Алі Татар-заде · дуже предметний розбір
Jan. 13th, 2023 08:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanДодам від себе на ту ж тему.
Те саме прямо зараз твориться в головах "пацифистів" московитів, половина з яких емігрувала а половина сидить тихо в двох столицях та провінціях.
Вони обговорюють майбутні книги, фільми і спектаклі,
в яких буде показано неймовірні страждання вбивць
(моральні, а також фізичні - бо ворог жеж лютує, катує, "бо всі всігда так ділают"),
трагедію непризнаного героя,
трагедію Росії зруйнованої війною (!),
колізії як "свои же асуждают" і непонімають, що салдат "просто робив свою роботу".
І се самі прогресивні.
Коли я з сарказмом запропонував їм "подлінно достоєвскую тему",
а саме жінку россалдата, яка прохала чоловіка "ізнасілавать пабольше х-лушек" (от де подлінно темні глибини), -
ся історія вже достатньо відома, навіть документована, -
вони навіть на це відгукнулися ...
ну а чьо, сюжет же інтересний...
"тяжкою женскою долею" та її "непростими атношеніямі с мущінамі".
Воістіну кажу, нема в Содомі разом з Гоморою і десяти праведників.
Артем Комісаренко · ХОРОШИЙ РУСКІЙ ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ПАЦИФІЗМ
Чеченці в стрічці твітера згадали Шевчука з ДДТ. Добре пам'ятають і не пробачають його виступи перед російською солдатескою в часи т. зв. Першого Чеченської: він розважав окупантів, поки ми сиділи в підвалах зруйнованих будівель і ховали друзів та рідних, кажуть.
Повернувшись з Чечні, вражений Шевчук записує пісню "Мертвый город. Рождество" (1995). Ліричний герой, російський солдат чи офіцер, ніжиться в поезії зруйнованого міста "Потерялись и бродят / Между стен небеса", жаліється на небезпеки війни "Сколько душ погубило / Напротив окно", згадує як трахав десь був медсестру "С симпатичным лицом" і радіє свіжому снігу. В пісні є зруйноване місто, є російський солдат-окупант, є сніг, є пил та бруд, є навіть медсестра, але найважливіше в ній те, чого — кого — в ній немає — мешканців міста та його оборонців. Навіть там, де без них складно обійтися, де вони просто мусять бути, вони витерті. Так в рядках "Сколько душ погубило / Напротив окно" ми бачимо, що воює з росіянами, виявляється, вікно, а не жива людина, мешканець свого міста, який просто не має права на існування, навіть в пісні, а рядок "Шестого приняли роды" як і "Я стрелял холостыми" опинився в пісні виключно щоб засвідчити добрі справи-наміри солдата-окупанта ну й ще бо Шевчук там був на Різдво. Метафора те-се. Але російські солдати не стріляли холостими, а натомість рознесли пів міста артилерією. А на Різдво замість приймати роди розпочали другий штурм Грозного, потім оголосили перемир'я і одразу ж його порушили — тут в них нічого не міняється століттями.
Ще одна пісня про Російсько-чеченську війну в Шевчука, це "Просвистела" 1997 року яка присвячена зустрічі, в раю звісно, а де ж ще, друзів-росіян, що загинули на Першій чеченській. Пишуть, сам Шевчук так описував пісню: "о том, как наши парни в рай поехали". Питання куди, на думку Шевчука, відправлялись ті, кого ці "парні" вбивали, зокрема цивільні мешканці села Самашки, зрозуміло, не підіймається. Інших в ній просто не існує, бо уваги вони заслуговують менше ніж зола з пісні, та бруд і пил з попередньої. Здається, рептилії з Біла — героя Галактики чи комахи Зоряної піхоти менш дегуманізовані. Вони, принаймні, існують.
