![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanVolodymyr Boiko
На прохання читацької громадськості виношу окремим постом мій коментар до одного з попередніх дописів, де я відповів на запитання, в який спосіб колишній генеральний, прости господи, прокурор Луценко став аж цілим капітаном і «командиром взводу».
***
Первинне офіцерське звання Юрій Віталійович отримав по закінченні Львівської політехніки, де була військова кафедра. Наказом командира військової частини А7375 від 25.02.2022 №5 старший лейтенант запасу Луценко Ю.В. 14.12.1964 р.н. був прийнятий на військову службу «у розпорядження» як мобілізований Печерським РТЦК та СП м.Києва. До речі, Луценко в інтерв’ю розповідає, що він, начебто, уклав контракт на проходження військової служби. Це – брехня. Ніякого контракту немає й нікого не було.
До кінця травня 2022 року старший лейтенант Луценко Ю.В., коли був тверезим, приїжджав на позиції 1 стрілецької роти в/ч А7375 на кордоні Миколаївської та Херсонської обл. і, висунувшись у вікно автомобіля, питав: «Бойка немає?» Якщо говорили, що я далеко, то він вилазив з машини і робив фотосесію на позиціях мого взводу. До речі, свою першу «фотографію з фронту», опубліковану «Цензор.нет», Луценко зробив в окопі, який я викопав з підполковником Андрієм Озерчуком. Коли солдати стали ганяти цього туриста, Луценко разом з такими ж вояками (на чолі з генерал-полковником Д-ю) поселився в селі Прибузьке Миколаївської області за 12 км від лінії фронту й робив звідтіля репортажі, як він варить грибну юшку та звільняє Херсон.
Всередині літа 2022 року в батальйон прибула перевірка й Луценка, який тинявся без діла, вивели в розпорядження командира 241 бригади та стали шукати йому посаду завскладом у Києві. Але у вересні Юрій Віталійович перевівся в іншу військову частину – А4643, яка була створена на базі нашого батальйону і яка перебуває в Каневі, очолив цю частину колишній заступник командира нашого батальйону Сергій К. Сергій піддався на умовляння Луценка, дав йому посаду заступника начальника штабу батальйону, вніс подання на підвищення у військовому званні до «капітана» і нарахував 30 років вислуги. У цій в/ч Луценко фіктивно служив до 20 лютого 2023 року, знімаючи рекламні кліпи про те, як він, будучи «стрілком ТРО», начебто воює під Бахмутом (насправді його військова частина перебувала в «канівському котлі»).
Зараз Юрій Віталійович розпочав новий рекламний проєкт разом з ще одним моїм колишнім сослуживцем по 206 батальйону Робертом Бровді («Мадяр» - молодший лейтенант запасу Бровді Роберт Йосипович 09.08.1975 р.н. був мобілізований 26.02.2022 Ужгородським РТЦК та СП), який разом з Луценком перевівся до Сергія К., також до 20 лютого служив у Каневі у в/ч А4643 і також робив відосики «з Бахмута». «Мадяр» - це колишній менеджер Юри Єнакіївського, він причетний до розкрадання 1,5 млрд. доларів китайського кредиту. У березі 2014 році тодішній заступник генпрокурора Олексій Баганець зареєстрував кримінальне провадження за моїми матеріалами щодо цього «Мадяра», але Луценко, коли став генпрокурором, справу закрив і тепер обидва пройдисвіти, типу, воюють під Бахмутом. От тільки якщо «Мадяра» я тут бачив, то Луценка – ні.
=====
Olexandr Burlaka
27 лютого 2022 року — один з найдраматичніших днів в історії Харкова та українсько-російської війни. В цей день війська наших ворогів прорвалися до Харкова.
Зазвичай це зводять до "прорвалася одна група, заблукали у передмістях, захопили 134 школу, там їх і спалили". Так от, насправді це лише частина історії, яку я для себе так остаточно і не склав повністю.
Річ у тім, що деякі спірні моменти, які були відомі ще під час нападу були пояснені тільки багато місяців потому. А численні "журналіські історії" переважно тільки заплутують ситуацію. А учасники подій не поспішають систематизувати як усе було.
