![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТа одна людина з такими інціалами зробила себе знаменитою, і сей сучасник Шекспира був відоміший за Шекспира (подейкують, що останній брав сцени з книжок Сміта).
Для американців Дж.С. відомий історією з індіянкою Покахонтас, а також його звуть «Першим Американцем».
За 10 років до своєї Вірджінської епопеї Дж.Сміт побував в України, при чому мав досвід з кримськими татарами і українськими козаками.
Се відбулося мимо його волі. Записаний рекрутом спочатку в армію Французьку, потім Голандську (брав участь в антиіспанській війні), ще молодий але вже із досвідом ветерана Джон Сміт записався 1601 року в армію формально Угорську (короля Баторі), а фактично всієї Європи – на війну проти турків.
Вже 1602 року Джона після битви взято в полон. Він із сумом згадує інших британців, що загинули з ним у той день – «Bakersfield, Hardwick, Thomas Milemer, Robert Mollineux, Thomas Bishop, Francis Compton, George Davison, Nicholas Williams and one John a Scot». Він єдиний з них вижив, ховаючись серед їхніх тіл, і був поранений взятий турками.
Він став здобиччю Богал-паши, який купив його в яничарів, бо ті наплели про Джона, ніби це багатій з Богемії, за якого можна отримати солідного викупа, але чекати довго.
Богал-паша відправив його почесним гостем до Трапезунду, до своєї юної жінки-грекині на ім’я «Charaza Tragabigzanda».
Жінка годинами вислуховувала розповіді Джона про його попередні подвиги, і потім взяла з нього клятву, що він – справді той, за кого себе видає, а не богемський дворянин, що прикидається жебраком удачи.
А отже, за нього не буде викупу, і коли врешті Богал-паша це дізнає, то відомстить нещасному.
На той момент дівчина вже палко закохалася в бранця.
Щоби не сталось гіршого, вона вирішила відправити Джона подалі від чоловіка, і написала своєму братові Тимору-паші листа, щоби той добре дбав про Джона і не ображав його, бо той припав їй до серця.
Джона посадили на човна і він бачив як мимо пропливають кримські береги – «an ancient City upon the Black Sea», потім два буруни – «two Capes of Taur and Pergilos», поки нарешті не зайшли в море Dissabacca, Азовське.
Нарешті приплили до брата Тимора, в місто «Nalbrits» у місцевості «Cambia».
Чим далі від відомого регіону, тим топоними Джона стають все менш зрозумілі.
Проте це були землі народу «Those we call the Crim-Tartars, border upon Moldavia, Podolia, Lithuania, and Russia, are much more regular than the interior parts of Scythia».
Добрий братець Тимор зовсім не був у захваті, що його одружена за пашею сестра так явно симпатизує Джонові, та ще й простому бранцеві.
Він зробив все навпаки її листові – негайно обрив кучері та бороду, начепив на шию англійцеві залізний ланцюг зі своїм ім’ям і відправив на саму важку роботу, яка тільки є для рабів – молотити ячменя.
Одного разу Джон молотив зерна наодинці, коли Тимор приїхав до нього в одязі паши, на красивому коні, познущатися.
Джон щось не так зробив, і паша почав лупцювати його ногами.
Англієць перетягнув його тим ціпком, що мав у руках, і здається, вбив.
Принаймні погоні за ним не було – а варто було б, з огляду що Джон надяг на себе весь одяг паши, взяв його походні скарби і поїхав на його коні.
Втім, на третій день Джон вже пошкодував, що нікого наколо нема, бо й спитати шлях нема в кого, а він безнадійно заблукав у пустелі.
Однак невдовзі він зметикував, що незчислені половецькі баби – «bob» містять кожна якийсь малюнок, а те й по декілька, і що це мабуть дороговкази.
На думку англійця, ті статуї що мали на собі Півмісяць – вказували дорогу на Крим, ті що з сонцем – на Китай, ті що з хрестом – на «Мусковію», а ті що зображали «чорну людину з білими плямами» – на Кавказ.
Вирішив прямувати за хрестом і на 16 день дістався Æcopolis, upon the River Don, де його перестріли мусковити (скоріш за все, дончаки).
Голова міста зняв з нього кайданку на шиї, а його чарівна дружина на ім’я Каламата так зацікавилась Джоном, що … втім, розумійте як знаєте – «and the good Lady Calamata, largely Supplied all his wants».
