![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanRostyslav Demchuk
21 жовтня у Брюсселі лідери країн ЄС продовжують обговорювати і шукати ефективні засоби енергетичної допомоги Україні, яка залишилась, фактично, без електроенергії
Усі розуміють, що треба допомогти, але як допомогти масштабно? Одна із перших позицій - дизельні і бензинові електрогенератори. Проблему це загалом не вирішить. Але на перших порах електрогенератори можуть забезпечивати світло і тепло у лікарнях і школах. Обмірковyються й інші варіанти: експорт електроенергії і відновлення енергетичної інфраструктури. Пошуки шляхів вирішення проблеми тривають.
Щодо Ірану. ЄС розширив санкційні заходи. Туди увійшли три фізичні особи і остання установа, яка мала вихід на країни ЄС. Це торгова і промислова палата Ірану та іранське МЗС.
В Іран заборонено будь-який експорт та імпорт. На ті китайські компанії, які постачають в Іран мікрочіпи, інші матеріали також накладено санкції. Від системи SWIFT відклюцені усі фінансові інституції Ірану. Іншими словами: повна ізоляція Ірану.
Наразі, більше новин не маю.
=====
Association of Reintegration of Crimea
Крим та співучасть Ірану в агресії проти України
17 жовтня 2022 року МЗС України зробив заяву щодо співучасті Ірану в злочинах проти України. В ній ісламську республіку обвинувачено в постачанні озброєнь державі-агресору, названо співучасником злочину агресії, воєнних злочинів та терористичних актів росії проти України. МЗС закликало Тегеран припинити постачання будь-якої зброї росії, заявляючи, що в іншому випадку «Іран та його керівництво нестиме найсуворішу відповідальність, у тому числі в рамках міжнародних судових процесів щодо злочинів росії проти України». 18 жовтня стало відомо про пропозиції міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби розірвати дипломатичні відносини з Іраном. В ситуації розбирався юрист-міжнародник Олексій Плотніков.
Наявна інформація, що Іран не просто постачає рф зброю, а направив на окуповані території інструкторів, та, можливо, операторів дронів-камікадзе. За даними Центру національного спротиву, «іранці базуються в населених пунктах Залізний порт, Гладівці (Херсонська область) та Джанкої (Крим). Вони навчають росіян користуватися дронами-камікадзе, й безпосередньо контролюють запуск дронів по українських цивільних об’єктах, зокрема удари по Миколаєву та Одесі». За інформацією Інституту вивчення війни, ймовірно йдеться про представників так званого «Корпусу вартових Ісламської революції» (КВІР) – іранського мілітарно-політичного формування, що в ряді країн визнано терористичним.
Цікаво, що на словах Іран ніколи прямо проти України не виступав. Так, представник цієї держави був відсутній під час голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року, якою ГА ООН засудила окупацію Криму, і так само пропустив голосування ГА ООН 12 жовтня 2022 року, яким Асамблея голосами 143 країн проти 5 засудила так звані «референдуми» на окупованих територіях України. 4 жовтня цього року речник МЗС Ірану підтримував територіальну цілісність України. Однак, наче у відповідь на вимогу України припинити підтримку російського терористичного режиму, під вечір 18 жовтня з’явилися повідомлення про рішення Тегерану надати російським агресорам балістичні ракети та ще більше дронів.
Чим далі, тим більше виглядає так, що Іран як держава-вигнанець не просто продала іншому вигнанцеві – росії – свою зброю, а свідомо підтримує її в агресії проти України. Стиль для Ірану звичний. Учасники КВІР вже беруть участь в ряді збройних конфліктів, наприклад, в Палестині або Сирії. Проте здається, що цього разу наслідки чергової «прихованої» війни Ірану можуть бути значно неприємнішими для його режиму. В Сирії, зрештою, відбувається частково внутрішній конфлікт, Палестині бракує міжнародного визнання, а от в Україні йдеться про агресію однієї держави проти іншої держави в чистому вигляді. Не дарма МЗС України вказав Ірану на можливість відповідальності в рамках міжнародних судових процесів щодо російських злочинів в Україні. В цьому нарисі спробуємо розглянути співучасть Ірану лише в одному, але найголовнішому злочині – агресії.
З точки зору міжнародного кримінального права, злочин агресії полягає в плануванні, підготовці, розв’язуванні чи веденні будь-якою особою, яка займає положення, в якому ефективно здійснює контроль чи спрямовує політичні або воєнні дії держави, акту агресії, який, за своїм характером, тяжкістю чи масштабом становить явне порушення Статуту ООН. Саме таке визначення міститься в статті 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Оскільки вище воєнно-політичне керівництво Ірану керує саме Іраном, а не рф, то воно не може відповідати за злочин агресії, що скоєний російським воєнно-політичним керівництвом. Про співучасть в злочині агресії іранського керівництва можна говорити, якщо сама держава Іран виступає співучасником агресії проти України як міжнародного протиправного діяння держави.
