![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanМав розмову з Микола Томенко і Олександр Доній стосовно заборони українським спортсменам брати участь у змаганнях разом зі спортсменами з Білорусі і Росії. Це рішення прийняло Мінмолодьспорту.
З деяким здивування з’ясував, що колеги мають навіть більш негативне відношення до цього рішення, ніж навіть я. І мають переконливу аргументацію.
По-перше, це ставить наших спортсменів і відповідні федерації по видах спорту в дуже незручне, навіть безглузде становище. Ніхто нікого заздалегідь не попереджує, чи будуть на змаганнях росіяни і білоруси. Відповідно нашим все одно доведеться бронювати місця у готелях, купувати квітки, оформлювати візі, тобто, витрачати гроші, які саме зараз не є зайвими. А потім відмовлятися, втрачаючи це, коли з’явиться інфа про наявність спортсменів з ворожих країн.
Значно розумніше примати рішення вже безпосередньо на змаганнях, розібравшись, хто бере в них участь і чи є там представники країн-агресорів. І за необхідності відмовлятися — тоді це буде мати значно більший суспільний ефект.
До речі, а чому мова лише про РФ і Білорусь? А що, наприклад, Іран, який постачає агресору безпілотники — не ворожа країна?
По-друге, є відоме правило: якщо ти щось забороняєш, погіршуючи ситуація для людей, то пропонуй щось, що буде компенсувати ці втрати. А в нас відбувається навпаки.
Наприклад, накладені санкції на відому структуру “Паріматч”, санкції з корупційними ознаками, які фактично припинили її роботу. Я особисто знаю, що ця структура організовувала в Україні багато різних змагань, які дозволяли спортсменам підтримувати спортивну форму. А призові, яки вони могли вигравати, були відчутною, мало не єдиною фінансовою допомогою для багатьох українських спортсменів.
А зараз труднощі з внутрішніми змаганнями, та ще й виникають проблеми з міжнародними.
По-трете, МОК та інші міжнародні спортивні організації мають дуже негативне ставлення до заборон, які походять від влади конкретних країн. Інша справа, коли рішення про неучасть приймають профільні федерації, які є громадськими організаціями і за своєю природою враховують думки провідних спортсменів.
Свого часу був радником одного з міністрів Мінмолодьспорту. І з середини знаю, що за бажання міністерство може знайти спільну думку з федераціями, а не вдаватися до директивних заборон. Але цього не відбулося. Мабуть, побажання щодо заборони було спущено зверху.
І зовсім незрозуміло, як бути спортсменам, які на змаганнях представляюсь фактично себе, а не Україну, що відбувається, наприклад, на Вімблдоні.
Ворог затято руйнує нашу економіку, наші міста. Нащо нам ще й самим щось руйнувати, той самий спорт? Це за умови, що змагатися і робити бізнес безпосередньо з представниками агресивної недоімперії ми права не маємо.
З деяким здивування з’ясував, що колеги мають навіть більш негативне відношення до цього рішення, ніж навіть я. І мають переконливу аргументацію.
По-перше, це ставить наших спортсменів і відповідні федерації по видах спорту в дуже незручне, навіть безглузде становище. Ніхто нікого заздалегідь не попереджує, чи будуть на змаганнях росіяни і білоруси. Відповідно нашим все одно доведеться бронювати місця у готелях, купувати квітки, оформлювати візі, тобто, витрачати гроші, які саме зараз не є зайвими. А потім відмовлятися, втрачаючи це, коли з’явиться інфа про наявність спортсменів з ворожих країн.
Значно розумніше примати рішення вже безпосередньо на змаганнях, розібравшись, хто бере в них участь і чи є там представники країн-агресорів. І за необхідності відмовлятися — тоді це буде мати значно більший суспільний ефект.
До речі, а чому мова лише про РФ і Білорусь? А що, наприклад, Іран, який постачає агресору безпілотники — не ворожа країна?
По-друге, є відоме правило: якщо ти щось забороняєш, погіршуючи ситуація для людей, то пропонуй щось, що буде компенсувати ці втрати. А в нас відбувається навпаки.
Наприклад, накладені санкції на відому структуру “Паріматч”, санкції з корупційними ознаками, які фактично припинили її роботу. Я особисто знаю, що ця структура організовувала в Україні багато різних змагань, які дозволяли спортсменам підтримувати спортивну форму. А призові, яки вони могли вигравати, були відчутною, мало не єдиною фінансовою допомогою для багатьох українських спортсменів.
А зараз труднощі з внутрішніми змаганнями, та ще й виникають проблеми з міжнародними.
По-трете, МОК та інші міжнародні спортивні організації мають дуже негативне ставлення до заборон, які походять від влади конкретних країн. Інша справа, коли рішення про неучасть приймають профільні федерації, які є громадськими організаціями і за своєю природою враховують думки провідних спортсменів.
Свого часу був радником одного з міністрів Мінмолодьспорту. І з середини знаю, що за бажання міністерство може знайти спільну думку з федераціями, а не вдаватися до директивних заборон. Але цього не відбулося. Мабуть, побажання щодо заборони було спущено зверху.
І зовсім незрозуміло, як бути спортсменам, які на змаганнях представляюсь фактично себе, а не Україну, що відбувається, наприклад, на Вімблдоні.
Ворог затято руйнує нашу економіку, наші міста. Нащо нам ще й самим щось руйнувати, той самий спорт? Це за умови, що змагатися і робити бізнес безпосередньо з представниками агресивної недоімперії ми права не маємо.