Тут унизу я розміщу карту, яка вже деякий час гуляє різними харківськими пабліками. Оригінал її - російський фейк, який запустили ще рік тому. Про це досить легко сказати, оскільки синє там - контрольована українськими військами територія. Мінімальна уважність підказує, що на карті це синє тільки у місті, а саме воно оточено "визволителями", які вже і в самому ньому контролюють чималі території.
Карта фігня, але, як виявилося, багато в т=чому вона відповідає дійсності. Принаймні деякі з груп диверсантів дійсно заходили з тих напрямків, які вказані на цій карті.
Так, група була не одна. І найважливіший бій був зовсім не у школі 134, яка на карті позначена на схід він напису "Аеропорт". Айважливіший бій був у самому центрі міста біля будівлі упавління поліції.
Нехарків'яни не знають, але у нас в місті головні управління СБУ та МВС знаходяться у двох суміжних будівлях, які навіть можна вважати однією і які утворюють щось схоже на мініатюрну фортецю прямо в центрі міста.
Так от, напередодні російського прориву поліцейські з подивом дізналися, що головний СБУшнік Дудін з міста утік разом із купою підлеглих. А сама "конторська" половина стоїть порожня, якщо не рахувати зброї, якою вона просто завалена.
Саме сюди цілеспрямовано прямувала принаймні одна з груп росіян. І сюди ж мали навідатися закинуті раніше диверсанти, яких, як виявилося, було в місті чимало.
І факт у тому, що російські диверсанти до воріт МВС-СБУ таки дійшли. Але в середині сиділа купа озброєних харківських поліцейських, які їх звідти відігнали. Довгий-довгий "язик" із півночі і аж у центр - це саме цей рейд.
Чи була це саме та група, яка потім опинилася у школі відомості суперечливі. Скоріш за все - ні, є відомості, що вони повернули назад на той шлях, яким прийшли, і там їх десь і упокоїли. І можливо там була ще й інша група у центрі, яка потім і потрапила до школи. Чи це була якась третя група, яка до центру не заходила.
Очевидці зазвичай описують подальший процес боротьби що з тими, що прорвалися, що з тими, що і так тут були і теж повилазили з нір як "виловлювали по всьому місту"
Але разом із вищеописаними до міста зайшли ще від однієї до трьох груп на бронетехніці про які я досі не був 100% упевнений, що вони були, бо зазвичай про них не розповідають.
Перша - це та, що зайшла з Рогані. Її існування я вважаю на сьогодні підтвердженим. Це той "язик" що з південого сходу. Так, пряме сполучення Харкова з Донбасом на той момент вже було перерване. Звичайно, що нічого ДРГ під контроль не брали, але пройшли кілька кілометрів однією з головних вулиць міста.
Що було далі сказати важко, свідки сходяться на тому, що був бій і росіяни швидко померли.
Існування тієї ДРГ, яка на карті заходить із заходу досі під сумнівом. Є свідки, які чітко вказують, що вона була, але її знищили біля танкового училища та парку "Юність". Є люди, які сам факт її існування не підтверджують. І я б навіть підтримав перших, але сам факт заходу із заходу викликає сумніви. Річ у тім, що та точка, звідки у Харків заходили з півночі була крайньою західною, де його околиці контролювалися росіянами.
І якщо розв'язати це питання тим, що росіяни здійснили черговий "кидок шакала" по окружній, то ще залишається питання траси на Київ. Хочаб на декілька десятків хвилин, яле вони мали її перекрити.
Що ж до усіх тих фантазій, які намальовані на Салтівці, на північному сході, то з усіх них питання виникають тільки щодо Салтівського шоссе. Воно саме напрошується, щоб по ньому спробували зайти, і дехто каже, що спроба таки була. Але вона виявилася дуже вдалою для нас, або її таки не було.
У будь-якому разі цей день дійсно став переломним для Харкова, адже найбільша загроза - створення всередині російських осередків і руйнування через них оборони була повністю знешкоджена.
