Істерика мала бути конструктивною
Apr. 17th, 2023 06:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Я завжди непогано ставилась до істерики як окремо взятого явища. Але з поправкою. Істерика мала бути конструктивною.
Я навіть мала теорію, що під час правильної, конструтивної істерики організм людини отримує додаткові стимули для прискорення процесів аналізу та прийняття рішення.
Тут зараз прийдуть дипломовані мозкоправи, а також мозкоправи-любителі, останніх більшість - і почнуть пояснювати, що неможливо сіє, далі піде багато модних гормональних розмов.
Ша, мозкоправи. Перший абзац був жартом. Хоч і не зовсім. Лишаюсь при своєму жарті.
Але за останній рік я зіткнулась з істерикою як явищем в глобальному масштабі. І зрозуміла, що моя виплекана, улюблена, конструктивна істерика - це таке ж рідкісне та унікальне явище, як гарячий сніг, м'який граніт, або я сама в якості балерини.
Я побачила істерику подовжену, яка переходить у свою чергу в постійний стан і стає головним явищем в житті окремо взятої людини, чи навіть людей, яких виявилось не так вже мало.
Явище найдовшої істерики що перейшла до перманентного стану людини я спостерігала:
- НЕ у військових, там довго з цим не проживеш, мусиш зібратись, та й довго з тобою панькатись не будуть, зацідять в зуби в якості чарівної таблетки, аби не заражав істерикою інших
- НЕ у тилових людей, що лишились в Україні і тягнуть лямку чи донаторства, чи очікування своїх з війни, а чи й звичайної байдужості, захованої під маску глибокої стурбованості
- НЕ у переселенців а чи біженців за кордон
а у:
- політичної складової блогосфери
- волонтерів
Що воно таке - політична складова блогосфери? А це такі люди, і можете повірити, це дійсно живі люди, які не можуть кроку ступити, щоб не згадати:
- А от якби в риб були блохи...
(С) старий анекдот
- А от якби не розмінували Чонгар!
- А от якби не будували дороги!
кричать одні
- А от якби не вкладались в непотрібні Богдани!
- А от якби не репетували Томос, віра, армія!
репетують інші
і все вони наче правильно репетують, якісь слушні конструктивні зауваження у всих є, але це діло переходить до ідеї фікс, переростає в перманентну істерику і заражає інших. А така істерика є дуже інфекційною, у результаті деструктивною штукою.
Вважаю цих людей вже давно хронічно хворими. Якщо чесно, вважаю їх просто згвалтованими в мозок ударною кампанією 2019 року з обох сторін, молимось за них, нехай пребудуть з ними Кашпіровський, Мавроді і Марія Деві Христос.
Гірше з волонтерством.
Спостерігаючи рік за певними колегами, побачила:
- хтось вважає, що працює лише одна вона, всі інші забили на війну і як їй, бідосі, витягнути все на своїх плечах, навіть не знаємо. Скаче собі попереду на білій лошаді і знамено в руках тріпоче вітром, і волоси назад
- вважає інша, що гинуть лише люди з її села, а всі інші заховались від війни і шо ти скажеш
- третій вважає, що всьо, Україна пропаща країна і ось щойно все скінчиться, він, золотий наш, звалить з України назавжди, а ви всі будете за ним плакати, плакати, а він не повернеться, бо Україна не створила умов для його роботи, воть!
Тим часом всі вони працюють, і працюють досить потужно. Тобто, можна і не зважати на ці ридання над своєю долюшкою, і волоси назад, і біла лошадь. Можна б і не звертати увагу на всі ці крики у мережі:
- ЛЮЮЮЮЮДИИИИ! ВИ ЩО, ЗАБУЛИ ПРО ВІЙНУ?
(капслок тут спеціально, ці люди дуже полюбляють капслок)
але істерика заразна, повторюю.
Тому одного разу, начитавшись капслоків, воплів і ридань, зробила я певну чистку. І попрощалась з певною кількістю істериків у стрічці.
і тут
якось несподівано
якось неначе повний місяць виплив на небеса
неначе сонце вийшло із-за хмар
неначе осяйна веселка стала над смарагдовим полем, всіяним червоними маками
і стало більше кисню, і розкрились прокурені легені...
Коротше. Люди, рекомендую.
Людина може бути заслуженою і в чомусь навіть конструктивною, людина може бути самовідданою і вірною ідеї. Але коли людина впадає до потужної, постійної, НЕконструктивної істерики - пробач, людино. Душно біля тебе. Пробач, але ти сама винувата, людино.
... а тепер давайте поговоримо про конструктивну істерику. Хто в неї вірить, хто як її бачить?
Мозкоправи, мимо - все це не більше ніж жарт, а ви до жартів чомусь не дуже схильні.