Відповідно до розроблених Комісією міжнародного права ООН Статей про відповідальність держав, які вважаються найавторитетнішою кодифікацією чинного звичаєвого права міжнародної відповідальності, за статтею 16, держава несе міжнародно-правову відповідальність за допомогу в порушенні іншої держави так само, як і сама держава-порушниця. Умовами відповідальності держави за допомогу в міжнародному протиправному діянні іншої держави є такі: держава знає про обставини міжнародного протиправного діяння; акт був би протиправним, якщо б його скоїла сама держава; тобто, як для держави-порушниці, так і для держави-помічниці повинно існувати те міжнародне зобов’язання, що порушується.
В коментарі Комісії зазначається, що відповідальність держави за сприяння міжнародному протиправному діянню іншої держави може наступати, наприклад, коли держава свідомо надає ресурси чи фінансує відповідну протиправну діяльність, або допомагає у знищенні власності на чужій землі.
Прикметно, що автори коментаря наводять приклад самого Ірану, який в 1984 році обвинуватив Сполучене Королівство в нібито постачання фінансової та воєнної допомоги Іраку під час ірано-іракської війни. Щоправда, тоді ісламська республіка дійшла до абсурдних тверджень про те, що Великобританія поставляла Іраку хімічну зброю, проти чого британський уряд активно заперечував, і ці обвинувачення так і не стали предметом незалежного розгляду. Для української ситуації має значення не доведеність чи недоведеність тодішніх тверджень Ірану, а те, що Комісія міжнародного права ілюструє поняття співучасті саме прикладом постачання зброї агресору.
Не можна не згадати також висновок Міжнародного суду ООН в справі щодо застосування Конвенції про запобігання і покарання злочину геноциду «Боснія і Герцеговина проти Сербії та Чорногорії». В цій справі Суд встановив, що, по-перше, поняття «співучасті» (complicity), що походить з кримінального права, цілком може застосовуватися в праві міжнародної відповідальності держав, і що воно співвідноситься саме з поняттям допомоги держави іншій державі в скоєнні міжнародного протиправного діяння в значенні статті 16 Проекту статей. По-друге, під співучастю безумовно може розумітися надання засобів, що дозволяють або полегшують скоєння злочину.
Доказів наявності в росії іранських озброєнь та їх використання в агресії проти України настільки багато, що даний факт, здається, можна вважати загальновідомим. Таким чином, співучасть держави Іран в агресії проти України має форму постачання озброєнь та, ймовірно, інструкторів та операторів цих озброєнь. Уряд Ірану не може не розуміти, що поставлена зброя буде використовуватися для агресії проти України. Таким чином, обидві умови наявні: Іран свідомо допомагає рф порушувати міжнародно-правову заборону агресії.
Постає питання щодо кваліфікації дій Ірану. Чим це відрізняється від Білорусі, яка також передає своє озброєння російській армії? Аби відповісти на це питання, слід звернутися до визначення агресії в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) 1970 року. Відповідно до неї, агресія може набувати форми дозволу держави використовувати свою територію іншій державі для скоєння акту агресії проти третьої держави. Тобто, надання Білоруссю своєї території рф для агресії проти України саме по собі є актом агресії, і білоруський режим бере активну участь в агресії проти України.
Дії Ірану можна розглядати в аспекті інших дій, що характеризуються в Резолюції як агресія, а саме як «бомбардування збройними силами держави території іншої держави, або застосування будь-якої зброї держави проти території іншої держави», чи як «засилання від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, які застосовують збройну силу проти іншої держави». Про такі визначення агресії не можна говорити, якщо Іран тільки постачає росії озброєння. Проте якщо на території Криму дійсно розміщені представники КВІР, які діють не просто як інструктори, а безпосередньо керують зброєю, то в гру можуть вступити правила щодо присвоєння державі відповідальності за міжнародно-протиправне діяння.
Так, відповідно до статті 6 Статей про міжнародно-правову відповідальність держав, дії органів держави, що передані в розпорядження іншій державі, можуть вважатися діями першої держави у випадках, коли вони здійснюють елементи державної влади в тій державі, до якої вони передані. Тобто, якщо КВІР діє на окупованих територіях самостійно і не підпорядковується російському командуванню, то такі дії роблять Іран відповідальним за ракетні обстріли, що проводить КВІР, а значить і за злочин агресії проти України. Для такого висновку зараз бракує інформації, тож зараз неможливо сказати, що Іран здійснює самостійний акт агресії проти України, та йдеться про співучасть Ірану у російській агресії.
Поняття співучасті в міжнародному кримінальному праві походить з національного кримінального права. Скажімо, за статтею 26 Кримінального кодексу України, співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у його вчиненні. За статтею 27, різновидом співучасті є пособництво, що полягає у сприянні вчиненню кримінального правопорушення, зокрема шляхом надання засобів чи знарядь для нього.
