друга.
На цьому місці я отетеріла. В смислі - буде війна? А що воно у вас було до 2019 року? Не війна, чи що?
В мене все нормально з причинно-наслідковими зв'язками, тому я замислююсь. Для мене катівні в Дружківці дорівнюють катівням в Бучі. І смерті наших воїнів під Слов'янськом 2014 такі ж болючі, як смерті наших воїнів під Мощуном 2022. Тому мені цікаво зрозуміти, за чим людина так тужить, за чим вона плаче? І я питаюсь в людини, можливо, вона не знала в 2019 році, що в країні точиться війна?
Та ні, все нормально, людина знала.
Тоді чому ж вона саме в 2019 році заплакала в очікуванні війни? Чому людина ридає й зараз і мріє повернути точку відліку до 2019 року? Що вона хоче повернути собі тією точкою?
Все просто, братця.
Люди, звичайно, знали про війну. І іноді навіть співали тужливих пісень з цього приводу. Але цим людям дозволяли забувати про неї, про війну. Але весь правлячий уклад країни було заточено на:
- То десь далеко і нас це не стосується. Жалко, конєшно, що люди гинуть, але...
Брудні й скривавлені душами й серцями, ми повертались від війни до святкових мирних міст. На нас озирались, нам у відповідь кивали, іноді разом з нами співали тужливих пісень - але загалом людям можна було жити спокійно. Війна десь там. Війна не повномасштабна. Війна не дійде до мого порогу.
А війна взяла й дійшла. Дійшла до кожного порогу.
Чому ж вона дійшла?
На цьому місці і наш песик, і наша киця і навіть, можливо, черепаха, замислились би і подумали - можливо, це тому, що я топтав квіточки чи це тому, що я какала під столом? І навіть хтось з людей замислився і сказав:
- Так, коли ви нам кричали і веліли не забувати про війну, ми вас не слухали. А ось вона й прийшла. А ось же ми мали змогу зупинити її в зародку, ту війну, а ми відмахувались, а ми вважали вас, фронтових, маргіналами і придурками контуженими.
(цей спіч скоріше мрія, але одне таке зізнання я упіймала, слава тобі, людино, у тебе виявилось все норм з причинно-наслідковим мисленням!)
То за чим тужать ці люди, які неначе й знали про війну, але чомусь в 2019 році заплакали і сказали, що отепер точно буде війна?
А все просто.
Ці люди тужать ЗА ЧАСОМ, КОЛИ ЇМ БЛАГОСКЛОННО ДОЗВОЛЯЛОСЬ НЕ ДУМАТИ ПРО ВІЙНУ.
- Не думай про війну! - кричали білборди, де реклама розваг і жодного обличчя загиблих, жодного кадру розбитих міст і сіл.
- Не думай про війну! - стиха шепотіли можновладці і продовжували торгівлю з Росією, та навіть з квазіреспубліками.
- Не думай про війну, ми про все подбаємо. - завіряли владні і підписували одне за одним перемир'я, даючи змогу Росії збирати сили для повномасштабного удару.
За часом тим плачуть люди. За тими роками, за відчуттям, що ось є хтось великий і розумний, він про тебе подбає, він домовиться, потисне руку окупанту, чого не зробиш заради країни, авжеж? А ось вже і на фронті тихо, ви чуєте, то ж можна й далі жити як жили...
А війна тим часом тихо повзла і готувалась впасти на всю країну.
А війна - вона така сука, що самими домовленостями і вигранням часу її не спиниш.
Але люди тихо какали під столом, топтали квіточки, бились головами об скляні свої акваріуми і посилено робили вигляд, що у них все добре.
Ось, людино, за чим ти тужиш.
Ось, людино, що ти хочеш повернути.
ЛЮДИНА МРІЄ ПОВЕРНУТИ ІЛЮЗІЮ, ЩО ВІЙНА НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ДО ЇЇ ПОРОГУ
У мене багато претензій до діючого цивільного і військового кабінетів. Я можу висунути багато питань до всих них, починаючи від штабу Залужного, який першим мав би готуватись до вторгнення, але чомусь не готувався - і до кабінету Зеленського, який приспався тією ж ілюзією, що все буде харашо.
Але вони теж могли б підписати домовленості, а їх про це просили високі переговорники, принаймні був такий шлях. Не підписали. Прийняли бій. І це останній бій для України, коли реально вирішується її доля, тому честь і слава всім, хто став когортою, прикриваючи нашу країну.
Але якщо всі ці сьогоднішні, цивільні і військові правлячі, раптом підуть на підпис і домовляться з Росією про замороження війни - я перша заспіваю тужливої пісні, бо це буде початком кінця для України. Бо це ми вже проходили, починаючи з 2014 і аж до 2022 років. Бо історія нашої війни показала - це не працює. Жодні мінські чи ще якісь домовленості не зупиняють війну.
У мене все ок з причинно-наслідковими зв'язками, я це розумію.