На прохання читацької громадськості виношу окремим постом мій коментар до одного з попередніх дописів, де я відповів на запитання, в який спосіб колишній генеральний, прости господи, прокурор Луценко став аж цілим капітаном і «командиром взводу».
***
Первинне офіцерське звання Юрій Віталійович отримав по закінченні Львівської політехніки, де була військова кафедра. Наказом командира військової частини А7375 від 25.02.2022 №5 старший лейтенант запасу Луценко Ю.В. 14.12.1964 р.н. був прийнятий на військову службу «у розпорядження» як мобілізований Печерським РТЦК та СП м.Києва. До речі, Луценко в інтерв’ю розповідає, що він, начебто, уклав контракт на проходження військової служби. Це – брехня. Ніякого контракту немає й нікого не було.
До кінця травня 2022 року старший лейтенант Луценко Ю.В., коли був тверезим, приїжджав на позиції 1 стрілецької роти в/ч А7375 на кордоні Миколаївської та Херсонської обл. і, висунувшись у вікно автомобіля, питав: «Бойка немає?» Якщо говорили, що я далеко, то він вилазив з машини і робив фотосесію на позиціях мого взводу. До речі, свою першу «фотографію з фронту», опубліковану «Цензор.нет», Луценко зробив в окопі, який я викопав з підполковником Андрієм Озерчуком. Коли солдати стали ганяти цього туриста, Луценко разом з такими ж вояками (на чолі з генерал-полковником Д-ю) поселився в селі Прибузьке Миколаївської області за 12 км від лінії фронту й робив звідтіля репортажі, як він варить грибну юшку та звільняє Херсон.
Всередині літа 2022 року в батальйон прибула перевірка й Луценка, який тинявся без діла, вивели в розпорядження командира 241 бригади та стали шукати йому посаду завскладом у Києві. Але у вересні Юрій Віталійович перевівся в іншу військову частину – А4643, яка була створена на базі нашого батальйону і яка перебуває в Каневі, очолив цю частину колишній заступник командира нашого батальйону Сергій К. Сергій піддався на умовляння Луценка, дав йому посаду заступника начальника штабу батальйону, вніс подання на підвищення у військовому званні до «капітана» і нарахував 30 років вислуги. У цій в/ч Луценко фіктивно служив до 20 лютого 2023 року, знімаючи рекламні кліпи про те, як він, будучи «стрілком ТРО», начебто воює під Бахмутом (насправді його військова частина перебувала в «канівському котлі»).
Зараз Юрій Віталійович розпочав новий рекламний проєкт разом з ще одним моїм колишнім сослуживцем по 206 батальйону Робертом Бровді («Мадяр» - молодший лейтенант запасу Бровді Роберт Йосипович 09.08.1975 р.н. був мобілізований 26.02.2022 Ужгородським РТЦК та СП), який разом з Луценком перевівся до Сергія К., також до 20 лютого служив у Каневі у в/ч А4643 і також робив відосики «з Бахмута». «Мадяр» - це колишній менеджер Юри Єнакіївського, він причетний до розкрадання 1,5 млрд. доларів китайського кредиту. У березі 2014 році тодішній заступник генпрокурора Олексій Баганець зареєстрував кримінальне провадження за моїми матеріалами щодо цього «Мадяра», але Луценко, коли став генпрокурором, справу закрив і тепер обидва пройдисвіти, типу, воюють під Бахмутом. От тільки якщо «Мадяра» я тут бачив, то Луценка – ні.
=====
Olexandr Burlaka
27 лютого 2022 року — один з найдраматичніших днів в історії Харкова та українсько-російської війни. В цей день війська наших ворогів прорвалися до Харкова.
Зазвичай це зводять до "прорвалася одна група, заблукали у передмістях, захопили 134 школу, там їх і спалили". Так от, насправді це лише частина історії, яку я для себе так остаточно і не склав повністю.
Річ у тім, що деякі спірні моменти, які були відомі ще під час нападу були пояснені тільки багато місяців потому. А численні "журналіські історії" переважно тільки заплутують ситуацію. А учасники подій не поспішають систематизувати як усе було.
