Вічна пам'ять герою, царство небесне!
Jan. 24th, 2023 10:49 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanIhor Lutsenko
Козацька доля. Сьогодні у бою, при обороні українського Донбасу мій побратим Олег Собченко загинув. Загинув, як герой. Козаком він був, козацький свій шлях славно завершив.
***
Тяжко писати якісь слова, коли треба писати так же невимовно красиво і сильно, як жив Олег.
Познайомилися ми на Майдані, завдяки Тетяні Чорновол. Під час подій Вогнехрещі на майданівців у Черкасах напав Беркут. Олегу проломили лоба, буквально розтрощили кістку. Його чудом врятували з лікарні, вивезли за кордон. Потім він отримав за ті події свій перший орден «За Мужність».
Далі у складі невеликої групи добровольців ми поїхали на війну ще у 2014-му, у квітні. Собченко провоював понад півтора роки у першу фазу, був результативним снайпером, мав непоганий досвід контактних боїв. Його знання і уміння були безцінними у перші хаотичні тижні великої війни. Завдяки йому я лишився тоді живий.
Загалом з ним ми працювали як екіпаж аеророзвідки перші 10 місяців повномасштабки.
***
Я знаю, саме завдяки Собченку вистояв Київ. Коли у березні в районі Казаровичів група російських десантників спробувала захопити греблю Ірпеня, Олег у слушний момент взяв командування на себе і зметикував, як тими жалюгідними засобами відбити атаку елітних солдат.
Ми тоді не дали можливість росіянам взяти під контроль воду в річці Ірпінь – річці, котра потім, завдяки відкритій греблі, розлилася і вирішальним чином допомогти захистити столицю з Півночі, утримати Мощун.
Безумовно, за це, а також за багато інших подвигів, Олег заслужив звання Героя України. Нам тоді дали по ордену «За мужність», що теж, звісно, не дарма.
***
Це був козак, якого якась машина часу перенесла у наші часи. Жорсткий воїн і одночасно лірик: любив пісні, увесь український спектр – що народних і класичних, що нових – намагався знати досконально. Ми ділилися один з одним рідкісними композиціями.
Любив жінок, уважно на них дивився, але завжди підкреслював свою вірність дружині – чеснота, така рідкісна у наш час.
Безкомпромісно грав роль мого старшого брата, мав крутий характер, любив сваритися на блокпостах. Я теж маю не надто хорошу вдачу; ми постійно сперечалися, але трималися разом. Бо коли треба було йти у сіру зону, то я міг кликати лише його, а він – мене.
Жорсткий характер, утім, поєднувався з добротою. Усі порятовані нами істоти песячого і котячого виду – це його заслуга.
З ним ми пройшли найспекотніші бої цієї війни – Мощун, Лисичанськ, Бахмут.
Але ким би досвідченим вовком війни ти не був, нинішня щільність артилерійського вогню математично передбачає тобі мало шансів.
Вічна пам'ять герою, царство небесне!
Козацька доля. Сьогодні у бою, при обороні українського Донбасу мій побратим Олег Собченко загинув. Загинув, як герой. Козаком він був, козацький свій шлях славно завершив.
***
Тяжко писати якісь слова, коли треба писати так же невимовно красиво і сильно, як жив Олег.
Познайомилися ми на Майдані, завдяки Тетяні Чорновол. Під час подій Вогнехрещі на майданівців у Черкасах напав Беркут. Олегу проломили лоба, буквально розтрощили кістку. Його чудом врятували з лікарні, вивезли за кордон. Потім він отримав за ті події свій перший орден «За Мужність».
Далі у складі невеликої групи добровольців ми поїхали на війну ще у 2014-му, у квітні. Собченко провоював понад півтора роки у першу фазу, був результативним снайпером, мав непоганий досвід контактних боїв. Його знання і уміння були безцінними у перші хаотичні тижні великої війни. Завдяки йому я лишився тоді живий.
Загалом з ним ми працювали як екіпаж аеророзвідки перші 10 місяців повномасштабки.
***
Я знаю, саме завдяки Собченку вистояв Київ. Коли у березні в районі Казаровичів група російських десантників спробувала захопити греблю Ірпеня, Олег у слушний момент взяв командування на себе і зметикував, як тими жалюгідними засобами відбити атаку елітних солдат.
Ми тоді не дали можливість росіянам взяти під контроль воду в річці Ірпінь – річці, котра потім, завдяки відкритій греблі, розлилася і вирішальним чином допомогти захистити столицю з Півночі, утримати Мощун.
Безумовно, за це, а також за багато інших подвигів, Олег заслужив звання Героя України. Нам тоді дали по ордену «За мужність», що теж, звісно, не дарма.
***
Це був козак, якого якась машина часу перенесла у наші часи. Жорсткий воїн і одночасно лірик: любив пісні, увесь український спектр – що народних і класичних, що нових – намагався знати досконально. Ми ділилися один з одним рідкісними композиціями.
Любив жінок, уважно на них дивився, але завжди підкреслював свою вірність дружині – чеснота, така рідкісна у наш час.
Безкомпромісно грав роль мого старшого брата, мав крутий характер, любив сваритися на блокпостах. Я теж маю не надто хорошу вдачу; ми постійно сперечалися, але трималися разом. Бо коли треба було йти у сіру зону, то я міг кликати лише його, а він – мене.
Жорсткий характер, утім, поєднувався з добротою. Усі порятовані нами істоти песячого і котячого виду – це його заслуга.
З ним ми пройшли найспекотніші бої цієї війни – Мощун, Лисичанськ, Бахмут.
Але ким би досвідченим вовком війни ти не був, нинішня щільність артилерійського вогню математично передбачає тобі мало шансів.
Вічна пам'ять герою, царство небесне!