Цікаво, чи розуміють це люди, які зараз тужать і непозбувно бентежаться, мріючи повернути час, коли вони, конєшна, знали, що точиться війна. Але високими едиктами їм було дозволено про це забути. Але ілюзія, що все ж нормально, чо? - дозволяла їм жити і не співати тужливих пісень.
Ну, хіба іноді, для пристойності.
Ну, жалко, конєшно, мальчіків, голих-босих, сонечок.
Ну, ми ось помолимось за них і свічечку поставимо.
А так все нормально, шо ж.
- Поверніть нам цей час!!! - волають нині люди, співаючи тужливих пісень.
Поверніть ілюзію...
а це не працює.
"У мене багато претензій до діючого цивільного і військового кабінетів. Я можу висунути багато питань до всих них, починаючи від штабу Залужного, який першим мав би готуватись до вторгнення, але чомусь не готувався - і до кабінету Зеленського, який приспався тією ж ілюзією, що все буде харашо. Але вони теж могли б підписати домовленості, а їх про це просили високі переговорники, принаймні був такий шлях. Не підписали. Прийняли бій. І це останній бій для України, коли реально вирішується її доля, тому честь і слава всім, хто став когортою, прикриваючи нашу країну.
Але якщо всі ці сьогоднішні, цивільні і військові правлячі, раптом підуть на підпис і домовляться з Росією про замороження війни - я перша заспіваю тужливої пісні, бо це буде початком кінця для України. Бо це ми вже проходили, починаючи з 2014 і аж до 2022 років. Бо історія нашої війни показала - це не працює. Жодні мінські чи ще якісь домовленості не зупиняють війну."
(епіграф)
Причина - наслідок.
Здавалось, все просто. Ми так виховуємо нашу собаку. Ти потоптав квіточки - тебе будуть за це лаяти. Собаці дуже не подобається, коли його лають, тому він запам'ятовує стежинки і ходить ними. Собаку не лають, а навпаки, хвалять - собака гордо несе хвіст і буйну голову.
Причина - наслідок.
Це розуміють навіть киці. Ти накакала, кицю, під столом - а ось же в тебе є лоточок, ба більше, в тебе є цілий двір для какання і купа піску у тому дворі. Ану, включай, кицю, мізки і більше не какай під столом. І киця розуміє, киця біжить до лоточка і показово гребеться там. Дивіться, двоногі, я хороша киця!
Причина - наслідок.
Це розуміє навіть черепаха. Ось велика істота підходить до черепашого акваріуму, ось вона тримає в руках креветку - тому немає сенсу битись довбнею об прозору стінку акваріуму, а треба хутенько вилізти на острівець і гамкнути креветку своїми лютими зубами. І черепаха сита, і велика істота задоволена.
Причина - наслідок.
Ну, сапіенси, що там казати...
З людьми гірше.
Щоб це людина зрозуміла причину-наслідок-і-що-з-чого-слідує - багато треба людині. Багато часу, багато мізків і багато биття.
Ще складніше людині розібратись, чому вона так сумує, чому непозбувна бентега охоплює її єство, за чим вона тужить...
... помітила ще вчора - якесь тужіння охоплює фейсбук. Поодинокі сумовиті голоси зливаються в тужливу пісню і ось вже лунає хор бентежний і непозбувний. Думаю, та що ж таке. Які в нас йдуть річниці?
Рік тому - це перші наші перемоги під Києвом, Чернігівим і Харковим. Це ескалація ворожого вогню на сході, це битви на півдні. Звичайний вогняний смерч нашої війни. Розкриті катівні в Бучі, злочини, скоєні Росією в Бородянці та Ірпеню.
2022 рік
Поринувши в історію нашої війни - квітень, це якраз захоплення Слов'янську, Краматорську, Дружківки, взято Горлівку, доленосний бій в Семенівці. Катівня у Слов'янську, тіла зі вспоротими животами пливуть ріками, криваве волосся, видране зі скальпом, валяється в залитих кров'ю підвалах Дружківки.
Можливо, люди згадують саме ці бої й злочини, початок нашої війни?
2014 рік.
Та ні. Все набагато простіше. То люди згадують стадіонні бої 2019 року і проводять власні паралелі. Які ж вони, ці паралелі?
- Коли я взнала результати виборів, то я заплакала і сказала, буде війна. - пише одна.
- Я теж тоді заплакала і сказала, що буде війна. - вторить їй друга.
На цьому місці я отетеріла. В смислі - буде війна? А що воно у вас було до 2019 року? Не війна, чи що?
В мене все нормально з причинно-наслідковими зв'язками, тому я замислююсь. Для мене катівні в Дружківці дорівнюють катівням в Бучі. І смерті наших воїнів під Слов'янськом 2014 такі ж болючі, як смерті наших воїнів під Мощуном 2022. Тому мені цікаво зрозуміти, за чим людина так тужить, за чим вона плаче? І я питаюсь в людини, можливо, вона не знала в 2019 році, що в країні точиться війна?
Та ні, все нормально, людина знала.