Аналогічно, за статтею 25 Римського статуту, особа підлягає індивідуальній кримінальній відповідальності й підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду якщо ця особа, зокрема, «з метою сприяння вчиненню … злочину здійснює пособництво, підбурювання чи в будь-який інший спосіб сприяє його вчиненню або замаху на нього, включаючи надання засобів для його вчинення». Поряд з тим, за частиною 3bis цієї статті, положення щодо співучасті застосовуються лише до осіб, становище яких дозволяє їм ефективно здійснювати контроль чи спрямовувати політичну чи воєнну діяльність держави.
Тут виникає питання, чи можна притягнути іранське керівництво до індивідуальної кримінальної відповідальності за співучасть їхньої держави в акті агресії, що скоєний іншою державою. Інша проблема в тому, що Міжнародний кримінальний суд ймовірно не буде розглядати злочин агресії проти України через юрисдикційні причини, про що ми писали раніше.
Заява міжнародної експертної групи про створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України вказує на необхідність «проведення розслідування та розгляду справ стосовно осіб, які вчинили злочин агресії, а також тих, хто фінансово або іншим чином сприяв вчиненню цього злочину». Тут відсутнє обмеження особами, які займають певне положення, достатньо самого факту фінансового або іншого сприяння. Проте цей заклик – ще не статут потенційного трибуналу.
Виявляється, що існує два шляхи для того, аби потенційний міжнародний трибунал по злочину агресії міг судити її нинішніх співучасників з числа широкого кола іранських урядовців. Перший варіант потребує подальшого закріплення визнання Ірану співучасником агресії проти України. Другий шлях – застосування в статуті потенційного трибуналу щодо агресії проти України визначень, ширших за застосовані в Римському статуті.
-----
Crimea and Iran’s Complicity in Aggression against Ukraine
On October 17, 2022, the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine made a statement regarding Iran's complicity in crimes against Ukraine. It accused the Islamic Republic of supplying weapons to the aggressor state, called an accomplice in the crime of aggression, war crimes and terrorist acts of Russia against Ukraine. The Ministry of Foreign Affairs called on Tehran to stop supplying Russia with any weapons, stating that otherwise "Iran and its leadership will bear the most severe responsibility, including within the framework of international trials regarding Russia's crimes against Ukraine" [1]. On October 18, it became known about the proposals of the Minister of Foreign Affairs of Ukraine, Dmytro Kuleba, to break diplomatic relations with Iran. Expert in international law Oleksiy Plotnikov researched the case.
There is information that Iran is not just supplying the Russian Federation with weapons, but has sent instructors and, possibly, kamikaze drone operators to the occupied territories. According to the Center of National Resistance, “Iranians are based in the settlements of Zalizniy Port, Gladivtsi (Kherson Oblast) and Dzhankoy (Crimea). They teach the Russians how to use kamikaze drones, and directly control the launch of drones against Ukrainian civilian objects, including the strikes on Mykolaiv and Odesa”. According to the Institute for the Study of War, it is likely that the operators are representatives of the so-called “Islamic Revolutionary Guard Corps” (IRGC).
It's notable that Iran has never openly opposed Ukraine in language. As a result, the representative of this state was not present when the UN General Assembly voted on its resolution on March 27, 2014, condemning the occupation of Crimea. Additionally, the representative of this state was not present when the UN General Assembly voted on its resolution on October 12, 2022, condemning the so-called “referendums” in the occupied territories of Ukraine. Iran’s foreign ministry official backed the territorial integrity of Ukraine on October 4 of this year. However, news surfaced on the evening of as if in reaction to Ukraine’s request to stop assisting the Russian terrorist state.
The longer it goes, the more it looks like Iran did not just sell its weapons to Russia, but deliberately supports it in its aggression against Ukraine. The IRGC members already participate in several armed conflicts, for example, in Palestine or Syria. However, it seems that this time the consequences of another “clandestine” war by Iran may be much more unpleasant for its regime. In Syria, after all, there is an partially internal conflict, Palestine lacks international recognition, but Ukraine is an example of aggression of one state against another state in its purest form. It was not for nothing that the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine pointed out to Iran the possible responsibility in international trials.
According to international criminal law, planning, preparing, starting, or carrying out an act of aggression that by its very nature, severity, or scope clearly violates the UN Charter by any person holding a position in which he effectively exercises control over or directs the political or military actions of a state, constitutes the crime of aggression. Article 8 bis of the Rome Statute of the International Criminal Court contains this definition. The higher military-political leadership of Iran cannot be held accountable for the crime of aggression perpetrated by the military-political leadership of Russia because it rules Iran itself, not the Russian Federation. If the Iranian state participates in the aggression against Ukraine as a state-sponsored international crime, then it is feasible to discuss culpability in the crime of aggression committed by the Iranian leadership.
The UN International Law Commission’s Articles on State Responsibility, which are regarded as the most authoritative codification of current international responsibility customary law, points in Article 16a that state which aids or assists another state in the commission of an internationally wrongful act by the latter is internationally responsible for doing so. The following criteria must be met for a state to be liable for helping another state commit an international crime: that state does so with knowledge of the circumstances of the internationally wrongful act; and the act would be internationally wrongful if committed by that state; that is, the violated international obligation must exist for both the offending state and the assisting state.
