![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanМихаил Кальницкий
Скільки відомо, Міжнародний жіночий день 8 Березня чи то збираються у нас перейменувати, чи то вже перейменували. Колись його запроваджували як Міжнародний день боротьби за права жінок, але в сучасній Україні ці права забезпечені Конституцією. Отже, тепер йдеться про День захисту прав жінок. У будь-якому разі, радий привітати з весняним святом усіх чарівних подруг!
На згадку про боротьбу за права жінок у старому Києві хотів би показати брошуру з моєї бібліотеки – статут Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. На початку минулого століття про гендерне рівноправ’я у Російській імперії ще не йшлося. Для жінок були недоступними урядові чини й посади, вони не брали участі у виборах до державних та місцевих органів влади, не могли отримати університетську освіту… Разом з тим, дедалі більше ставало розумних і енергійних представниць чарівної статі, які брали участь у громадській діяльності. Вони невтомно допомагали іншим жінкам підвищувати свій соціальний статус.
Саме цій меті було присвячено діяльність Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. Його статут затвердили наприкінці жовтня 1905 року – невдовзі після проголошення царського маніфесту «об основах гражданских свобод». Відповідно до статуту, заможні дами сплачували до каси Товариства членські внески або цільові пожертви (останні могли надходити й від чоловіків). Утворювався фонд, з якого Товариство надавало своїм підопічним жінкам одноразові чи постійні виплати, забезпечувало їм доступне житло, освіту, допомогу дітям тощо.
На початку діяльності Товариство містилося на Обсерваторній вулиці, його очолювала Ганна Ясинська – київська домовласниця, дружина професора історії права Михайла Ясинського. Але у 1907 році воно перейшло до будинку № 18 на Великій Житомирській вулиці. Новою керівницею стала Марія Фогель, дружина іншого університетського професора Роберта Фогеля – відомого астронома. Її заступницею була Туснельда Клейн, яка утримувала на Подолі жіночий пансіон. Там-таки, на Великій Житомирській, 18, коштом Товариства діяла ремісна школа. Згодом вона спеціалізувалася на ужитковому мистецтві й перетворилася на художні курси. Їх очолювала Емілія Страус, чоловік якої, Оскар Страус, керував у Києві кабельним заводом. До викладання на курсах запрошували відомих митців – зокрема, живописця Івана Селезньова.
У 1909-му правління Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги перемістилося до особняка на вулиці Лютеранській, 8. Діяльність Товариства ставала дедалі більш різноманітною. При ньому було відкрито підготовче училище для дівчат і хлопчиків 7–12 років, яких готували до вступу у будь-які середні навчальні закладу. Училище забезпечувало педагогічною практикою освічених панянок, які воліли присвятити себе вчительській професії. Марія Фогель керувала дівочими курсами для підготовки до екзаменів на атестат зрілості. Туснельда Клейн завідувала гуртожитком, що його утримувало жіноче об’єднання (з 1912 року вона очолювала правління Товариства). Серед провідних активісток можна було зустріти представниць відомих родин. Так, віце-керівниця правління Наталія Бонч-Бруєвич була дружиною Олександра Бонч-Бруєвича, який очолював контору Київського водогінного товариства. Її колежанка Євдокія Козинцева була одружена зі статським радником Миколою Козинцевим, гласним міської думи. Таку саму посаду обіймала й Єлизавета Грабар – дружина авторитетного правника Миколи Грабаря.
Деякий час паралельно з Київським Жіночим Товариством Взаємодопомоги діяло споріднене об’єднання – Товариство Взаємодопомоги Трудящих Жінок. При ньому було, зокрема, створено школу крою та шиття. Проте воно порівняно швидко припинило існування, і школа перейшла під патронат Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. Ті, хто її закінчував, отримували сертифікат від Міністерства торгу та промисловості. До речі, цією школою завідувала титулована особа – графиня Аделаїда Плятер. ЇЇ чоловік, граф Олександр Плятер, був знаним у Києві нотарем, до того ж очолював міське товариство шахістів.
На жаль, корисна діяльність Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги тривала не надто довго. Під час першої світової війни про нього вже не чули. Проте цей приклад громадської активності та згуртованості киянок досі залишається вельми промовистим.
