Хіба що на вухо

[don_katalan]

Алі Татар-заде
двері одиночной камери розкрилися без попередження. Узник насторожився: зараз не обід, не сніданок, щось трапилось.
Лице вошедшего здалося знайомим. Моргаючи, він придивився в його вимучену, наче наклеяну посмішку, старечу лисину і вигукнув:
— Невже це ти!
— Так, я.
— А тебе вони за що? Я думав ти в Гарвардє... чи Оксфорді...
— Владімвладімчь, знайшли за що. Стидно й сказати. Хіба що на вухо.
— Ну давай хочь обнимимось, - вони обійнялися, і Владімвладімчь Познер почав шепотіти своєму повному тезці, теж Владімвладімчю, свою маленькую гнусную тайну, що призвела його в застінки Європи.
— Як же ти... не удіржався, - співчутливо сказав йому в'зенью
— Звісно, я все отріцав. Але присяжні...
— Ну, буває. У мене і присяжних не буде, - колишній путлер спохмурнів. - Нє будєм об етом.
— Дотепний жарт долі, правда? - сказав Познер в стелю, ніби звично звертаючись до невидимого телеглядача.
— Я на такій тупий фігні б не спалився, - скинувся Путін. - Я б того мальчика... одразу після... коротше, він би мовчав.
— Та я ж не про це. А те що ця камера повна Владімірів Владіміровічєй.
Путін роздратувався.
— Смішно йому, блять. А все ж дивно, що тебе посадили в одну камеру зі мною. У них що, камери скінчились?
Прищуривши очі, він намагався розгледіти щось за ніяковою, обеззброюючою посмішкою Познера.
— Чи тебе, краще сказати, не посадили, а подсадили?
— Ти вгадав, - Познер продовжував посміхатися.
— Старік, не ліз би ти в ето дєло. Я тобі все одне нічого корисного не розкажу.
— Ну, не скажитє! - Познер сів у характерну позу, що її приймав під час інтерв'ю. - Якщо ви відповісте мені на певні питання, то моя доля буде значно полегшена.
— Ах ти... я ж тебе за нормального держав. Авотхуй тобі а не мої показання.
Познер діловито витяг з-за пояса роби якогось пульта.
— Владімр-Владімрчь, ми обидва знаємо, що ти поважаєш тільки силові аргументи.
Путін глузливо глянув на штуку в його руках:
— Хочеш відкерачити мене пультом од телевізора?
Замість відповіді Познер натиснув кнопочку.
Тіло Путіна здригнулося від ударів струмом.
— Припини, - захрипів він, катаючись по тюремній підлозі. - Ахрана! Ахра....
Тим часом Познер розгублено дивився на пульт і намагався згадати, де ж тут його виключати
Він тиснув всі кнопки, але фюреру ставало ще гірше.
— Как же його вимкнути?
— Красная кнопка! - простогнав Путін
— А раптом саме вона... ееее, ну, смертельна?
Замість відповіді колишній вождь пішов піною з губ.
Познер ризикнув, і струм припинився.
— Ну ти і... - в'язень встав, тримаючись за стінку. - А вот спробував би без неї.
— Дали замість микрофону, - розвів руками Познер і знову грустно всміхнувся. - Але тепер, гадаю, наша розмова піде цікавіше та інформативніше. Правда?
— Ще й як! - лагідно піддакнув Путін і швидким рухом вихопив пульт в зазевавшогося Познера.
Він направив пульта на старика і мстиво взвизгнув:
— Ну що пень трухлявий! Готовий до інтерв'ю??
Але коли натиснув кнопку, - а він обрав велику і жирну, щоби Познеру було побольніше, - то старий ведучий залишився непохитним.
Натомість в судомах болю забивсь знову фюрер.
— Владімр-Владімрьчь, пульт - просто пульт, - вкрадливо пояснював Познер. - Неважно, в чиїх він руках. А датчик вони впаяли десь в у твоєму тілі.
Він підібрав пульт з підлоги і знову натиснув красне.
— Суки, суки, - проказав ошелешено Путін. - Хренови ізобретателі.
Він важко дихав, але не збирався так легко здаватися.
— Жми той прилад скільки влізе, я не буду давати тобі інтерв'ю.
— Ну, як знаєш, - скрушливо сказав ведучий. - Зрештою, справа ж не в тому, щоби я тиснув на тебе силою. З тим би впорався будь-хто. А в тому, що тобі дано пошану, дати покази в вигляді крутого інтерв'ю з одним із самих крутих журналістів. Ми б могли всістися тут, нам принесуть крісла, столик... І наша розмова ввійде в історію.
Спокуса була велика, але фюрер вирішив триматися.
— Що буде, якщо відмовлюсь?
І подумки чортихнув себе: згадав, що для заключоного це зветься "стадія торга".
Познер знов невесело посміхнувся.
— Що ж, тоді мене посадять надовго. Враховуючи мій вік - все одне що пожиттєво.
— Мені на це насрати.
— А до тебе посадять... чи подсадять, як ти вірно вточнив... іншу людину.
— Кого? Соловьйова штоле?
— Той теж записався в очередь. Але стоїть дуже далеко. Навряд чи ти дійдеш до нього, він там одразу після Скабєєвой. Здається, чотирисотий.
— То хто ж за тобою? - нетерпляче обірвав його фюрер.
— Брейвік.
— Хто, хто?
— Його звуть Брейвік. Ну, годі, ти чув про нього.
— Що, якийсь депутат? Фамілійо ніби не немецька. Ні, в бундестазі такого не було.
— Серійний вбивця. Йому дали другий номер у черзі. Він безжально застрелів купу людей, переважно дітей і жінок. Добивав поранених. Дивився, як вони мучаються... То що, будемо записувати наш ексклюзив?
(референс: "Мовчання ягняток")