Тоді чому ж вона саме в 2019 році заплакала в очікуванні війни? Чому людина ридає й зараз і мріє повернути точку відліку до 2019 року? Що вона хоче повернути собі тією точкою?
Все просто, братця.
Люди, звичайно, знали про війну. І іноді навіть співали тужливих пісень з цього приводу. Але цим людям дозволяли забувати про неї, про війну. Але весь правлячий уклад країни було заточено на:
- То десь далеко і нас це не стосується. Жалко, конєшно, що люди гинуть, але...
Брудні й скривавлені душами й серцями, ми повертались від війни до святкових мирних міст. На нас озирались, нам у відповідь кивали, іноді разом з нами співали тужливих пісень - але загалом людям можна було жити спокійно. Війна десь там. Війна не повномасштабна. Війна не дійде до мого порогу.
А війна взяла й дійшла. Дійшла до кожного порогу.
Чому ж вона дійшла?
На цьому місці і наш песик, і наша киця і навіть, можливо, черепаха, замислились би і подумали - можливо, це тому, що я топтав квіточки чи це тому, що я какала під столом? І навіть хтось з людей замислився і сказав:
- Так, коли ви нам кричали і веліли не забувати про війну, ми вас не слухали. А ось вона й прийшла. А ось же ми мали змогу зупинити її в зародку, ту війну, а ми відмахувались, а ми вважали вас, фронтових, маргіналами і придурками контуженими.
(цей спіч скоріше мрія, але одне таке зізнання я упіймала, слава тобі, людино, у тебе виявилось все норм з причинно-наслідковим мисленням!)
То за чим тужать ці люди, які неначе й знали про війну, але чомусь в 2019 році заплакали і сказали, що отепер точно буде війна?
А все просто.
Ці люди тужать ЗА ЧАСОМ, КОЛИ ЇМ БЛАГОСКЛОННО ДОЗВОЛЯЛОСЬ НЕ ДУМАТИ ПРО ВІЙНУ.
- Не думай про війну! - кричали білборди, де реклама розваг і жодного обличчя загиблих, жодного кадру розбитих міст і сіл.
- Не думай про війну! - стиха шепотіли можновладці і продовжували торгівлю з Росією, та навіть з квазіреспубліками.
- Не думай про війну, ми про все подбаємо. - завіряли владні і підписували одне за одним перемир'я, даючи змогу Росії збирати сили для повномасштабного удару.
За часом тим плачуть люди. За тими роками, за відчуттям, що ось є хтось великий і розумний, він про тебе подбає, він домовиться, потисне руку окупанту, чого не зробиш заради країни, авжеж? А ось вже і на фронті тихо, ви чуєте, то ж можна й далі жити як жили...
А війна тим часом тихо повзла і готувалась впасти на всю країну.
А війна - вона така сука, що самими домовленостями і вигранням часу її не спиниш.
Але люди тихо какали під столом, топтали квіточки, бились головами об скляні свої акваріуми і посилено робили вигляд, що у них все добре.
Ось, людино, за чим ти тужиш.
Ось, людино, що ти хочеш повернути.
ЛЮДИНА МРІЄ ПОВЕРНУТИ ІЛЮЗІЮ, ЩО ВІЙНА НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ДО ЇЇ ПОРОГУ
У мене багато претензій до діючого цивільного і військового кабінетів. Я можу висунути багато питань до всих них, починаючи від штабу Залужного, який першим мав би готуватись до вторгнення, але чомусь не готувався - і до кабінету Зеленського, який приспався тією ж ілюзією, що все буде харашо.
Але вони теж могли б підписати домовленості, а їх про це просили високі переговорники, принаймні був такий шлях. Не підписали. Прийняли бій. І це останній бій для України, коли реально вирішується її доля, тому честь і слава всім, хто став когортою, прикриваючи нашу країну.
Але якщо всі ці сьогоднішні, цивільні і військові правлячі, раптом підуть на підпис і домовляться з Росією про замороження війни - я перша заспіваю тужливої пісні, бо це буде початком кінця для України. Бо це ми вже проходили, починаючи з 2014 і аж до 2022 років. Бо історія нашої війни показала - це не працює. Жодні мінські чи ще якісь домовленості не зупиняють війну.
У мене все ок з причинно-наслідковими зв'язками, я це розумію.
Цікаво, чи розуміють це люди, які зараз тужать і непозбувно бентежаться, мріючи повернути час, коли вони, конєшна, знали, що точиться війна. Але високими едиктами їм було дозволено про це забути. Але ілюзія, що все ж нормально, чо? - дозволяла їм жити і не співати тужливих пісень.
Ну, хіба іноді, для пристойності.
Ну, жалко, конєшно, мальчіків, голих-босих, сонечок.
Ну, ми ось помолимось за них і свічечку поставимо.
А так все нормально, шо ж.
- Поверніть нам цей час!!! - волають нині люди, співаючи тужливих пісень.
Поверніть ілюзію...
а це не працює.