Ще одна пісня 1997 року — "Пацаны", власне, про те, як "Умирали пацаны страшно / Умирали пацаны просто". Окрім них там трапляється ще "Чем дальше в тыл, тем жирней генералы" й "А от страны тебе пластмассовый веник". Як це було й буде ще не раз, росіянин нарікає на легковажіння генералами російською солдатською кров'ю, проте чужа кров яку ці солдати проливають на чужій землі, в т. ч. й кров цивільних, його не цікавить взагалі. Та й що таке чужа земля? "Здесь я видел, что может быть будет / С Москвой, Украиной, Уралом". Де тут для автора своє і де чуже?
До вторгнення Росії в Ічкерію, Шевчук співав антивоєнні пісні про вторгнення СРСР в Афганістан. Пісня "Ветры с тобой" 1988 року, як на мене, містить просто-таки квінтесенцію "антивоєнної" творчості: "Я одно знаю точно – ты не был неправ / Подыхая в пыли чужой". І навіть розуміння того, що ця війна була злочинною "Если был ты, старик, на неправой войне" нічого не змінює. Жертв агресії в пісні традиційно немає, хоча в Афганістані на кожного радянського солдата загинуло від десятків до двох сотень цивільних.
Немає їх і в найвідомішій антивоєнній пісні Шевчука "Не стреляй" 1980 року. Жертвами стрільця згадуються горобці та голуби, але не живі люди. Проблемою є не вбиті афганці, не спалені аули, проблемою є важкий моральний стан ветерана: "Он топил свою совесть в тяжелом вине".
Звісно, я написав цей текст не для того, щоб розповісти, мовляв, який Шевчук мудак. Мудаков у них там вистачає і витрачати на них час немає сенсу. Проблема в тому, що Шевчук — це ледь не найкраще, що в них взагалі є. І навіть ця людина, що співає антивоєнних пісень вже років з сорок, просто намертво ув'язла в імперському, в колоніальному дискурсі. Настільки, що навіть намагаючись бути людиною сумління, вже просто не здатна вийти за його межі. А хто не намагається, з тими все ще гірше, там замість відмови бачити просто чиста ненависть.
Те саме прямо зараз твориться в головах "пацифистів" московитів, половина з яких емігрувала а половина сидить тихо в двох столицях та провінціях.
Вони обговорюють майбутні книги, фільми і спектаклі,
в яких буде показано неймовірні страждання вбивць
(моральні, а також фізичні - бо ворог жеж лютує, катує, "бо всі всігда так ділают"),
трагедію непризнаного героя,
трагедію Росії зруйнованої війною (!),
колізії як "свои же асуждают" і непонімають, що салдат "просто робив свою роботу".
І се самі прогресивні.
Коли я з сарказмом запропонував їм "подлінно достоєвскую тему",
а саме жінку россалдата, яка прохала чоловіка "ізнасілавать пабольше х-лушек" (от де подлінно темні глибини), -
ся історія вже достатньо відома, навіть документована, -
вони навіть на це відгукнулися ...
ну а чьо, сюжет же інтересний...
"тяжкою женскою долею" та її "непростими атношеніямі с мущінамі".
Воістіну кажу, нема в Содомі разом з Гоморою і десяти праведників.
Артем Комісаренко · ХОРОШИЙ РУСКІЙ ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ПАЦИФІЗМ
Чеченці в стрічці твітера згадали Шевчука з ДДТ. Добре пам'ятають і не пробачають його виступи перед російською солдатескою в часи т. зв. Першого Чеченської: він розважав окупантів, поки ми сиділи в підвалах зруйнованих будівель і ховали друзів та рідних, кажуть.