In its comments, the Commission points out that a state may be held accountable for aiding another state in committing an international crime, such as when it funds or provides resources for the relevant criminal action or helps destroy property abroad. It is significant that the authors of the commentary use Iran as an example, which in 1984 accused the UK of aiding Iraq during the Iran-Iraq war by way of financial and military assistance. The British government vehemently refuted the Islamic Republic’s ludicrous allegations of that time that Britain had given Iraq chemical weapons, but no independent investigation was ever conducted into these assertions. The International Law Commission uses the example of providing weapons to the aggressor to explain the concept of complicity, which is important in the situation involving Ukraine regardless of whether Iran's assertions are supported by evidence or not.
Additionally, the judgment of the International Court of Justice in the case of “Bosnia and Herzegovina v. Serbia and Montenegro”, which involved the application of the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide, must be mentioned. In this case, the Court found that, first, the idea of “complicity”, which has its roots in criminal law, may very well be applied to the law of states’ international obligations and that it closely resembles the idea of a state aiding another state in the commission of an international crime as defined by pointed Article 16. Second, it is unquestionably possible to be complicit by providing means that enable or aid the commission of a crime.
There is abundant evidence proving the use of Iranian weapons by the Russian aggressors. As a result, Iran’s involvement in the aggression against Ukraine involves the provision of weapons and, most likely, the instructors and operators who use those weapons. The Iranian leadership must be aware that the given weaponry would be utilized in hostilities against Ukraine. As a result, both requirements are met: Iran actively and knowingly assists the Russian Federation in violation of international legal norms prohibiting aggression.
The question arises as to the qualification of Iran's actions. How does this differ from Belarus, which also transfers its weapons to the Russian army? To answer this question, one should turn to the definition of aggression in UN General Assembly Resolution 3314 (XXIX) of 1970. According to it, aggression can take the form of “allowing its territory, which it has placed at the disposal of another State, to be used by that other State for perpetrating an act of aggression against a third State”. Thus, when Belarus allows its territory to be used for aggression against Ukraine, it commits an act of aggression itself.
Iran’s involvement can also be considered in the light of other provisions of the Resolution. For example, this may include “bombardment by the armed forces of a State against the territory of another State or the use of any weapons by a State against the territory of another State," sending by or on behalf of a State of armed bands, groups, irregulars or mercenaries, which carry out acts of armed force against another State of such gravity as to amount to the acts listed above, or its substantial involvement therein”. If Iran solely provides the Russian Federation with weaponry, it is difficult to discuss such definitions of aggression.
However, if IRGC personnel are genuinely stationed in the Crimea, acting not only as instructors but also as direct controllers of weapons, then the regulations pertaining to imputing liability for an international crime to the state may apply. Accordingly, actions of state bodies placed at the disposal of another state may be regarded as acts of the first state under Article 6 of the Articles on International Legal Responsibility of States where those actions involve the exercise of state power in the receiving state. That is, if the IRGC acts independently and defies Russian orders while operating in occupied territory, then Iran is accountable for the missile assaults carried out by the IRGC and, thus, for the crime of aggression against Ukraine. It is currently difficult to claim that Iran is committing an independent act of war against Ukraine because there is insufficient information to support such a claim, so we may constant that Iran commits the complicity on Russia’s aggression against Ukraine.
The concept of complicity in international criminal law comes from national criminal law. For example, according to Article 26 of the Criminal Code of Ukraine, complicity in a criminal offense is the intentional joint participation of several subjects of a criminal offense in its commission. According to Article 27, a type of complicity is aiding and abetting, which consists in facilitating the commission of a criminal offense, in particular by providing means or tools for it.
Similarly, according to Article 25 of the Rome Statute, a person is subject to individual criminal responsibility and falls under the jurisdiction of the International Criminal Court if this person, in particular, “for the purpose of facilitating the commission of such a crime, aids, abets or otherwise assists in its commission or its attempted commission, including providing the means for its commission”. At the same time, according to part 3 bis of this article, “the provisions of this article shall apply only to persons in a position effectively to exercise control over or to direct the political or military action of a State”.
Here the question arises whether it is possible to bring the Iranian leadership to individual criminal responsibility for the complicity of their state in an act of aggression committed by another state. Another problem is that the International Criminal Court provably will not consider the crime of aggression against Ukraine due to jurisdictional reasons, and we wrote about this earlier.
The statement of the international expert group calling for the creation of a special tribunal for the punishment of the crime of aggression against Ukraine indicates the need “to investigate and prosecute individuals who have committed the crime of aggression in respect of the territory of Ukraine, including those who have materially influenced or shaped the commission of that crime”. There is no restriction on persons occupying a certain position, the very fact of financial or other assistance is sufficient. However, this call is not yet the charter of a potential tribunal.
It appears that there are two possibilities for a prospective international court to prosecute current co-conspirators among wide circle of Iranian officials for the crime of aggression. The first choice necessitates further fixation of recognition the role of Iran as a collaborator in the offensive on Ukraine. The second option is to use a definitions that are broader than the Rome Statute's in the statute of a future tribunal considering aggression against Ukraine.