Я завжди непогано ставилась до істерики як окремо взятого явища. Але з поправкою. Істерика мала бути конструктивною.
Я навіть мала теорію, що під час правильної, конструтивної істерики організм людини отримує додаткові стимули для прискорення процесів аналізу та прийняття рішення.
Тут зараз прийдуть дипломовані мозкоправи, а також мозкоправи-любителі, останніх більшість - і почнуть пояснювати, що неможливо сіє, далі піде багато модних гормональних розмов.
Ша, мозкоправи. Перший абзац був жартом. Хоч і не зовсім. Лишаюсь при своєму жарті.
Але за останній рік я зіткнулась з істерикою як явищем в глобальному масштабі. І зрозуміла, що моя виплекана, улюблена, конструктивна істерика - це таке ж рідкісне та унікальне явище, як гарячий сніг, м'який граніт, або я сама в якості балерини.
Я побачила істерику подовжену, яка переходить у свою чергу в постійний стан і стає головним явищем в житті окремо взятої людини, чи навіть людей, яких виявилось не так вже мало.
Явище найдовшої істерики що перейшла до перманентного стану людини я спостерігала:
- НЕ у військових, там довго з цим не проживеш, мусиш зібратись, та й довго з тобою панькатись не будуть, зацідять в зуби в якості чарівної таблетки, аби не заражав істерикою інших
- НЕ у тилових людей, що лишились в Україні і тягнуть лямку чи донаторства, чи очікування своїх з війни, а чи й звичайної байдужості, захованої під маску глибокої стурбованості
- НЕ у переселенців а чи біженців за кордон
а у:
- політичної складової блогосфери
- волонтерів
Що воно таке - політична складова блогосфери? А це такі люди, і можете повірити, це дійсно живі люди, які не можуть кроку ступити, щоб не згадати:
- А от якби в риб були блохи...
(С) старий анекдот
- А от якби не розмінували Чонгар!
- А от якби не будували дороги!
кричать одні
- А от якби не вкладались в непотрібні Богдани!
- А от якби не репетували Томос, віра, армія!
репетують інші
і все вони наче правильно репетують, якісь слушні конструктивні зауваження у всих є, але це діло переходить до ідеї фікс, переростає в перманентну істерику і заражає інших. А така істерика є дуже інфекційною, у результаті деструктивною штукою.
Вважаю цих людей вже давно хронічно хворими. Якщо чесно, вважаю їх просто згвалтованими в мозок ударною кампанією 2019 року з обох сторін, молимось за них, нехай пребудуть з ними Кашпіровський, Мавроді і Марія Деві Христос.
Гірше з волонтерством.
Спостерігаючи рік за певними колегами, побачила:
- хтось вважає, що працює лише одна вона, всі інші забили на війну і як їй, бідосі, витягнути все на своїх плечах, навіть не знаємо. Скаче собі попереду на білій лошаді і знамено в руках тріпоче вітром, і волоси назад
- вважає інша, що гинуть лише люди з її села, а всі інші заховались від війни і шо ти скажеш
- третій вважає, що всьо, Україна пропаща країна і ось щойно все скінчиться, він, золотий наш, звалить з України назавжди, а ви всі будете за ним плакати, плакати, а він не повернеться, бо Україна не створила умов для його роботи, воть!
Тим часом всі вони працюють, і працюють досить потужно. Тобто, можна і не зважати на ці ридання над своєю долюшкою, і волоси назад, і біла лошадь. Можна б і не звертати увагу на всі ці крики у мережі:
- ЛЮЮЮЮЮДИИИИ! ВИ ЩО, ЗАБУЛИ ПРО ВІЙНУ?
(капслок тут спеціально, ці люди дуже полюбляють капслок)
але істерика заразна, повторюю.
Тому одного разу, начитавшись капслоків, воплів і ридань, зробила я певну чистку. І попрощалась з певною кількістю істериків у стрічці.
і тут
якось несподівано
якось неначе повний місяць виплив на небеса
неначе сонце вийшло із-за хмар
неначе осяйна веселка стала над смарагдовим полем, всіяним червоними маками
і стало більше кисню, і розкрились прокурені легені...
Коротше. Люди, рекомендую.
Людина може бути заслуженою і в чомусь навіть конструктивною, людина може бути самовідданою і вірною ідеї. Але коли людина впадає до потужної, постійної, НЕконструктивної істерики - пробач, людино. Душно біля тебе. Пробач, але ти сама винувата, людино.
... а тепер давайте поговоримо про конструктивну істерику. Хто в неї вірить, хто як її бачить?
Мозкоправи, мимо - все це не більше ніж жарт, а ви до жартів чомусь не дуже схильні.