Повернувшись з Чечні, вражений Шевчук записує пісню "Мертвый город. Рождество" (1995). Ліричний герой, російський солдат чи офіцер, ніжиться в поезії зруйнованого міста "Потерялись и бродят / Между стен небеса", жаліється на небезпеки війни "Сколько душ погубило / Напротив окно", згадує як трахав десь був медсестру "С симпатичным лицом" і радіє свіжому снігу. В пісні є зруйноване місто, є російський солдат-окупант, є сніг, є пил та бруд, є навіть медсестра, але найважливіше в ній те, чого — кого — в ній немає — мешканців міста та його оборонців. Навіть там, де без них складно обійтися, де вони просто мусять бути, вони витерті. Так в рядках "Сколько душ погубило / Напротив окно" ми бачимо, що воює з росіянами, виявляється, вікно, а не жива людина, мешканець свого міста, який просто не має права на існування, навіть в пісні, а рядок "Шестого приняли роды" як і "Я стрелял холостыми" опинився в пісні виключно щоб засвідчити добрі справи-наміри солдата-окупанта ну й ще бо Шевчук там був на Різдво. Метафора те-се. Але російські солдати не стріляли холостими, а натомість рознесли пів міста артилерією. А на Різдво замість приймати роди розпочали другий штурм Грозного, потім оголосили перемир'я і одразу ж його порушили — тут в них нічого не міняється століттями.
Ще одна пісня про Російсько-чеченську війну в Шевчука, це "Просвистела" 1997 року яка присвячена зустрічі, в раю звісно, а де ж ще, друзів-росіян, що загинули на Першій чеченській. Пишуть, сам Шевчук так описував пісню: "о том, как наши парни в рай поехали". Питання куди, на думку Шевчука, відправлялись ті, кого ці "парні" вбивали, зокрема цивільні мешканці села Самашки, зрозуміло, не підіймається. Інших в ній просто не існує, бо уваги вони заслуговують менше ніж зола з пісні, та бруд і пил з попередньої. Здається, рептилії з Біла — героя Галактики чи комахи Зоряної піхоти менш дегуманізовані. Вони, принаймні, існують.
Ще одна пісня 1997 року — "Пацаны", власне, про те, як "Умирали пацаны страшно / Умирали пацаны просто". Окрім них там трапляється ще "Чем дальше в тыл, тем жирней генералы" й "А от страны тебе пластмассовый веник". Як це було й буде ще не раз, росіянин нарікає на легковажіння генералами російською солдатською кров'ю, проте чужа кров яку ці солдати проливають на чужій землі, в т. ч. й кров цивільних, його не цікавить взагалі. Та й що таке чужа земля? "Здесь я видел, что может быть будет / С Москвой, Украиной, Уралом". Де тут для автора своє і де чуже?
До вторгнення Росії в Ічкерію, Шевчук співав антивоєнні пісні про вторгнення СРСР в Афганістан. Пісня "Ветры с тобой" 1988 року, як на мене, містить просто-таки квінтесенцію "антивоєнної" творчості: "Я одно знаю точно – ты не был неправ / Подыхая в пыли чужой". І навіть розуміння того, що ця війна була злочинною "Если был ты, старик, на неправой войне" нічого не змінює. Жертв агресії в пісні традиційно немає, хоча в Афганістані на кожного радянського солдата загинуло від десятків до двох сотень цивільних.
Немає їх і в найвідомішій антивоєнній пісні Шевчука "Не стреляй" 1980 року. Жертвами стрільця згадуються горобці та голуби, але не живі люди. Проблемою є не вбиті афганці, не спалені аули, проблемою є важкий моральний стан ветерана: "Он топил свою совесть в тяжелом вине".
Звісно, я написав цей текст не для того, щоб розповісти, мовляв, який Шевчук мудак. Мудаков у них там вистачає і витрачати на них час немає сенсу. Проблема в тому, що Шевчук — це ледь не найкраще, що в них взагалі є. І навіть ця людина, що співає антивоєнних пісень вже років з сорок, просто намертво ув'язла в імперському, в колоніальному дискурсі. Настільки, що навіть намагаючись бути людиною сумління, вже просто не здатна вийти за його межі. А хто не намагається, з тими все ще гірше, там замість відмови бачити просто чиста ненависть.