21 жовтня у Брюсселі лідери країн ЄС продовжують обговорювати і шукати ефективні засоби енергетичної допомоги Україні, яка залишилась, фактично, без електроенергії
Усі розуміють, що треба допомогти, але як допомогти масштабно? Одна із перших позицій - дизельні і бензинові електрогенератори. Проблему це загалом не вирішить. Але на перших порах електрогенератори можуть забезпечивати світло і тепло у лікарнях і школах. Обмірковyються й інші варіанти: експорт електроенергії і відновлення енергетичної інфраструктури. Пошуки шляхів вирішення проблеми тривають.
Щодо Ірану. ЄС розширив санкційні заходи. Туди увійшли три фізичні особи і остання установа, яка мала вихід на країни ЄС. Це торгова і промислова палата Ірану та іранське МЗС.
В Іран заборонено будь-який експорт та імпорт. На ті китайські компанії, які постачають в Іран мікрочіпи, інші матеріали також накладено санкції. Від системи SWIFT відклюцені усі фінансові інституції Ірану. Іншими словами: повна ізоляція Ірану.
Наразі, більше новин не маю.
=====
Association of Reintegration of Crimea
Крим та співучасть Ірану в агресії проти України
17 жовтня 2022 року МЗС України зробив заяву щодо співучасті Ірану в злочинах проти України. В ній ісламську республіку обвинувачено в постачанні озброєнь державі-агресору, названо співучасником злочину агресії, воєнних злочинів та терористичних актів росії проти України. МЗС закликало Тегеран припинити постачання будь-якої зброї росії, заявляючи, що в іншому випадку «Іран та його керівництво нестиме найсуворішу відповідальність, у тому числі в рамках міжнародних судових процесів щодо злочинів росії проти України». 18 жовтня стало відомо про пропозиції міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби розірвати дипломатичні відносини з Іраном. В ситуації розбирався юрист-міжнародник Олексій Плотніков.
Наявна інформація, що Іран не просто постачає рф зброю, а направив на окуповані території інструкторів, та, можливо, операторів дронів-камікадзе. За даними Центру національного спротиву, «іранці базуються в населених пунктах Залізний порт, Гладівці (Херсонська область) та Джанкої (Крим). Вони навчають росіян користуватися дронами-камікадзе, й безпосередньо контролюють запуск дронів по українських цивільних об’єктах, зокрема удари по Миколаєву та Одесі». За інформацією Інституту вивчення війни, ймовірно йдеться про представників так званого «Корпусу вартових Ісламської революції» (КВІР) – іранського мілітарно-політичного формування, що в ряді країн визнано терористичним.
Цікаво, що на словах Іран ніколи прямо проти України не виступав. Так, представник цієї держави був відсутній під час голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року, якою ГА ООН засудила окупацію Криму, і так само пропустив голосування ГА ООН 12 жовтня 2022 року, яким Асамблея голосами 143 країн проти 5 засудила так звані «референдуми» на окупованих територіях України. 4 жовтня цього року речник МЗС Ірану підтримував територіальну цілісність України. Однак, наче у відповідь на вимогу України припинити підтримку російського терористичного режиму, під вечір 18 жовтня з’явилися повідомлення про рішення Тегерану надати російським агресорам балістичні ракети та ще більше дронів.
Чим далі, тим більше виглядає так, що Іран як держава-вигнанець не просто продала іншому вигнанцеві – росії – свою зброю, а свідомо підтримує її в агресії проти України. Стиль для Ірану звичний. Учасники КВІР вже беруть участь в ряді збройних конфліктів, наприклад, в Палестині або Сирії. Проте здається, що цього разу наслідки чергової «прихованої» війни Ірану можуть бути значно неприємнішими для його режиму. В Сирії, зрештою, відбувається частково внутрішній конфлікт, Палестині бракує міжнародного визнання, а от в Україні йдеться про агресію однієї держави проти іншої держави в чистому вигляді. Не дарма МЗС України вказав Ірану на можливість відповідальності в рамках міжнародних судових процесів щодо російських злочинів в Україні. В цьому нарисі спробуємо розглянути співучасть Ірану лише в одному, але найголовнішому злочині – агресії.
З точки зору міжнародного кримінального права, злочин агресії полягає в плануванні, підготовці, розв’язуванні чи веденні будь-якою особою, яка займає положення, в якому ефективно здійснює контроль чи спрямовує політичні або воєнні дії держави, акту агресії, який, за своїм характером, тяжкістю чи масштабом становить явне порушення Статуту ООН. Саме таке визначення міститься в статті 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Оскільки вище воєнно-політичне керівництво Ірану керує саме Іраном, а не рф, то воно не може відповідати за злочин агресії, що скоєний російським воєнно-політичним керівництвом. Про співучасть в злочині агресії іранського керівництва можна говорити, якщо сама держава Іран виступає співучасником агресії проти України як міжнародного протиправного діяння держави.