Тут унизу я розміщу карту, яка вже деякий час гуляє різними харківськими пабліками. Оригінал її - російський фейк, який запустили ще рік тому. Про це досить легко сказати, оскільки синє там - контрольована українськими військами територія. Мінімальна уважність підказує, що на карті це синє тільки у місті, а саме воно оточено "визволителями", які вже і в самому ньому контролюють чималі території.
Карта фігня, але, як виявилося, багато в т=чому вона відповідає дійсності. Принаймні деякі з груп диверсантів дійсно заходили з тих напрямків, які вказані на цій карті.
Так, група була не одна. І найважливіший бій був зовсім не у школі 134, яка на карті позначена на схід він напису "Аеропорт". Айважливіший бій був у самому центрі міста біля будівлі упавління поліції.
Нехарків'яни не знають, але у нас в місті головні управління СБУ та МВС знаходяться у двох суміжних будівлях, які навіть можна вважати однією і які утворюють щось схоже на мініатюрну фортецю прямо в центрі міста.
Так от, напередодні російського прориву поліцейські з подивом дізналися, що головний СБУшнік Дудін з міста утік разом із купою підлеглих. А сама "конторська" половина стоїть порожня, якщо не рахувати зброї, якою вона просто завалена.
Саме сюди цілеспрямовано прямувала принаймні одна з груп росіян. І сюди ж мали навідатися закинуті раніше диверсанти, яких, як виявилося, було в місті чимало.
І факт у тому, що російські диверсанти до воріт МВС-СБУ таки дійшли. Але в середині сиділа купа озброєних харківських поліцейських, які їх звідти відігнали. Довгий-довгий "язик" із півночі і аж у центр - це саме цей рейд.
Чи була це саме та група, яка потім опинилася у школі відомості суперечливі. Скоріш за все - ні, є відомості, що вони повернули назад на той шлях, яким прийшли, і там їх десь і упокоїли. І можливо там була ще й інша група у центрі, яка потім і потрапила до школи. Чи це була якась третя група, яка до центру не заходила.
Очевидці зазвичай описують подальший процес боротьби що з тими, що прорвалися, що з тими, що і так тут були і теж повилазили з нір як "виловлювали по всьому місту"
Але разом із вищеописаними до міста зайшли ще від однієї до трьох груп на бронетехніці про які я досі не був 100% упевнений, що вони були, бо зазвичай про них не розповідають.
Перша - це та, що зайшла з Рогані. Її існування я вважаю на сьогодні підтвердженим. Це той "язик" що з південого сходу. Так, пряме сполучення Харкова з Донбасом на той момент вже було перерване. Звичайно, що нічого ДРГ під контроль не брали, але пройшли кілька кілометрів однією з головних вулиць міста.
Що було далі сказати важко, свідки сходяться на тому, що був бій і росіяни швидко померли.
Існування тієї ДРГ, яка на карті заходить із заходу досі під сумнівом. Є свідки, які чітко вказують, що вона була, але її знищили біля танкового училища та парку "Юність". Є люди, які сам факт її існування не підтверджують. І я б навіть підтримав перших, але сам факт заходу із заходу викликає сумніви. Річ у тім, що та точка, звідки у Харків заходили з півночі була крайньою західною, де його околиці контролювалися росіянами.
І якщо розв'язати це питання тим, що росіяни здійснили черговий "кидок шакала" по окружній, то ще залишається питання траси на Київ. Хочаб на декілька десятків хвилин, яле вони мали її перекрити.
Що ж до усіх тих фантазій, які намальовані на Салтівці, на північному сході, то з усіх них питання виникають тільки щодо Салтівського шоссе. Воно саме напрошується, щоб по ньому спробували зайти, і дехто каже, що спроба таки була. Але вона виявилася дуже вдалою для нас, або її таки не було.
У будь-якому разі цей день дійсно став переломним для Харкова, адже найбільша загроза - створення всередині російських осередків і руйнування через них оборони була повністю знешкоджена.