дуже типовий розлад для "хорошого руского"

[don_katalan]

Алі Татар-заде
галерея "хороших рускіх". Я не засуджую людей за їхне минуле, тим більше минуле в дитинстві. Але ці спогади додають ясності, чому вони, х.р., саме "такіє".
Найтеплішим спогадом Шендеровича був його дитячий лагєрь. Він розташовувався в окупованій Латвії та був аналогом кримського "Артека".
В сім років хлопчик дивився матч ФРН-СССР та з подивом дізнався, що латвійці вболівають за команду Німців, а не Совітів. Це його вразило. Він вперше замислився, чому "советскіє люді" не всі однакові. І можливо, так потроху ставав вільнодумцем - настільки, наскільки це дозволяє життя москвічя.
Одначе згадуючи своє перебування в "совітській", себто окупованій, Латвії, він каже, що його охоплює нос-таль-гія.
Що таке ностальгія?
Це минуле, в яке ваша душа все одне воліла би повернутися. Ну, або повернути таке минуле.
Коли розум каже одне (і для цього потребувалась неабияка саморобота над собою), а серце все одне шепоче: "а все ж як воно зашибісь було рускім в совітській Латвії".
Це дуже, дуже типовий розлад для "хорошого руского".
Розлад поміж розумом і серцем.
=====
Viktor Bobyrenko
Ось, знову загинув евенк.
Є на росії такий малий народ. Корінні сибіряки. а не понаєхавшиє з Єрмаком (Єрмак той що не наш).
А перед цим загнувся чукча. Може й сотня чукч, але мені в тєлєзі попався один.
А ще лягли в український чорнозем тисячі бурятів, чечен, дагестанців.
Це просто у кремлівських метод такий. Завоювати народ. Забрити там усіх в солдати і погнати вмирати за кремль. Завойовувати їнших.
Чому буряти у нас? Тому-що колись повалений гетьман Дем'ян Многогрішний, перебуваючи на засланні в Сибіру, придушував бурятські повстання.
А адигейці в Україні тому, що колись царю допомагали демілітаризувати Кавказ кубанські козаки. Була й така СВО.
Зараз ми воюємо за право наших дітей не йти в Афгани.
Чи не їхати демілітаризувати НАТО.
Війна була неминучою.
Просто у неї два варіанти:
1) ми воюємо за свою свободу;
2) у складі імперії йдемо відбирати чиюсь свободу.
Наша справа єдино правильна. Нам повезло - не геройствувкати на імперських війнах.
Не гратися в Кожедуба, Люду Павлюченко і Ковпака.
Пам'ятаймо про головну місію України - нищити імперії.
Залишилась одна. І цю справу не можна передавати дітям.
Мусимо зробити це самі.
Писи. Евенка не жаль. Він доброволець. А міг би досі пасти оленів. Небритих і не голених.