don_katalan

Я вам зараз скажу дуже непопулярний вещь, тільки ви не ображайтесь.
Але кричати про звільнення херсонських кавунів, бердянських бичків, мелітопольської черешні - мені здається якось недолуго.
А якби, не дай боже, мова йшла про полтавську область - кричали б про галушки?
Я вам скажу нехороший вещь, тільки ви не ображайтесь. Але оці гастрономічні крики нагадують схлипи росіян:
- Я на самом деле очень люблю Украину, у меня и бабушка с Украйны. Как можно не любить Украину, этот борщ, вареники и чернобровых Оксан?
Херсон, Мелітополь, та й взагалі південь України - я ж його знаю, я завжди вважала його зросійщеним, досить колабораційним. А чи й просто байдужим до української мови, України як самостійної держави. Не в цілому, звичайно, ні. Але у більшості.
А потім я взнала, який там був спротив. А десь ще і є. Та я кожен протестний мітинг вже окупованого Херсону дивилась з виряченими від подиву очима і стиснутим від болю серцем. І все це вже в історії. Цей героїзм людей, цей хід на смерть.
А ви про кавуни...
Знаєте, кричати про оцю гастрономію міста чи області України - це наче перекреслювати все інше. Це наче не поважати всю гіркоту, весь біль та смерті, і головне - всю боротьбу, через які пройшли і проходять наші міста.
Наші села.
Тому не варто так кричати про кавуни.
Бичка.
Черешню.
Галушки.
Як символ кожної нашої стражденної області.
Я вам скажу дуже сумний вещь, та ви не ображайтесь - це шароварництво. Таке миле й наче невинне - і таке злочинне зараз. Коли ці області й міста по коліно в крові.

Watch on YouTube