Зворотній шлях Джона – це степ Zumalack потім місто Caragnaw, потім містечка Lesch, and Donko, in Cologoske, and thence to Berniske, and Newgrod in Siberia (дотепно!), by Rezechica, upon the River Nieper, in the confines of Lithuania; from whence with as much kindness, he was convoyed in like manner by Coroski, Duberesko, Duzihell, Drohobus, and Ostroge in Volonia; Saslaw, and Lasco in Podolia; Halico and Collonia in Polonia
Вся книжка цілком викладена у вільному доступі, рекомендую тим кого зацікавили всі докладності: https://www.gutenberg.org/files/55199/55199-h/55199-h.htm
Як на мене, Джон Сміт був дуже уважним як етнограф, нічого не вигадуючи а навпаки зберігші точні описи побуту, їжи і архитектури.
Більше року Джон прожив серед ногайців і докладно занотував, із чого ті будують свої укріплення, кам’яні паркани, насипи і рови. Потім з ще більшим інтересом він вивчив усюди на своєму шляху, як Руси (Українці) будують фортеці.
І коли капитан Джон Сміт був вже в Амеріці, то саме цей український досвід використав для побудови перших фортів – взяв одне у ногаїв, інше в українців і козаків.
===Алі Татар-заде
щодо імені грекині, то мені чомусь прочиталось щось на кшталт "Харата Дрогобичанка" «Charaza Tragabigzanda», і грекинею вона може бути за вірою. Але може бути що це якесь грецьке ім'я та прізвише, у тих теж бувають дуууже складні родові імена
---
Олександр Данилов
Ali Seafarer але ж коли їхав через Дрогобич, то назвав його Drogobus, але я знаю, як англійці та американці чують нашу фонетику
---
Алі Татар-заде
Олександр Данилов не наполягаю на своєму "почутому", але він міг не ототожнювати її ім'я та місто, тому перше записав так як вимовляли в Трапезунті, а друге - як місцеві казали
---
Олександр Данилов
Ali Seafarer з іменами, щоб сприйняти вірно на слух, та ще й якщо це незнайома мова, та каже незнайома людина, то одне й те ім‘я будуть чутні по-різному. Я вже давно закинув колекцію, як мене тільки не називали 🙂
Для американців Дж.С. відомий історією з індіянкою Покахонтас, а також його звуть «Першим Американцем».
За 10 років до своєї Вірджінської епопеї Дж.Сміт побував в України, при чому мав досвід з кримськими татарами і українськими козаками.
Се відбулося мимо його волі. Записаний рекрутом спочатку в армію Французьку, потім Голандську (брав участь в антиіспанській війні), ще молодий але вже із досвідом ветерана Джон Сміт записався 1601 року в армію формально Угорську (короля Баторі), а фактично всієї Європи – на війну проти турків.
Вже 1602 року Джона після битви взято в полон. Він із сумом згадує інших британців, що загинули з ним у той день – «Bakersfield, Hardwick, Thomas Milemer, Robert Mollineux, Thomas Bishop, Francis Compton, George Davison, Nicholas Williams and one John a Scot». Він єдиний з них вижив, ховаючись серед їхніх тіл, і був поранений взятий турками.
Він став здобиччю Богал-паши, який купив його в яничарів, бо ті наплели про Джона, ніби це багатій з Богемії, за якого можна отримати солідного викупа, але чекати довго.
Богал-паша відправив його почесним гостем до Трапезунду, до своєї юної жінки-грекині на ім’я «Charaza Tragabigzanda».
Жінка годинами вислуховувала розповіді Джона про його попередні подвиги, і потім взяла з нього клятву, що він – справді той, за кого себе видає, а не богемський дворянин, що прикидається жебраком удачи.
А отже, за нього не буде викупу, і коли врешті Богал-паша це дізнає, то відомстить нещасному.
На той момент дівчина вже палко закохалася в бранця.
Щоби не сталось гіршого, вона вирішила відправити Джона подалі від чоловіка, і написала своєму братові Тимору-паші листа, щоби той добре дбав про Джона і не ображав його, бо той припав їй до серця.
Джона посадили на човна і він бачив як мимо пропливають кримські береги – «an ancient City upon the Black Sea», потім два буруни – «two Capes of Taur and Pergilos», поки нарешті не зайшли в море Dissabacca, Азовське.