Відповідно до розроблених Комісією міжнародного права ООН Статей про відповідальність держав, які вважаються найавторитетнішою кодифікацією чинного звичаєвого права міжнародної відповідальності, за статтею 16, держава несе міжнародно-правову відповідальність за допомогу в порушенні іншої держави так само, як і сама держава-порушниця. Умовами відповідальності держави за допомогу в міжнародному протиправному діянні іншої держави є такі: держава знає про обставини міжнародного протиправного діяння; акт був би протиправним, якщо б його скоїла сама держава; тобто, як для держави-порушниці, так і для держави-помічниці повинно існувати те міжнародне зобов’язання, що порушується.
В коментарі Комісії зазначається, що відповідальність держави за сприяння міжнародному протиправному діянню іншої держави може наступати, наприклад, коли держава свідомо надає ресурси чи фінансує відповідну протиправну діяльність, або допомагає у знищенні власності на чужій землі.
Прикметно, що автори коментаря наводять приклад самого Ірану, який в 1984 році обвинуватив Сполучене Королівство в нібито постачання фінансової та воєнної допомоги Іраку під час ірано-іракської війни. Щоправда, тоді ісламська республіка дійшла до абсурдних тверджень про те, що Великобританія поставляла Іраку хімічну зброю, проти чого британський уряд активно заперечував, і ці обвинувачення так і не стали предметом незалежного розгляду. Для української ситуації має значення не доведеність чи недоведеність тодішніх тверджень Ірану, а те, що Комісія міжнародного права ілюструє поняття співучасті саме прикладом постачання зброї агресору.
Не можна не згадати також висновок Міжнародного суду ООН в справі щодо застосування Конвенції про запобігання і покарання злочину геноциду «Боснія і Герцеговина проти Сербії та Чорногорії». В цій справі Суд встановив, що, по-перше, поняття «співучасті» (complicity), що походить з кримінального права, цілком може застосовуватися в праві міжнародної відповідальності держав, і що воно співвідноситься саме з поняттям допомоги держави іншій державі в скоєнні міжнародного протиправного діяння в значенні статті 16 Проекту статей. По-друге, під співучастю безумовно може розумітися надання засобів, що дозволяють або полегшують скоєння злочину.
Доказів наявності в росії іранських озброєнь та їх використання в агресії проти України настільки багато, що даний факт, здається, можна вважати загальновідомим. Таким чином, співучасть держави Іран в агресії проти України має форму постачання озброєнь та, ймовірно, інструкторів та операторів цих озброєнь. Уряд Ірану не може не розуміти, що поставлена зброя буде використовуватися для агресії проти України. Таким чином, обидві умови наявні: Іран свідомо допомагає рф порушувати міжнародно-правову заборону агресії.
Постає питання щодо кваліфікації дій Ірану. Чим це відрізняється від Білорусі, яка також передає своє озброєння російській армії? Аби відповісти на це питання, слід звернутися до визначення агресії в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) 1970 року. Відповідно до неї, агресія може набувати форми дозволу держави використовувати свою територію іншій державі для скоєння акту агресії проти третьої держави. Тобто, надання Білоруссю своєї території рф для агресії проти України саме по собі є актом агресії, і білоруський режим бере активну участь в агресії проти України.
Дії Ірану можна розглядати в аспекті інших дій, що характеризуються в Резолюції як агресія, а саме як «бомбардування збройними силами держави території іншої держави, або застосування будь-якої зброї держави проти території іншої держави», чи як «засилання від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, які застосовують збройну силу проти іншої держави». Про такі визначення агресії не можна говорити, якщо Іран тільки постачає росії озброєння. Проте якщо на території Криму дійсно розміщені представники КВІР, які діють не просто як інструктори, а безпосередньо керують зброєю, то в гру можуть вступити правила щодо присвоєння державі відповідальності за міжнародно-протиправне діяння.
Так, відповідно до статті 6 Статей про міжнародно-правову відповідальність держав, дії органів держави, що передані в розпорядження іншій державі, можуть вважатися діями першої держави у випадках, коли вони здійснюють елементи державної влади в тій державі, до якої вони передані. Тобто, якщо КВІР діє на окупованих територіях самостійно і не підпорядковується російському командуванню, то такі дії роблять Іран відповідальним за ракетні обстріли, що проводить КВІР, а значить і за злочин агресії проти України. Для такого висновку зараз бракує інформації, тож зараз неможливо сказати, що Іран здійснює самостійний акт агресії проти України, та йдеться про співучасть Ірану у російській агресії.
Поняття співучасті в міжнародному кримінальному праві походить з національного кримінального права. Скажімо, за статтею 26 Кримінального кодексу України, співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у його вчиненні. За статтею 27, різновидом співучасті є пособництво, що полягає у сприянні вчиненню кримінального правопорушення, зокрема шляхом надання засобів чи знарядь для нього.
Аналогічно, за статтею 25 Римського статуту, особа підлягає індивідуальній кримінальній відповідальності й підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду якщо ця особа, зокрема, «з метою сприяння вчиненню … злочину здійснює пособництво, підбурювання чи в будь-який інший спосіб сприяє його вчиненню або замаху на нього, включаючи надання засобів для його вчинення». Поряд з тим, за частиною 3bis цієї статті, положення щодо співучасті застосовуються лише до осіб, становище яких дозволяє їм ефективно здійснювати контроль чи спрямовувати політичну чи воєнну діяльність держави.