Скільки відомо, Міжнародний жіночий день 8 Березня чи то збираються у нас перейменувати, чи то вже перейменували. Колись його запроваджували як Міжнародний день боротьби за права жінок, але в сучасній Україні ці права забезпечені Конституцією. Отже, тепер йдеться про День захисту прав жінок. У будь-якому разі, радий привітати з весняним святом усіх чарівних подруг!
На згадку про боротьбу за права жінок у старому Києві хотів би показати брошуру з моєї бібліотеки – статут Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. На початку минулого століття про гендерне рівноправ’я у Російській імперії ще не йшлося. Для жінок були недоступними урядові чини й посади, вони не брали участі у виборах до державних та місцевих органів влади, не могли отримати університетську освіту… Разом з тим, дедалі більше ставало розумних і енергійних представниць чарівної статі, які брали участь у громадській діяльності. Вони невтомно допомагали іншим жінкам підвищувати свій соціальний статус.
Саме цій меті було присвячено діяльність Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. Його статут затвердили наприкінці жовтня 1905 року – невдовзі після проголошення царського маніфесту «об основах гражданских свобод». Відповідно до статуту, заможні дами сплачували до каси Товариства членські внески або цільові пожертви (останні могли надходити й від чоловіків). Утворювався фонд, з якого Товариство надавало своїм підопічним жінкам одноразові чи постійні виплати, забезпечувало їм доступне житло, освіту, допомогу дітям тощо.
На початку діяльності Товариство містилося на Обсерваторній вулиці, його очолювала Ганна Ясинська – київська домовласниця, дружина професора історії права Михайла Ясинського. Але у 1907 році воно перейшло до будинку № 18 на Великій Житомирській вулиці. Новою керівницею стала Марія Фогель, дружина іншого університетського професора Роберта Фогеля – відомого астронома. Її заступницею була Туснельда Клейн, яка утримувала на Подолі жіночий пансіон. Там-таки, на Великій Житомирській, 18, коштом Товариства діяла ремісна школа. Згодом вона спеціалізувалася на ужитковому мистецтві й перетворилася на художні курси. Їх очолювала Емілія Страус, чоловік якої, Оскар Страус, керував у Києві кабельним заводом. До викладання на курсах запрошували відомих митців – зокрема, живописця Івана Селезньова.
У 1909-му правління Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги перемістилося до особняка на вулиці Лютеранській, 8. Діяльність Товариства ставала дедалі більш різноманітною. При ньому було відкрито підготовче училище для дівчат і хлопчиків 7–12 років, яких готували до вступу у будь-які середні навчальні закладу. Училище забезпечувало педагогічною практикою освічених панянок, які воліли присвятити себе вчительській професії. Марія Фогель керувала дівочими курсами для підготовки до екзаменів на атестат зрілості. Туснельда Клейн завідувала гуртожитком, що його утримувало жіноче об’єднання (з 1912 року вона очолювала правління Товариства). Серед провідних активісток можна було зустріти представниць відомих родин. Так, віце-керівниця правління Наталія Бонч-Бруєвич була дружиною Олександра Бонч-Бруєвича, який очолював контору Київського водогінного товариства. Її колежанка Євдокія Козинцева була одружена зі статським радником Миколою Козинцевим, гласним міської думи. Таку саму посаду обіймала й Єлизавета Грабар – дружина авторитетного правника Миколи Грабаря.
Деякий час паралельно з Київським Жіночим Товариством Взаємодопомоги діяло споріднене об’єднання – Товариство Взаємодопомоги Трудящих Жінок. При ньому було, зокрема, створено школу крою та шиття. Проте воно порівняно швидко припинило існування, і школа перейшла під патронат Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги. Ті, хто її закінчував, отримували сертифікат від Міністерства торгу та промисловості. До речі, цією школою завідувала титулована особа – графиня Аделаїда Плятер. ЇЇ чоловік, граф Олександр Плятер, був знаним у Києві нотарем, до того ж очолював міське товариство шахістів.
На жаль, корисна діяльність Київського Жіночого Товариства Взаємодопомоги тривала не надто довго. Під час першої світової війни про нього вже не чули. Проте цей приклад громадської активності та згуртованості киянок досі залишається вельми промовистим.