Нарешті приплили до брата Тимора, в місто «Nalbrits» у місцевості «Cambia».
Чим далі від відомого регіону, тим топоними Джона стають все менш зрозумілі.
Проте це були землі народу «Those we call the Crim-Tartars, border upon Moldavia, Podolia, Lithuania, and Russia, are much more regular than the interior parts of Scythia».
Добрий братець Тимор зовсім не був у захваті, що його одружена за пашею сестра так явно симпатизує Джонові, та ще й простому бранцеві.
Він зробив все навпаки її листові – негайно обрив кучері та бороду, начепив на шию англійцеві залізний ланцюг зі своїм ім’ям і відправив на саму важку роботу, яка тільки є для рабів – молотити ячменя.
Одного разу Джон молотив зерна наодинці, коли Тимор приїхав до нього в одязі паши, на красивому коні, познущатися.
Джон щось не так зробив, і паша почав лупцювати його ногами.
Англієць перетягнув його тим ціпком, що мав у руках, і здається, вбив.
Принаймні погоні за ним не було – а варто було б, з огляду що Джон надяг на себе весь одяг паши, взяв його походні скарби і поїхав на його коні.
Втім, на третій день Джон вже пошкодував, що нікого наколо нема, бо й спитати шлях нема в кого, а він безнадійно заблукав у пустелі.
Однак невдовзі він зметикував, що незчислені половецькі баби – «bob» містять кожна якийсь малюнок, а те й по декілька, і що це мабуть дороговкази.
На думку англійця, ті статуї що мали на собі Півмісяць – вказували дорогу на Крим, ті що з сонцем – на Китай, ті що з хрестом – на «Мусковію», а ті що зображали «чорну людину з білими плямами» – на Кавказ.
Вирішив прямувати за хрестом і на 16 день дістався Æcopolis, upon the River Don, де його перестріли мусковити (скоріш за все, дончаки).
Голова міста зняв з нього кайданку на шиї, а його чарівна дружина на ім’я Каламата так зацікавилась Джоном, що … втім, розумійте як знаєте – «and the good Lady Calamata, largely Supplied all his wants».
Зворотній шлях Джона – це степ Zumalack потім місто Caragnaw, потім містечка Lesch, and Donko, in Cologoske, and thence to Berniske, and Newgrod in Siberia (дотепно!), by Rezechica, upon the River Nieper, in the confines of Lithuania; from whence with as much kindness, he was convoyed in like manner by Coroski, Duberesko, Duzihell, Drohobus, and Ostroge in Volonia; Saslaw, and Lasco in Podolia; Halico and Collonia in Polonia
Вся книжка цілком викладена у вільному доступі, рекомендую тим кого зацікавили всі докладності: https://www.gutenberg.org/files/55199/55199-h/55199-h.htm
Як на мене, Джон Сміт був дуже уважним як етнограф, нічого не вигадуючи а навпаки зберігші точні описи побуту, їжи і архитектури.
Більше року Джон прожив серед ногайців і докладно занотував, із чого ті будують свої укріплення, кам’яні паркани, насипи і рови. Потім з ще більшим інтересом він вивчив усюди на своєму шляху, як Руси (Українці) будують фортеці.
І коли капитан Джон Сміт був вже в Амеріці, то саме цей український досвід використав для побудови перших фортів – взяв одне у ногаїв, інше в українців і козаків.
===Алі Татар-заде
щодо імені грекині, то мені чомусь прочиталось щось на кшталт "Харата Дрогобичанка" «Charaza Tragabigzanda», і грекинею вона може бути за вірою. Але може бути що це якесь грецьке ім'я та прізвише, у тих теж бувають дуууже складні родові імена
---
Олександр Данилов
Ali Seafarer але ж коли їхав через Дрогобич, то назвав його Drogobus, але я знаю, як англійці та американці чують нашу фонетику
---
Алі Татар-заде
Олександр Данилов не наполягаю на своєму "почутому", але він міг не ототожнювати її ім'я та місто, тому перше записав так як вимовляли в Трапезунті, а друге - як місцеві казали
---
Олександр Данилов
Ali Seafarer з іменами, щоб сприйняти вірно на слух, та ще й якщо це незнайома мова, та каже незнайома людина, то одне й те ім‘я будуть чутні по-різному. Я вже давно закинув колекцію, як мене тільки не називали 🙂