Тут виникає питання, чи можна притягнути іранське керівництво до індивідуальної кримінальної відповідальності за співучасть їхньої держави в акті агресії, що скоєний іншою державою. Інша проблема в тому, що Міжнародний кримінальний суд ймовірно не буде розглядати злочин агресії проти України через юрисдикційні причини, про що ми писали раніше.
Заява міжнародної експертної групи про створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України вказує на необхідність «проведення розслідування та розгляду справ стосовно осіб, які вчинили злочин агресії, а також тих, хто фінансово або іншим чином сприяв вчиненню цього злочину». Тут відсутнє обмеження особами, які займають певне положення, достатньо самого факту фінансового або іншого сприяння. Проте цей заклик – ще не статут потенційного трибуналу.
Виявляється, що існує два шляхи для того, аби потенційний міжнародний трибунал по злочину агресії міг судити її нинішніх співучасників з числа широкого кола іранських урядовців. Перший варіант потребує подальшого закріплення визнання Ірану співучасником агресії проти України. Другий шлях – застосування в статуті потенційного трибуналу щодо агресії проти України визначень, ширших за застосовані в Римському статуті.
-----
Crimea and Iran’s Complicity in Aggression against Ukraine
On October 17, 2022, the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine made a statement regarding Iran's complicity in crimes against Ukraine. It accused the Islamic Republic of supplying weapons to the aggressor state, called an accomplice in the crime of aggression, war crimes and terrorist acts of Russia against Ukraine. The Ministry of Foreign Affairs called on Tehran to stop supplying Russia with any weapons, stating that otherwise "Iran and its leadership will bear the most severe responsibility, including within the framework of international trials regarding Russia's crimes against Ukraine" [1]. On October 18, it became known about the proposals of the Minister of Foreign Affairs of Ukraine, Dmytro Kuleba, to break diplomatic relations with Iran. Expert in international law Oleksiy Plotnikov researched the case.
There is information that Iran is not just supplying the Russian Federation with weapons, but has sent instructors and, possibly, kamikaze drone operators to the occupied territories. According to the Center of National Resistance, “Iranians are based in the settlements of Zalizniy Port, Gladivtsi (Kherson Oblast) and Dzhankoy (Crimea). They teach the Russians how to use kamikaze drones, and directly control the launch of drones against Ukrainian civilian objects, including the strikes on Mykolaiv and Odesa”. According to the Institute for the Study of War, it is likely that the operators are representatives of the so-called “Islamic Revolutionary Guard Corps” (IRGC).
It's notable that Iran has never openly opposed Ukraine in language. As a result, the representative of this state was not present when the UN General Assembly voted on its resolution on March 27, 2014, condemning the occupation of Crimea. Additionally, the representative of this state was not present when the UN General Assembly voted on its resolution on October 12, 2022, condemning the so-called “referendums” in the occupied territories of Ukraine. Iran’s foreign ministry official backed the territorial integrity of Ukraine on October 4 of this year. However, news surfaced on the evening of as if in reaction to Ukraine’s request to stop assisting the Russian terrorist state.
The longer it goes, the more it looks like Iran did not just sell its weapons to Russia, but deliberately supports it in its aggression against Ukraine. The IRGC members already participate in several armed conflicts, for example, in Palestine or Syria. However, it seems that this time the consequences of another “clandestine” war by Iran may be much more unpleasant for its regime. In Syria, after all, there is an partially internal conflict, Palestine lacks international recognition, but Ukraine is an example of aggression of one state against another state in its purest form. It was not for nothing that the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine pointed out to Iran the possible responsibility in international trials.
According to international criminal law, planning, preparing, starting, or carrying out an act of aggression that by its very nature, severity, or scope clearly violates the UN Charter by any person holding a position in which he effectively exercises control over or directs the political or military actions of a state, constitutes the crime of aggression. Article 8 bis of the Rome Statute of the International Criminal Court contains this definition. The higher military-political leadership of Iran cannot be held accountable for the crime of aggression perpetrated by the military-political leadership of Russia because it rules Iran itself, not the Russian Federation. If the Iranian state participates in the aggression against Ukraine as a state-sponsored international crime, then it is feasible to discuss culpability in the crime of aggression committed by the Iranian leadership.
The UN International Law Commission’s Articles on State Responsibility, which are regarded as the most authoritative codification of current international responsibility customary law, points in Article 16a that state which aids or assists another state in the commission of an internationally wrongful act by the latter is internationally responsible for doing so. The following criteria must be met for a state to be liable for helping another state commit an international crime: that state does so with knowledge of the circumstances of the internationally wrongful act; and the act would be internationally wrongful if committed by that state; that is, the violated international obligation must exist for both the offending state and the assisting state.
