![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanSasha Fedorenko
Раніше як воно було? Приїхала в Бориспіль чи Жуляни, хильнула ігристого в дьютіку, сіла в літак і за годину-дві вже "в Європі".
А тепер? Замість таксі до Борисполя - автобус Київ - Варшава. 15 годин. На автостанціях самі військові та заплакані жінки. По очах видно, хто звідти, а хто - тільки туди.
Допхалися врешті до кордону, народ радіє: черги нема, швиденько проскочимо! Так, авжеж. Один із пасажирів - іноземець, порушив строк перебування в Україні. Наші прикордонники його вивели, довго тримають... Пасажири нєгодують, водій жартує: зараз йому ще грошей на оплату штрафу не вистачить, будете скидатись, аби тільки швидше рушити.
Той іноземець вже каже до прикордонників: слухайте, я передумав виїжджати з України, я просто хотів на пару днів у Польщу мотнутись, та бог з нею. Вертайте мої документи, зробимо вигляд, що мене тут і не було. Я краще по Львову погуляю!
Стражі нєпрєклонні: порушив, спіймали - виїжджай, роби візу, тоді вертайся. Та спершу - протокол, штраф.
Карочє, в автобус він сів тільки за півтори години... Пройшов шляхом сорому крізь весь салон, від початку й до кінця, і на кожному кроці вибачався перед пасажирами за затримку.
Аж тут я його й роздивилася. Фумінорі Цучіко, знаменитий 75-річний волонтер. Той самий чоловік, що продав свій будинок в Японії та переїхав у Харків під час війни. 9 місяців у підземці прожив, купу людей годував... Та шо я вам розповідаю - загугліть, його по всіх каналах показали.
І шо? Наші браві прикордонники впоралися з тим, чого не домоглися русяві ракети. Витурили наполегливого волонтера з України.
Сподіваюся, він здолає бюрократичні перепони на шляху назад. Тож про всяк випадок подякувала за його допомогу й віру в Перемогу.
Раніше як воно було? Приїхала в Бориспіль чи Жуляни, хильнула ігристого в дьютіку, сіла в літак і за годину-дві вже "в Європі".
А тепер? Замість таксі до Борисполя - автобус Київ - Варшава. 15 годин. На автостанціях самі військові та заплакані жінки. По очах видно, хто звідти, а хто - тільки туди.
Допхалися врешті до кордону, народ радіє: черги нема, швиденько проскочимо! Так, авжеж. Один із пасажирів - іноземець, порушив строк перебування в Україні. Наші прикордонники його вивели, довго тримають... Пасажири нєгодують, водій жартує: зараз йому ще грошей на оплату штрафу не вистачить, будете скидатись, аби тільки швидше рушити.
Той іноземець вже каже до прикордонників: слухайте, я передумав виїжджати з України, я просто хотів на пару днів у Польщу мотнутись, та бог з нею. Вертайте мої документи, зробимо вигляд, що мене тут і не було. Я краще по Львову погуляю!
Стражі нєпрєклонні: порушив, спіймали - виїжджай, роби візу, тоді вертайся. Та спершу - протокол, штраф.
Карочє, в автобус він сів тільки за півтори години... Пройшов шляхом сорому крізь весь салон, від початку й до кінця, і на кожному кроці вибачався перед пасажирами за затримку.
Аж тут я його й роздивилася. Фумінорі Цучіко, знаменитий 75-річний волонтер. Той самий чоловік, що продав свій будинок в Японії та переїхав у Харків під час війни. 9 місяців у підземці прожив, купу людей годував... Та шо я вам розповідаю - загугліть, його по всіх каналах показали.
І шо? Наші браві прикордонники впоралися з тим, чого не домоглися русяві ракети. Витурили наполегливого волонтера з України.
Сподіваюся, він здолає бюрократичні перепони на шляху назад. Тож про всяк випадок подякувала за його допомогу й віру в Перемогу.