![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanНапередодні українського наступу пішло хворобливе загострення у співчуваючих недоімперії. Зокрема, відмітився президент Бразилії Луіс да Силва.
Він висловився, що не можна бажати всього, тому Україні треба відмовитися від Криму, і це, начебто, принесе довготривалий мир. Відразу хочеться побажати Лулу (він сам себе так називає), щоб президентський строк його був неповний — бо ж не можна бажати всього.
Висловлювання Лулу — це відлуння того, що для кремлівського фюрерка Крим є чимось сакральним. Він і з Кучмою намагався домовитися про “особливі відносини РФ і Криму”, і з Януковичем — про економічне захоплення Криму у вигляді інвестування понад 100 млрд доларів. А от Донбас Путіну по цимбалах. Особливо, після того, як недоімперія його фактично зруйнувала — не тільки бунт, але й російський захист є безглуздим і безжальним.
До важливих питань треба підходити тверезо, з мінімумом емоцій. Такий тверезий аналіз призводить до висновків, що Крим Україні конче потрібен. У воєнному, економічному, геополітичному сенсах.
Навіть втрата окупованого Донбасу навряд чи викличе руйнівні процеси в російській влади. А тільки зміна влади і глибока демократизація РФ (краще розпад!) можуть бути запорукою не лише припинення бойових дій, а миру. А от втрата Криму до таких процесів призвести може.
Крим — це воєнний контроль за Чорним морем, без якого наші морські перевезення не будуть безпечними. Відстань між Ялтою і Сінопом на березі Туреччини — 290 км, як раз перекривається нашими “Нептунами”.
Крим — це потенційний курорт європейського рівня, який можна розвивати з тією ж Туреччиною та іншими інвесторами. Це великі порти з відповідною інфраструктурою.
Коротше, можна шукати гібридну воєнно-дипломатичну процедуру повернення Криму, але відмовлятися від нього не можна категорично.
Але те, що такий прихильник Путіна як Лулу да Силва фактично натякає, що недоімперія в пошуках перепочинку готова відмовитися від усього, окрім Криму, красномовно характеризує той розпач, який зараз панує у Кремлі.
Він висловився, що не можна бажати всього, тому Україні треба відмовитися від Криму, і це, начебто, принесе довготривалий мир. Відразу хочеться побажати Лулу (він сам себе так називає), щоб президентський строк його був неповний — бо ж не можна бажати всього.
Висловлювання Лулу — це відлуння того, що для кремлівського фюрерка Крим є чимось сакральним. Він і з Кучмою намагався домовитися про “особливі відносини РФ і Криму”, і з Януковичем — про економічне захоплення Криму у вигляді інвестування понад 100 млрд доларів. А от Донбас Путіну по цимбалах. Особливо, після того, як недоімперія його фактично зруйнувала — не тільки бунт, але й російський захист є безглуздим і безжальним.
До важливих питань треба підходити тверезо, з мінімумом емоцій. Такий тверезий аналіз призводить до висновків, що Крим Україні конче потрібен. У воєнному, економічному, геополітичному сенсах.
Навіть втрата окупованого Донбасу навряд чи викличе руйнівні процеси в російській влади. А тільки зміна влади і глибока демократизація РФ (краще розпад!) можуть бути запорукою не лише припинення бойових дій, а миру. А от втрата Криму до таких процесів призвести може.
Крим — це воєнний контроль за Чорним морем, без якого наші морські перевезення не будуть безпечними. Відстань між Ялтою і Сінопом на березі Туреччини — 290 км, як раз перекривається нашими “Нептунами”.
Крим — це потенційний курорт європейського рівня, який можна розвивати з тією ж Туреччиною та іншими інвесторами. Це великі порти з відповідною інфраструктурою.
Коротше, можна шукати гібридну воєнно-дипломатичну процедуру повернення Криму, але відмовлятися від нього не можна категорично.
Але те, що такий прихильник Путіна як Лулу да Силва фактично натякає, що недоімперія в пошуках перепочинку готова відмовитися від усього, окрім Криму, красномовно характеризує той розпач, який зараз панує у Кремлі.