In its comments, the Commission points out that a state may be held accountable for aiding another state in committing an international crime, such as when it funds or provides resources for the relevant criminal action or helps destroy property abroad. It is significant that the authors of the commentary use Iran as an example, which in 1984 accused the UK of aiding Iraq during the Iran-Iraq war by way of financial and military assistance. The British government vehemently refuted the Islamic Republic’s ludicrous allegations of that time that Britain had given Iraq chemical weapons, but no independent investigation was ever conducted into these assertions. The International Law Commission uses the example of providing weapons to the aggressor to explain the concept of complicity, which is important in the situation involving Ukraine regardless of whether Iran's assertions are supported by evidence or not.
Additionally, the judgment of the International Court of Justice in the case of “Bosnia and Herzegovina v. Serbia and Montenegro”, which involved the application of the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide, must be mentioned. In this case, the Court found that, first, the idea of “complicity”, which has its roots in criminal law, may very well be applied to the law of states’ international obligations and that it closely resembles the idea of a state aiding another state in the commission of an international crime as defined by pointed Article 16. Second, it is unquestionably possible to be complicit by providing means that enable or aid the commission of a crime.
There is abundant evidence proving the use of Iranian weapons by the Russian aggressors. As a result, Iran’s involvement in the aggression against Ukraine involves the provision of weapons and, most likely, the instructors and operators who use those weapons. The Iranian leadership must be aware that the given weaponry would be utilized in hostilities against Ukraine. As a result, both requirements are met: Iran actively and knowingly assists the Russian Federation in violation of international legal norms prohibiting aggression.
The question arises as to the qualification of Iran's actions. How does this differ from Belarus, which also transfers its weapons to the Russian army? To answer this question, one should turn to the definition of aggression in UN General Assembly Resolution 3314 (XXIX) of 1970. According to it, aggression can take the form of “allowing its territory, which it has placed at the disposal of another State, to be used by that other State for perpetrating an act of aggression against a third State”. Thus, when Belarus allows its territory to be used for aggression against Ukraine, it commits an act of aggression itself.
Iran’s involvement can also be considered in the light of other provisions of the Resolution. For example, this may include “bombardment by the armed forces of a State against the territory of another State or the use of any weapons by a State against the territory of another State," sending by or on behalf of a State of armed bands, groups, irregulars or mercenaries, which carry out acts of armed force against another State of such gravity as to amount to the acts listed above, or its substantial involvement therein”. If Iran solely provides the Russian Federation with weaponry, it is difficult to discuss such definitions of aggression.
However, if IRGC personnel are genuinely stationed in the Crimea, acting not only as instructors but also as direct controllers of weapons, then the regulations pertaining to imputing liability for an international crime to the state may apply. Accordingly, actions of state bodies placed at the disposal of another state may be regarded as acts of the first state under Article 6 of the Articles on International Legal Responsibility of States where those actions involve the exercise of state power in the receiving state. That is, if the IRGC acts independently and defies Russian orders while operating in occupied territory, then Iran is accountable for the missile assaults carried out by the IRGC and, thus, for the crime of aggression against Ukraine. It is currently difficult to claim that Iran is committing an independent act of war against Ukraine because there is insufficient information to support such a claim, so we may constant that Iran commits the complicity on Russia’s aggression against Ukraine.
The concept of complicity in international criminal law comes from national criminal law. For example, according to Article 26 of the Criminal Code of Ukraine, complicity in a criminal offense is the intentional joint participation of several subjects of a criminal offense in its commission. According to Article 27, a type of complicity is aiding and abetting, which consists in facilitating the commission of a criminal offense, in particular by providing means or tools for it.
Similarly, according to Article 25 of the Rome Statute, a person is subject to individual criminal responsibility and falls under the jurisdiction of the International Criminal Court if this person, in particular, “for the purpose of facilitating the commission of such a crime, aids, abets or otherwise assists in its commission or its attempted commission, including providing the means for its commission”. At the same time, according to part 3 bis of this article, “the provisions of this article shall apply only to persons in a position effectively to exercise control over or to direct the political or military action of a State”.
Here the question arises whether it is possible to bring the Iranian leadership to individual criminal responsibility for the complicity of their state in an act of aggression committed by another state. Another problem is that the International Criminal Court provably will not consider the crime of aggression against Ukraine due to jurisdictional reasons, and we wrote about this earlier.
The statement of the international expert group calling for the creation of a special tribunal for the punishment of the crime of aggression against Ukraine indicates the need “to investigate and prosecute individuals who have committed the crime of aggression in respect of the territory of Ukraine, including those who have materially influenced or shaped the commission of that crime”. There is no restriction on persons occupying a certain position, the very fact of financial or other assistance is sufficient. However, this call is not yet the charter of a potential tribunal.
It appears that there are two possibilities for a prospective international court to prosecute current co-conspirators among wide circle of Iranian officials for the crime of aggression. The first choice necessitates further fixation of recognition the role of Iran as a collaborator in the offensive on Ukraine. The second option is to use a definitions that are broader than the Rome Statute's in the statute of a future tribunal considering aggression against Ukraine.